А. Загальні зауваги

ЕКСКУРС І.

ПЕРЕКЛАДНА ТА ПОЗИЧЕНА ЛІТЕРАТУРА

1. З прийняттям християнства почалося літературне життя східніх слов’ян. Певніше — літературне життя в Києві. Бо лише далеко пізніше почалася літературна діяльність в Новгороді, а ще пізніше на північному сході (Суздаль і т. д.). Головною складовою частішою найстарішої літератури була література позичена та перекладна. З самого початку можна було використати ту досить широку літературу, що постала в балканських та моравських слов’ян перед християнізацією Руси. Процес приносу з чужини церковно-слов’янської літератури проходив з самого початку досить хутко: Київ на початках свого християнського життя був, здається, тісніше зв’язаний з болгарською, ніж з грецькою церквою.

2. Але в скорому часі почали робити самостійні переклади для Києва, почасти, мабуть, у Константинополі лише з участю „русів“, а пізніше в самому Києві. Літопис згадує про перекладацьку та переписувацьку діяльність за князя Ярослава в Києві: „і зібрав багато писарів, і вони перекладали з грецької на слов’янську мову та переписували багато книг“ (1037). Як побачимо, можна навіть приблизно встановити, що саме перекладала ця „перекладацька комісія“ Ярослава.

Переклала вона чимало та досить великих обсягом творів. Це було не лише збагачення нашої старої літератури, але і певна зміна її характеру, бо серед перекладених Ярославовою комісією творів — чимало світських, а не виключно призначених для церковного вжитку.

3. Пізніше збагачення перекладної літератури йшло обома шляхами — і приходили нові книги від південних та західніх слов’ян, і роблено власні переклади; пізніше діяльність „руських“ перекладачів перейшла, головним чином, на „святу гору“, Афон.

Перекладна література в значній своїй частині пережила і різні політичні зміни і часи культурного занепаду і часи зміни літературного смаку. Характер літератури ориґінальної /43/ змінявся досить швидко й іноді рішуче від століття до століття; іноді ориґінальні літературні твори перероблювано в основі кілька разів протягом короткого часу (Літопис, „Молениє Даниїла“, тощо). Література перекладна зберігалася століттями часто з лише дуже невеликими змінами, а часто взагалі без ніяких змін, хоч іноді і перекладні твори перероблювано ґрунтовно. Тому пізніші списки творів перекладної літератури, що дійшли до нас почасти лише з 16-17, а то й 18 ст„ дають часто змогу судити про їх первісну форму.

4. В дальшому нас цікавитиме ориґінальна літературна творчість старої України-Руси. Але перекладну літературу не можемо обминути мовчанкою. Вона дала надзвичайно багато для розвитку літератури ориґінальної: мова, стиль, композиція, зміст останньої діставали численні продуктивні спонуки від перекладної літератури. Цей вплив був значний навіть у сфері народної поезії, поскільки про неї можна судити.

Дух перекладної літератури в великій частині був духом старохристиянським та гелленістично-християнським; специфічно „візантійські“ впливи були, але не переважали.

Б. Богослужбова література

1. Одним із найважливіших мотивів літературного розвитку були потреби християнської богослужби. Для неї потрібні були книги богослужбові з одного боку і книги св. Письма — з другого. І ті й ті вже існували в перекладах моравського та болгарського періоду розвитку слов’янської літератури. Вони прийшли разом із християнізацією, як конче потрібне знаряддя богослужби.

2. Ужиток св. Письма був віронавчальний та богослужбовий. Тому деякі частини св. Письма мали подвійне оформлення, — для однієї й другої мети. Так було вже з Євангелією. Євангелія існувала в формі — „Четвероєвангелії“, себто повного тексту Євангелії, поруч цього були Євангелії, вибрані в порядку їх тижневого читання при богослужбі („Апракос“), а саме — або лише для недільних богослужб (до таких Євангелій належав найстаріший датований східньослов’янський рукопис 1056-7 рр. „Остромирова Євангелія“, писана можливо писарем-киянином для новгородського посадника Остромира), та Євангелія для всіх річних богослужб (Галицька Євангелія 1144 р.). З самого початку мусив уживатися і „Апостол“, що теж існував у перекладі в двох формах, як повний текст (рукописи, починаючи /44/ з 13 ст.), або вибраний для богослужб (рукописи з 12 ст.). З книг „Старого Завіту“ найбільше розповсюдження та значення мав „Псалтир“; поруч тексту „Псалтиря“ існували ще різні його обробки: „толковая Псалтир“, з поясненнями важко-зрозумілих місць (пояснення Атанасія Олександрійського або Теодорита Кірського). Вже поза межі церковного та правовірного вжитку „Псалтиря“ входив його вжиток для „гадання“ (ворожіння), — текст „гадальних Псалтирів“ мав численні примітки, про значення того або того тексту: досить було „розігнути“ „Псалтир“ та прочитати те місце, що вперше впаде в очі, щоб зробити з нього якісь висновки про майбутнє, невідоме, про те, що робити в даному випадку тощо.

