Кейнс та його теорія
Джон Кейнс народився в Кембриджі у сім'ї професора логіки і економічної теорії Кембриджського університету. В 1908 році він став професором цього університету, поєднуючи наукову і практичну діяльність, здобуваючи політичну кар'єру. Був одним з директорів англійського банку, меценатом, редагував «Економічний журнал». Під час Першої світової війни - радник міністра фінансів. За результатами участі у Версальському договорі у 1919 році виходять його праці «Перегляд мирної угоди» та «Економічні наслідки Версальського миру», в 1920 році – «Трактат про грошову реформу», у 1925 р. – «Трактат про гроші». Був членом англійського урядового комітету з фінансів і промисловості та головою урядової економічної ради з безробіття.
У 1936 р. вийшла друком головна праця Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей». Головна її думка проста, а саме: загальний рівень економічної діяльності залежить від бажання підприємців робити інвестиції. Іноді цьому виникають перешкоди. Всі економісти до Кейнса вважали, що такі перешкоди є тимчасовими. Кейнс показав, що ринкова система може досягти рівноваги І за неповної зайнятості. Революційність його відкриття полягала в доведенні того, що економічна система втратила механізм саморегулювання. Якщо так, то економіка перебуватиме в депресії доти, доки не знайдеться заміна імпульсу затрат ділового циклу. На думку Кейнса, є лише одне можливе джерело стимулювання економіки - втручання держави.
На відміну від своїх попередників Кейнс:
1. Відкидає класичні уявлення про три відокремлені ринки -праці, товарів і грошей - і припускає наявність спільного ринку, де все взаємозв'язано.
2. Застосовує макроекономічний підхід. Тоді як класики розглядали попит, пропозицію і ціни на рівні окремих фірм і споживачів, Кейнс дійшов висновку, що треба виявляти функціональні зв'язки на макрорівні.
3. Досліджує агреговані категорії (сукупний попит, сукупна пропозиція), що стало новим підходом в економічній науці.
4. Вважає, що економічні явища є відображенням психології господарських суб'єктів, проте, на відміну від австрійської школи, Кейнс враховував психологію мас.
5. Широко використовує категорії очікування.
Доводить неспроможність закону Сея, за яким виробництво само формує доходи, забезпечуючи рівновагу попиту і пропозиції. Попит, який визначається рівнем доходів, відстає від динаміки доходів. Якщо попит є меншим від вироблюваного продукту, частина продукції не знаходить покупця, і виникає надвиробництво.
7. Всупереч твердженню неокласиків вважає, що ціни не є гнучкими регуляторами виробництва, вони достатньо інертні. Особливо це помітно на ринку праці. Кейнс висунув тезу про те, що номінальна заробітна плата не бере участі в регулюванні ринку праці: всупереч класичній моделі за надлишкової пропозиції праці її ціна не знижується, і безробіття не зникає, тобто повної зайнятості в такому випадку не досягають.
8. За Кейнсом, можливість безробіття закладена в самій системі. За рахунок вивільнення деякої частини робочої сили в економічній системі відновлюється рівновага. Тому в теорії Кейнса можливою є загальна рівновага за неповної зайнятості.
9. Твердить, що зростання заощаджень не означає зростання інвестицій. Кейнс звернув увагу на ту обставину, що заощадження здійснюють одні люди, а інвестиції - інші. Це було відомо і неокласикам, але для них заощадження були тотожні інвестиціям. Кейнс зауважив, що ця рівність виконується не завжди і не обов'язково. Розглянувши випадки незбігу, він зробив висновок про порушення ринкової рівноваги.
10. Ділить економічні явища на дві групи:
• ті, що описуються незалежними змінними (схильність до споживання, гранична ефективність капіталу і норма процента). Саме вони визначають розмір ефективного попиту;
• ті, що описуються залежними змінними (рівень зайнятості та обсяг національного доходу).
Він писав: "Метою моєї роботи є відбір таких змінних величин, які піддаються свідомому контролю чи управлінню з боку центральної влади в рамках тієї господарської системи, в якій ми живемо". Завдання Кейнса - показати зв'язок між залежними та незалежними змінними.