Архітектура та образотворче мистецтво

Постійна загроза нападу ворогів і боротьба проти різних завойовників зумовили своєрідний архітектурний тип — будинок-фортецю, який згодом переріс у фортецю-замок. Для оборонних цілей використовувалися також господарські будівлі та церкви. Оборонні споруди зводилися з місцевих та привізних матеріалів, здебільшого з каменю й дерева. Фортеці будували місцеві майстри, які завжди враховували рельєф місцевості. Наприклад, у Кременці високі й міцні стіни оточували тісно забудований двір, у центрі якого стояла церква-фортеця, наче сторож, охороняючи вхід на Волинську низину. Оборонні комплекси будували у стратегічно вигідних місцях.

Найяскравішим зразком феодального замку можна назвати Хотинську фортецю: 30–40-метрові башти, стіни яких дорівнюють висоті 12–13-поверхового сучасного будинку, товщина їх — 5–6 м. Фасад замку декоровано орнаментом із червоної цегли, що нагадує народну вишивку.

Після звільнення від татаро-монгольської залежності починається активне спорудження церков і монастирів. Так, у Львові перебудовується вірменська церква і зводиться собор святого Юра, у Луцьку — собор Івана Богослова.

Територія України обіймає різні природні регіони, кожний з яких має певні характерні особливості. Це зумовило пошуки майстрами архітектурних стильових ознак, характерних для певної місцевості. Визначаються два великих напрями: один продовжує традиції кам’яного будівництва ХІІ–ХІІІ ст., інший спирається на досвід розвитку народної дерев’яної архітектури. Але в обох легко простежуються стильові ознаки оборонних споруд — вузькі вікна-бійниці, замість бань — оборонні башти. Найяскравіші зразки — українська церква в Зимно, Троїцька церква у Межиріччі, біля Острога, та церква-фортеця у Сутківцях.

Для архітектурних споруд цього періоду характерні відчутні впливи Молдавії та країн Балканського півострова, особливо в прикарпатських районах.

 

ІКОНОПИС

У ХІV–ХV ст. у Європі відбуваються складні процеси: ортодокси зазнають поразки, формуються гуманістичні тенденції, що значною мірою змінюють світогляд людей. Україна активно реагує на ці зміни, запозичує набутий сусідами досвід. Яскраво це помітно у живописі. Традиційні релігійні сюжети трактуються як світська подія, у зображення вносяться живі натурні враження. Розписи оживають, стають динамічними, йдуть пошуки відбиття емоційного стану героя. Канонічні теми одержують досить вільне трактування. Утворюються осередки місцевих майстрів-живописців. Формується українська, досить своєрідна школа іконопису. Для неї характерний малюнок струнких, пропорційно складених фігур у сміливих і вільних рухах, з яскраво вираженим українським етнічним типом. Сюжети наближаються до народних розписів у хатах. Розширюється тематика сюжетів: з’являються теми страшного суду, сатиричні трактування. Нерідко художники вводять в ікону зображення турків, татар, євреїв у характерному вбранні, панів, королів у компанії з блудницями, які терплять пекельні муки. Під впливом народної творчості в іконопису менш помітний аскетизм, образи святих стають теплими, людяними. Палітра висвітлюється. Найпопулярнішими, особливо в козацькому середовищі, стають святий Георгій, Микола Чудотворець, Параскева П’ятниця та Богоматір із дитиною. Отже, у живописі намітились і закріпились реалістичні тенденції, які невдовзі переросли у світське мистецтво.