НАВІЮВАННЯ.

ТЕОРІЇ ГІПНОЗУ.

СУГЕСТИВНА ПСИХОТЕРАПІЯ ГІПНОЗ І НАВІЮВАННЯ.

"Слова, які слід вимовляти чітко і промовляти часто, як лише можливо, притуляючи ліки до хворих членів, для того, щоб знищити страждання, яке їх вразило". Єгипетський папірус Еберса, XYІ в. до н.е.: "Допоможи! Іди і вижени те, що перебуває в моєму серці і моїх членах. Закли­нання цілющі в супроводі ліків і ліки цілющі в супроводі заклинань".

Королі Франції і Англії зцілювали своїх підданців накла­данням руки.

Вчення про гіпноз нерозривно пов`язано з іменем віденсь­кого лікаря Франца Антона Месмера (1734-1815) (теорія "тва­ринного магнетизму"). В 1882 г. під впливом робіт Шарко Французька академія визнала гіпноз як метод лікування.

В 1818 г. Шостеньє де Поюнсегюр відкрив сомнабулічну стадію гіпнозу.

Англієць Дж.Брейд (1795-1860) ввів назва "гіпноз" (від грецької - сон). Він вперше відмітив, що сприйнятливість лю­дей до гіпнотизації - гіпнабельність - неоднакова і залежить від особистості хворого.

Ж.Шарко (1825-1893) виділив 3 ступеня глибини гіпнозу: каталепсію, летаргію і сомнамбулізм.

З сучасних позицій слід визнати, що хоча гіпноз і навіювання взаємопов'язані, тем не менш вони являють собою відмінні одне від одного явища, хоча б вже тому, що в гіпноз можна занурити і тварин, в то час, як сприймання словесного навіювання властиво лише людині.

"Навіювання являє собою значно більш поширений і нерідко більш могутній фактор, ніж переконування" (В.М.Бехтерєв). Так для XYІ в. були характерні "епідемії" чаклунства, для XYІІ в. - "біснуватість", одержимість, для XІX - манії ве­личі і переслідування, віра в спірітів і "духів".

Тріада гіпносугестії В.М.Бехтєрєва (1927):

1. Роз'яснювальна бесіда раціонального плану.

2. Навіювання в гіпнозі.

3. Навчання учасників групи формулам самонавіювання.

1. Нейродинамічна теорія І.П.Павлова: гіпноз - частковий сон.

2. Психоаналітична теорія З.Фрейда: феномен перенесення ("Психологія мас і аналіз особистості". 1927).

3. Теорія "навіювання" Бернгейма.

4. Теорія "істеричного неврозу" Шарко.

5. Теорія "екстремальної ситуації" Orne (folіr a deux - "божевілля на двох": кожен, залучений в гіпнотичні відносини грає ту роль, яку інший від нього очікує).

6. Chertok (1982): гіпноз - транс (особливий стан свідо­мості).

7. За Свядощем (1982), гіпнотичний сон - це стан звуже­ної свідомості.

Під навіюванням розуміють різні способи вербального і невербального емоційно забарвленого впливу на людину з метою створення у неї певного стану чи спонукання до певних дій.

Шляхом навіювання можуть бути викликані різні відчуття, уявлення, емоційні стани, вольові спонуки, зміни соматовеге­тативних функцій в організмі. За образним висловом В.М.Бех­терева, навіювання, на відмінність від переконування, вхо­дить в свідомість людини не з "парадного ганку, а як би з заднього входу, обминаючи сторожа - критику".

Чим нижча веріфікація інформації, тем вища навіюваність. Розрізняють гетеросугестію - навіювання, що чиниться іншою особою, і аутосугестію - самонавіювання.

Навіювання, що викликане дією, називають реальним, сло­вом - вербальним, те, що реалізується безпосередньо через слово лікаря - прямим, через проміжний подразник - непрямим (проміжними сугестивними чинниками можуть служити звичайні методи дослідження, фізіопроцедури, таблетки.

І. Навіювання в стані неспання. Ефективність залежить від особистості і майстерності лікаря, обстановки, афектив­ного стану пацієнта (гнів, страх, екстаз посилюють навіюваність). Навіювання показано при всіх неврозах, особ­ливо істеричному, алкоголізмі, тютюнопалінні, для корекції девіантної поведінки, у дітей.

ІІ. Навіювання в стані прородного сну. Стадії сну: ре­лаксація, дрімота, поверховий сон, сон середньої глибини, глибокий сон.

ІІІ. Гіпносугестія. Розрізняють гіпнотерапію (терапія шляхом гіпнозу - Лебединский, 1971), гіпнопсихотерапію (те­рапія навіювання - Вельвовский, 1984), навіювання в стані гіпнотичного сну (Свядощ, 1982), гіпноаналіз (Буль, 1974). Розрізняють навіювання загальне (знімаюче хворобливі симпто­ми чи дискомфортні стану, яке поліпшує загальне самопочуття, підвищуючи тонус, викликаюче байдужість до хворобливих станів) і спеціальні (конкретні і індивідуалізовані, виходя­чи з особливостей особистості хворого).

