МИСТЕЦТВО РОЗДРОБЛЕНИХ ФЕОДАЛЬНИХ КНЯЗІВСТВ.
Михайлівський (Золотоверхий) собор.
Споруди
§ Велика Лаврська дзвінниця
§ Ближні печери
§ Дальні печери
§ Свято-Успенський собор (1073, 2000)
§ Всіхсвятська церква
§ Трапезна Палата
§ Троїцька Надбрамна церква
· Пам'ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври. Споруда головного собору — Успенська церква — була важливим етапом у розвитку київської архітектури. З неї почалося поширення однокупольних храмів, основного типу храму в період феодальної роздробленості. Церква була зруйнована в 1941, а сьогодні вона відновлена. Трохи пізніше в тому ж монастирі була побудована вражаюча своєю красою і пропорційністю надбрамна церква.
· На межі XI—XII століттях недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михаїлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий. Михайлівський собор, який пережив всі пожежі і війни попередніх епох, зруйнували за часів радянської влади в 30-і рр. ХХ століття Незалежна Україна відновила свою святиню. Тогочасна влада причину руйнування Михайлівського собору сформулювала так: «у зв'язку з реконструкцією міста». Зараз український уряд здійснює ряд заходів для повернення унікальних мозаїк Михайлівського собору з Росії, куди вони були раніше вивезені.
Трагедію Русі у художній формі розкрило "Слово о полку Ігоревім". Розгром Києва 1169 р. Андрієм Боголюбським з метою пограбування й ослаблення політичної ролі заради піднесення Суздальщини став початком розмежування між землями України та нового міцного осередку — "великоросійського" Володимира, що згодом продовжили політичні діячі Москви (Полонська-Василенко, 1992, с 178-179).
Андрі́й Ю́рійович Боголю́бський (близько 1111 — †29 червня 1174) — князь вишгородський (1149—1150, 1155—1156 рр.), пересопницько-турівський (1150—1151 рр.), володимиро-суздальський (1156—1174рр.). Народився у Суздалі, син Юрія Долгорукого та половецької князівни. Прізвисько Боголюбський отримав від назви міста Боголюбове, яке князь зробив своєю резиденцією.
Брав участь у походах свого батька. Після того, як Ю. Долгорукий завоював Київ, деякий час був князем у Вишгороді. 1155 року перебрався до Володимира на Клязьмі. Після смерті батька (1157) завершив процес об'єднання південно-східних околиць Київської держави у єдине Володимире-Суздальське князівство. Провадив спроби підпорядкувати своїй владі Новгород. Намагався відірвати Суздальську землю від Києва, утворити окрему церковну митрополію.
У березні 1169 року організував розгром Києва. Захопив і нещадно зруйнував місто, знищив та спалив не лише житлові квартали, а й значну кількість церков та монастирів. Вивіз з Києва ікону Пресвятої Богородиці. Посадив на київський престол Гліба Переяславського. Втручався у внутрішні справи південно-руських князів, але 1173 року військо А. Боголюбського було ними розбите.
Прагнучи до зміцнення князівської влади, боровся з боярами. Вважається основоположником майбутньої Московської держави. Був двічі одружений. Відомостей про першу дружину немає. За легендою друга дружина Оліта була дочкою боярина Кучка. Убитий 29 червня 1174 р. внаслідок змови бояр Кучковичів.
Зворушливу розповідь про вбивство Андрія Юрійовича можна знайти у Іпатіївському літописі під 1175 роком. Серед загального грабунку та зневаги до покійного князя з боку залісців, лише Кузьмище киянин, вірний слуга, подбав про християнські обряди над тілом вбитого.
Канонізований Російською Православною церквою близько 1751 у лику благовірного.
Поступове роздрібнення ослабило Київську державу: з великої держави Володимира та Ярослава залишився лише Київ з пригородами. Великому князеві влада вже фактично не належала, бо він не мав ні війська, ні матеріальних можливостей, ні організованого правління, отже, й авторитету.
Постійним лихом стали міжусобні війни князів та боротьба за володіння Києвом, у зв'язку з чим вони неодноразово зверталися за допомогою до половців. Друга половина ХН-початок XIII ст. переповнені щорічними спустошливими половецькими наскоками, що призвело до суцільного розорення південної частини Київщини.
Перед вторгненням монголо-татарських орд Київ і Русь пережили дві події, які мали фатальне значення для їх долі.
1. Першою був погром, вчинений смоленським князем Рюріком Ростиславовичем (1203). Місто було спалене, зруйновані Десятинна і Києво-Печерська церкви.
2. Другою — битва на р. Калці (1223) з кочівниками. Вона була програна через неузгодженість дій князів. Битва стала початком періоду "плачу і туги", бо такої поразки Русь ще не знала. Втрати серйозно відбилися на військовому й економічному потенціалі, однак Київ 1240 р. війська Батия захопили лише після тривалої облоги. Міста Русі були знищені, пограбовані.
Невідомий автор "Слова про загибель Руської землі", ймовірно, киянин, оплакує, звертаючись до "світло светлой и украсно украшеної землі Руської", втрати її красот.
Київ упродовж століття після татарського погрому відроджувався повільно.
Постійні наскоки ординців знекровлювали місто і перешкоджали Галицько-Во-линському князівству звільнити Київ. Він залишався важливим історичним, церковно-адміністративним та ідеологічним центром, хоча наприкінці XIII ст. митрополит Максим зі своїми прихильниками покинув місто і осів у Володимирі на Клязьмі. Київ і всю південну Русь у XIV ст. завоювала Литва. Київські князі, змінюючи один одного, не відіграли суттєвої ролі у долі рідної землі.
Занепад князівсько-дружинного життя, еміграція боярської, патриціанської верхівки та вищої церковної ієрархії до Суздальщини тяжко відбилися на культурному житті Києва: слабшали елементи, які давали стимул для розвитку мистецтва, літератури, культури. Аналогічне становище спостерігалось на Чернігівщині (Полонська-Василенко, 1992, с 191).