Її проводять за обов'язкової письмової згоди пацієнта або його представників.

ШОКОВА ТЕРАПІЯ.

До появи психотропних засобів шокова терапія була головним методом лікування психозів. Принцип цієї терапії полягає у створенні генералізованого розряду, який охоплює всю центральну нервову систему. Причому біохімічні зміни, які відбуваються у ній, не залежать від методу отримання самого розряду. Було помічено, що ті хворі, які окрім психотичного захворювання, страждають ще й на епілепсію, у деяких випадках після епілептичних судомних нападів відчувають тимчасове полегшення розладів емоцій та мислення. Тому стверджувалось, що у якості лікування можливо використовувати штучне індукування генералізованого розряду, який схожий та той, що спостерігається при епілепсії.

Механізм дії шокової терапії до кінця не вивчений, але існує цілий ряд гіпотез стосовно цього питання. Так, у 1977 році Модіг довів, що основний ефект зумовлений дією нападу на стовбур головного мозку, внаслідок чого відбувається прискорене вивільнення нейромедіаторів та підвищення чутливості нейрамінових рецепторів.

На сьогоднішній день застосування методів шокової терапії досить обмежене із-за появи більш ефективних та безпечних методів лікування.

Інсуліно-коматозна терапія застосовується з 1933 року. Хворому натще підшкірно вводять індивідуально підібрані дози інсуліну, що зумовлює настання гіпоглікемічної коми або субкоматозного стану, які через 20 хвилин купірують внутрішньовенним уведенням 40% розчину глюкози. Тривалість курсу - 10-30 діб. Використовується для переривання гострих та підгострих станів шизоафективної структури а також для усунення резистентності до психофармакотерапії. Протипоказаннями є більшість соматичних хвороб, неврологічна органічна симптоматика, ендокринні порушення, вагітність та вік понад 50 років. Можуть виникати наступні ускладнення: судомні напади, колаптоїдний стан, серцева аритмія, а також повторна гіпоглікемія, особливо вночі. Тяжким ускладненням є тривала кома, яка не купірується введенням глюкози. При такому стані необхідно вдатися до реанімаційних заходів.

Основні покази для призначення інсулінокоматозної терапії:

- шизофренія невеликої давності;

- шизофренія періодична;

- шизофренія з іншими типами течії в тих випадках

коли інсулін ще не застосовувався в лікуванні або попереднє використовування цього методу лікування привело до тривалої стійкої ремісії, а також при резистентності захворювання до психофармакотерапії;

- позитивні результати спостерігаються при таких клінічних особливостях шизофренії: кататонічних, кататоно-онейроидних станах, депресивно-параноїдних і галлюцинатор-

но-параноидних формах з поліморфним малосистематизированним маяченням;

- інсулінотерапія неефективна при паранояльних і парафрених станах із стійким систематизованим маяченням;

неврозоподібних станах (особливо з явищами деперсоналізації); гебефрених станах; при переважанні адинамічних і апатичних розладів;

- гіпоглікемічні і субкоматозні дози інсуліну застосовуються для купіровання станів абстиненції у наркоманів.

Абсолютні протипоказання до застосування інсулінотерапії:

- гострі інфекційні хвороби;

- активна форма туберкульозу;

- важкі захворювання печінки (гострий гепатит, гемолітична жовтяниця, цироз) з порушенням функції;

- важкі захворювання нирок (ануріі, сечокам'яна хвороба) з порушенням функції;

- патологія надниркових;

- цукровий діабет;

- панкреатит;

- виразка шлунку і кишки 12-перста в стадії загострення;

- аортальні вади серця;

- вади митр серця у стадії декомпенсації;

- виражений коронарокардіосклероз;

- злоякісні новоутворення;

- інфаркт міокарду в анамнезі;

- вагітність.

Відносні протипоказання до інсулінокоматозної терапії:

- неактивні форми туберкульозу легенів;

- емфізема легенів;

- компенсовані вади серця;

- гіпертонічна хвороба I стадії;

- хронічний гастрит;

- холецистит;

- піелоцистіт;

- дифузний нетоксичний зоб.