Показання:

1. Hy-невроз (паралічі, амнезії, аутизм).

2. Невротичні заікання, тики, мутизм у дітей, енурез.

3. Диссомнії, неврастенія.

4. Патологічні звички (оніхофагія, мастурбація).

5. Психогенні депресії.

6. Психосоматичні захвоpювання.

7. Наркоманії, алкоголізм, тютюнопаління.

8. В акушерстві та гінекології (пологи, дисменорея).

9. В дерматології (псоріаз, бородавки).

10. В стоматології, анестезіології.

Протипоказання:

1. Психози.

2. Епілепсія.

3. Олігофренія.

4. Інтоксикаційні стани.

5. Гострий інфаркт міокарду і ГНМК.

6.Сексуальна трансверсія

НАРКОПСИХОТЕРАПІЯ- проводиться з застосуванням невели­ких доз наркотичних засобів (гексенал 2-4 мл 5% в/в, 1 мл/хв) - 2-3 рази/тижд, всього 10-15 сеансів.

САМОНАВІЮВАННЯ. Свядощ: "посилення впливу уявлень на ве­гетативні чи психічні процеси, що викликаються психічною ак­тивністю особи, яка проводить самонавіювання". Розрізняють самонавіювання довільне і мимовільне (метод Куэ: в стані неспання, метод Шульца: в стані аутогіпнотичного трансу).

1. Метод Куе. Куе (засновник поведінкової психотерапії): "метод контролю думки і зміни поведінки".

2. Метод Джекобсона (прогресивна диференційована м'язова релаксація). Знімаючи шляхом довільного самонавіювання нап­руженість певної групи м'язів (напруженість дихальної м'язів, депресія м'язів артикуляції, страх), можна вибірково впливати на негативні емоції. Джекобсон вважав, що кожна ділянка мозку функціонує в зв'язку з периферичним нейромус­кулярним апаратом, утворюючи церебронейромускулярне коло. Довільна релаксація дозволяє впливати не лише на пери­ферійну, але й на центральну частину цього кола.

3. Самонавіювання, йога і техніка медитації. Йога - від "йюдж" - "запрягати в упряжку", "надягати збрую", "дис­циплінувати", а в більш широкому смислі - "примусити себе зосередитись, мобілізуватися". Це поняття включає в себе і мету, і засоби її досягнення. Йога - давньоіндійська філо­софська система, головне в якій - вчення про самосвідомість.

Включає 5 основних ступенів, розташованих в суворо виз­наченому порядку і доповнюючих один одного: утримання (5 за­повідей: не бреши, не ніяковій, зберігай цнотливість, не жалій багатства), культура харчування, праці і відпочинку (5 заповідей: очищення, скромність, помірність, декламація мо­литов, покора), пози (500), контроль над диханням (4 фази: вдих, затримка дихання, видих, пауза після видиху), усунення почуттів (при глибокому диханні відбувається виключення по­чуттів), активна концентрація уваги (увага на предметі утри­мується не менше 12'), споглядання (зосереджене проникнення в сутність об`єкту - 144'), самадхі (зосередження - 1728'). Перші ступені орієнтовані гол.чином. на психологічну і фізичну підготовку, решта - на тренування психічних про­цесів.

Останні 3 ступені (дхарана, дхьяна і самадхи) являються етапами медитації. Перехід від одного етапу до наступного не потребує застосування спеціальної техніки, а лише пов`язаний із збільшенням глибини концентрації на об'єкті.

В залежності від використання специфічних технік існують різні види системи йога: мантра-йога, хатха-йога, лайя-йога, раджа-йога.

В мантра-йозі концентрація здійснюється на визначених словах і виразах (мантрах), які при безперервному повторенні (джапа) чинять певний вплив на стан центральної і вегетатив­ної н.с.

Основу хатха-йоги ("силова" йога) складають пози (аса­ни). Йоги вважають, що існує зв`язок емоційного стану людини з позою і тонусом м'язів, таким чином завдяки багаторічним тренуванням нервово-м`язових процесів йоги набувають навички самовпливу на емоційно-вольову сферу. При цьому одні асани діють на організм подібно релаксантам, інші - подібно стиму­ляторам.

Лайя-йога - система регуляції, мета якої - пробудження "латентної" енергії в н.с. Основна техніка - медитація. Об'єктами концентрації можуть бути спеціальні слова (мант­ри), геометричні фігури (янтри), картини (даяти).