Головне джерело, з якого знали в 11-12 та й дальших віках „Старий Завіт“, був „Паримейник“ — вибірка тих місць, які потрібні для читання при богослужбі. „Парименник“ не лише слухали в церкві, але й уважно читали та перечитували: можемо знайти в різних творах 11-12 ст. (напр., у літописі) численні цитати з „Паримейника“. Поруч цього існували і менш розповсюджені переклади „П’ятикнижжя“ (книг Мойсеєвих) та „Восьмикнижжя“ (П’ятикнижжя та книги Навина, „Судей“, Руф). Нарешті не бракувало і „Книг пророцьких“. З метою полегшити розуміння окремих місць, існували тексти „толкові“ (витовмачені), де текст пророцьких книг був не цілком повний, але з доданими до нього поясненнями змісту.

Не треба забувати про літературні якості св. Письма та надзвичайну різноманітність його змісту та зв’язаного із змістом стилю: патетична мова пророків, гарні образи та порівняння (притчі) Євангелії, висока поезія Псалтиря і т. д. — все це, без сумніву, справляло враження не лише своїм високим змістом, але й літературною красою: не дурно ж зустрічаємо наслідування стилю св. Письма не лише в релігійній літературі (проповідях), але і в світській (літопис та навіть „Слово о полку Ігореві“). Поруч наслідування маємо і цитати з св. Письма. І не дивно, бо цілі книги св. Письма (Притчі, книга Сирахова, Еклізіяст) складені з гарних прислів’їв. Цікаво висловив свої думки про літературне значення св. Письма на початку 16 ст. Фр. Скорина. В передмові до свого видання Біблії він пише: „В Біблії можна знайти оповідання про військові та багатирські діла, правдивіші, ніж оповідання про Олександра та Трою“, там знайдеш моральну філософію, а якщо „бажаєш навчитися музики, себто співу (Скорина має на увазі „поезію“), то знайдеш багато віршів та пісень святих по цілій цій книзі“. /45/

3. Якраз до „поезії“ належать книги богослужбові, бо в них зібрані найліпші твори грецького християнського віршування за кілька століть. Немає сумніву, що служба Божа в 11 ст. та в наступних віках справляла на присутніх чимале враження саме своїм зовнішнім естетичним характером та красою духової поезії богослужбових співів, що тоді церковнослов’янською мовою були ближчі до мови люду та йому зрозуміліші, ніж пізніше. Про таке ставлення до богослужби свідчить оповідання літопису про грецьку богослужбу: посли Володимира Великого до Константинополя, мовляв, не знали в грецькому храмі, „чи на землі вони, чи на небі“, і визнавали: „Не можемо забути тієї краси“. Це естетичне враження сприяло впливам богослужбової поезії в староукраїнській літературі.

Вживано з богослужбових книг насамперед „Служебника“ та „Требника“, — наука для священиків про відправу богослужб та треб. У них знайдемо численні молитви, що в гарним ґатунком релігійної поезії; нарешті, такі збірки церковної поезії, як „Тріоді“, „Пісна“ (співи на час посту) та „Цвітна“ (співи на час по Великодні) та „Октоїх“ (Восьмигласник).

З таких пісень (тропарі, кондаки тощо) складені були і так звані „Службові Мінеї“ (рукописи вже з 11 ст.), де ці пісні розкладено за днями року. Пізніше перекладений текст подоповнювано ориґінальним слов’янським матеріялом. „Службові Мінеї“ — теж пам’ятка високої поетичної цінности. Ці книги прийшли до нас у готовому перекладі з Болгарії. Вони мали чималий вплив на ориґінальну літературу — на численні служби слов’янським святіш та молитви, а також і на літературу світську.

В. Релігійна література