Раджа-йога - це система етико-філософських принципів і релігійних норм, а також правил медитування. Техніка вико­ристовує процедури лайя-йоги, але об'єкти концентрації пов`язані з вищими проявами свідомої діяльності людини. За допомогою медитації йоги здатні ізолювати себе від зовнішнь­ого світу. З поглибленням медитації йог втрачає відчуття ре­альності і не може відрізнити свій внутрішній світ від зовнішнього.

Центральним методом самонавіювання в східних вченнях є медитація (грецьк. "медома" - про щось розмірковувати).

Медитація - це будь-яке зосередження думки, будь-яка концентрація уваги на чому б то не було. Людина може розмірковувати над якоюсь життєвою чи науковою проблемою, може бути захопленою якоюсь ідеєю, але це не медитація. Під медитацією звичайно розуміють штучно створену ситуацію, в якій людина спеціально зайнята самовдосконаленням своїх мис­лительних процесів, розмірковуючи (медитуючи) в ним же ство­рених штучних обставинах. Можна провести аналогію зі спортом і звичайною фізичним працею - спеціальні фізичні вправи мо­жуть більш ефективно розвивати фізичну силу і м'язи, ніж повсякденна фізична праця. З сучасних позицій медитація є однією з форм аутогіпнотизації, а стан зміненої свідомості, досягнутий в результаті медитації, являє собою гіпнотичний транс.

Техніка медитації йогів пов`язана з янтрами і мантрами.

Янтри - геометричні фігури. Так, зигзагоподібна лінія з гострими кутами створює враження різкої зміни, S-крива нази­вається лінією грації і формує відчуття гармонії, заспо­коєння. Заокруглені лінії можна назвати легкими, ламані - твердими. Фігури з прямими, що радіально розходяться, ство­рюють ілюзію випромінювання, квадрат пов'язують з уявленнями завершеності, коло - з космічною нескінченістю і абсолютною гармонією. Врівноважена фігура (точка в центрі квадрату) викликає відчуття заспокоєння, а незбалансована фігура - відчуття дискомфорту, напруги.

Певний вплив на психічний стан чинять і різні кольори. Наприклад, червоний - збуджує, фіолетовий - заспокоє, жовтий - концентрує увагу, синій і червоний - розсіює (В.Х.Кан­динський), оранжевий - породжує приплив енергії, амбіції і прагнення до тріумфу. Художники знають, що яскраво-червоний, яскраво-жовтий і оранжевий - "теплі" кольори, а світло-синій, салатовий і голубий - "холодні". Взаємодія кольорів ще більш посилює вплив на емоції. Так, золота­во-жовтий + колір морської хвилі = посилюють емоційну врівноваженість, а золотаво-жовтий + вогненно-червоний = діють збуджуюче.

Ефект впливу форми і кольору на психічний стан людини лежить в основі практики лайя-йоги.

Мантри. Вплив звуків і мовлення на психічний стан людини беззаперечні. Основне призначення мовлення полягає в пере­дачі інформації. Однак емоційний і сугестивний вплив людсь­кого мовлення визначається не лише змістом інформації, але і залежить від виразності, гучності, музикальності вимовлених слів. Слова, значення яких конкретне (блиск, світло, тепло, солодко, ніч) мають більшу сугестивну силу, ніж слова з абс­трактним значенням (отже, тому що...). Чим вище ступінь абс­трактності слова, тем менший його сугестивний вплив (якщо ми хочемо сформувати образ якоїсь людини, то потрібно говорити не про людство взагалі, а про конкретні якості конкретної людини).

Сугестивний вплив мовлення підвищують такі її якості, як м'якість і сила голосу, паузи, використання ефекту нес­подіваності. На емоційний стан людини чинить вплив не лише зміст і інтонація мовлення, але й певний звуковий склад слів. Такі слова, як "монотонний", "флаг" звучать м'яко, а слова "роса", "роза", "трава" звучать твердо, стимулюючи до дії. Накази звичайно складаються з твердих слів. Цікаво, що звук "р" присутній в слові "червоний" майже у всіх євро­пейських мовах.

При впливові словом важливий не лише його смисловий зміст, але і звукова структура. Так, наприклад, присутність в слові звуку "і" створює враження чогось маленького, вузь­кого, незначного, а також відчуття напруженості, холодності, звуку "о" - розслабленості, м'якості, теплоти. Наявність звуків "а", "е", "і" створює відчуття чого-то білого, світлого, яскравого, звуки "и", "о", "у" асоціюються з пох­мурим, темним.

Мовлення звільнюється від понятійного змісту при вираже­них афектах (крик, рев). Навпаки, у вигуках (ах! ох!) міститься сильний емоційний компонент. Вигуки як би сим­волізують самі емоції. Вони не несуть ніякого понятійного навантаження, крім уявлення про певний емоційний стан. У кожної людини з певним вигуком звичайно пов`язані певні емоції. Якщо ви промовляєте такий вигук кілька раз підряд, то можете викликати відповідний емоційний стан. Цікаво, що аналогічний вплив спостерігається при промовлянні будь-якого слова, що практикувалось ще за давніх давен. Багатократне повторення певних, частіше за все безглуздих слів широко по­ширено в практиці народної медицини, культових обрядів, властиво стресовим ситуаціям, в чому нема нісенітності, осільки в цьому випадку впливають не значенням, а словоспо­лученням.

Техніка медитації.

1. Приміщення повинно бути тихим, теплим (затишним).

2. Медитація виконується натщесерце (до сніданку) чи че­рез 1-2 години після їжі (після вечері).

3. Не тренуйтеся, якщо ви нездорові чи перезбуджені емоційно.

4. Під час медитації не противтесь думкам, спонтанно ви­никаючим в свідомості, нехай вони щезнуть самі.

5. Не перетворюйте медитацію на "ідею-фікс".

6. Медитацією слід займатись 40-45 хвилин 3-4 рази на тиждень.

Поза: сидячи на стулі із зручною спинкою, що дозволяє випрямити хребет, чи лежачи на спині, чи "лотос". Розслабте руки, ноги, обличчя, все тіло, почекайте 2-3' до повного розслаблення, закрийте очі, далі сконцентруйте увагу на сво­йому тілі, далі на позі тіла (відчуйте свою просторову конфігурацію), далі на диханні, далі на мантрах, янтрах, чакрах, що сповідують в східних релігіях.

Здатність людини до медитації виникла за давних часів. Не випадково ще у первісної людини з'явилась потреба в рит­мах, танцях, піснях, предметах культу, шляхом концентрації уваги на яких людина формувала у себе психічний настрой, збуджуючи себе чи заспокоюючи.

Мантри лежать в основі пісенної творчості багатьох на­родів, допомагаючи долати тяжкість фізичної праці. Цілком природним вважається входження в транс під час танців, в ос­нові яких лежить ритм, чи в процесі стройової підготовки солдатів. Короткі команди, ходіння стройовим шагом, незлічені повороти наліво, направо, кругом, беззаперечне ви­конання, здавалось би, безглуздих наказів, а далі: "В ата­ку!", люди піднімаються і ідуть на смерть. Все це ланки од­ного ланцюга.

АУТОГЕННЕ ТРЕНУВАННЯ (метод Шульца, 1932 г.) - це само­навіювання в стані релаксації (нижча ступінь) чи гіпнотично­го трансу (вища ступінь).

Неприпустимо використання методу самостійно чи з сто­ронньою допомогою, без лікарського контролю, оскільки по своїй внутрішній суті АТ спрямована на перебудову свідомості людини, її необхідно здійснювати під медичним спостережен­ням.

В основі АТ лежить теорія "йоги", досвід дослідження відчуттів людей, занурюваних в гіпноз, практика використання самонавіювання нансійської школи психотерапевтів (Куе, Боду­ен), психофізіологічні дослідження нервово-м'язового компо­ненту емоцій і досвід застосування м'язової релаксації (Дже­кобсон), а також раціональна психотерапія Дюбуа. Проводиться в 2 етапи:

І - (10-15 днів, 3-4 сеанси на день) м'язова релаксація в результаті повторення фраз.

ІІ - (6 місяців) вправи в тренуванні процесів уяви (візуалізація уявлень) і нейтралізація афективних переживань (на основі медитації): на кольорі -> на образі певного коль­ору -> на образі конкретної форми і кольору -> на абс­трактній ідеї (воля, птах чи море) -> на емоційному стані (емоції при вигляді гір) -> на людині -> відповідь несвідо­мого на проблематичні питання ("чого я хочу від життя?") -> аутогенна нейтралізація (по Луте).

Розкриття і відреагування психотравми веде до її нейт­ралізації і одужання. Іноді процес "відтворення" психотрав­муючих причин завершується бурною афективною реакцією (ауто­катарсис) (В.С.Лобзин, М.М.Решетников. "Аутогенная терапия памяти". 1986).

Модифікація Клюмбиеса (1965), яка визначає "спрямоване тренування органів":

- "спокій" - емоційні pозлади, pозлади сну,

- "судини" - образні уявлення акцентуються на відчутті тепла. Показання: порушення периферійного кровообігу, гіпер­тонічна хвороба,

- "серце" - зосередження на відчутті тепла в лівій руці і коронарній області. Показання: стенокардія, аритмія,

- "легені" - ритмізація дихання. Показання: бронхіальна астма, хронічні пневмонії.

- "живіт" - відчуття тепла в ділянці шлунку, кишечника. Показання: хронічні гастрити, коліти, дискінезії жовчного міхура.

- "голова" - тепло в області лоба. Показання: мігрень.