Критерії членства в НАТО

Майбутні члени НАТО мають відповідати базовим принципам, вті­леним у Північноатлантичному Договорі, таким як демократія, свобо­да особи та іншим відповідним положенням, викладеним у преамбулі до Договору.

Від країн-претендентів очікується, що вони будуть:

а) розв'язувати міжнародні суперечки мирним шляхом;

б) демонструвати відданість принципам верховенства права та прав людини;

в) вирішувати мирним шляхом міжетнічні конфлікти й зовніш­ні територіальні суперечки, спірні питання внутрішньої юрисдикції,

відповідно до принципів ОБСЄ та з метою прагнення до встановлення добросусідських відносин;

г) встановлювати належний демократичний і цивільний контроль над своїми збройними силами;

д) утримуватися від загрози силою чи застосування сили будь-яким чином, що не відповідає цілям ООН;

є) сприяти розвитку мирних і дружніх міжнародних відносин шля­хом зміцнення своїх вільних інституцій та завдяки сприянню зміц­ненню стабільності й благополуччя;

є) продовжувати надавати цілковиту підтримку та брати участь у роботі Ради євроатлантичного партнерства, в програмі «Партнерство заради миру» та розвитку співробітництва з країнами-партнерами, що не є членами НАТО;

ж) демонструвати відданість справі зміцнення стабільності та бла­гополуччя через дотримання принципів економічної свободи, соціаль­ної справедливості й відповідальності за охорону довкілля;

з) робити свій внесок військового характеру в колективну оборону та у виконання нових завдань, що постають перед Альянсом, а також будуть готові взяти на себе зобов'язання щодо поступового удоскона­лення своєї обороноздатності;

і) належним чином брати участь у роботі установ НАТО;

й) прагнути до здійснення стандартизації та досягнення оператив­ної сумісності;

к) створювати через національну програму необхідну структуру з питань планування та виконання таких оборонних бюджетів, які б відповідали визначеним пріоритетам у сфері оборони й передбачали б відповідні схеми навчання для ознайомлення персоналу з існуючими в НАТО практикою та процедурами з метою підготовки до можливої в майбутньому участі в роботі структур Альянсу;

л) знайомитися з належними правовими механізмами й угодами, якими керується НАТО для забезпечення співробітництва у своїй структурі та формальним юридичним процесом, що передує членс­тву.

Після завершення належних процедур нові члени приєднуються до Північноатлантичного договору (Вашингтон, 4 квітня 1949 року).

Отримавши запрошення, нові члени мають приєднатися до цілої низки угод.

Які основні етапи повинна пройти країна-претендентдля набуття повноправного членства в НАТО?

Згідно зі Статтею 10 Північноатлантичного Договору, «Сторони можуть, за одностайної згоди, запросити будь-яку іншу європейську державу, яка спроможна втілювати в життя принципи цього Договору і робити свій внесок у безпеку північноатлантичного регіону, при­єднатись до цього Договору».

Взагалі, можна виділити наступні основні етапи, які країна-пре-тендент має пройти перш, ніж стати членом Альянсу:

а) Консультаційний етап. На цьому етапі відбувається інтенсивний індивідуальний діалог із зацікавленими країнами-партнерами. Зустрічі в межах цього діалогу допомагають країні-партнеру вивчити деталі ро­боти Альянсу, а НАТО має змогу детально вивчити внутрішню ситуацію в країні-претенденті та її відносини з країнами-сусідами (зокрема, на предмет відсутності між ними нерозв'язаних територіальних супере­чок). Паралельно військове керівництво НАТО проводить аналіз від­повідних військових факторів у зацікавленій у членстві в НАТО країні.

б) Переговорний етап. Включає запрошення країни-претендента розпочати переговори про вступ до НАТО, самі переговори та надси­лання країною-кандидатом листа про наміри, в якому підтверджено взяті на себе під час переговорів зобов'язання.

в) Ратифікаційний етап розпочинається підписанням Протоколу про приєднання до Північноатлантичного договору й закінчується ра­тифікацією Протоколу в країнах-членах Альянсу та країні-кандидаті.

г) Імплементаційний етап розпочинається із процесу передання країною-кандидатом документів про вступ до Північноатлантичного договору на збереження до США. Країни-кандидати стають офіцій­ними членами Альянсу.

Щоб допомоготи бажаючим країнам підготуватися до вступу в НАТО, в 1999 році було розроблено та ухвалено План дій щодо членс­тва в НАТО (ПДЧ).

ПДЧ будується на основі Інтенсифікованого діалогу щодо членс­тва. Цей діалог передбачає запровадження Програми заходів, спря­мованих на сприяння країнам-претендентам у їхній підготовці до можливого майбутнього вступу в НАТО як членів Альянсу. Вироб­лення остаточних рішень щодо запровадження заходів залишається за країнами-претендентами. У цій Програмі претендентам пропону­ють перелік заходів, з якого вони можуть вибрати ті, що, на їхню дум­ку, є найціннішими з погляду сприяння їхній підготовці.

Будь-яке рішення щодо запрошення країни-претендента розпоча­ти з Альянсом переговори стосовно приєднання до НАТО приймають у кожному конкретному випадку країни-члени НАТО згідно з параг­рафом 8 Декларації Мадридського саміту та з Декларацією Вашинг­тонського саміту.

Участь у Плані дій щодо членства в НАТО має відбуватися на основі самодиференціації і не означає існування ані будь-якого часового роз­кладу щодо прийняття таких рішень, ані будь-якої гарантії членства.

ПДЧ в жодному разі не можна вважати переліком критеріїв для набуття членства в НАТО.

План дій щодо членства в НАТО складається з п'яти розділів, а саме:

I. Політичні та економічні питання.

II. Оборона/військові питання.

III. Питання ресурсів.

IV. Питання безпеки.

V. Правові питання.

У кожному з розділів ПДЧ визначено питання, які можуть бути предметом обговорення (список не є вичерпним), та висвітлено ме­ханізми, за допомогою яких можна якнайкраще здійснювати підго­товку до можливого отримання членства.

Перелік питань, визначених для обговорення, не становить собою набір критеріїв для отримання членства; він перелік розрахований на те, щоб охопити всі ті проблеми, які визначать для себе самі країни-претенденти як питання, котрі вони бажають розглянути.

Від кожної країни-претендента вимагається розробити річну на­ціональну програму підготовчої діяльності до можливого майбутньо­го членства з визначенням завдань і цілей підготовки, де б містилася конкретна інформація щодо заходів, які вживаються, органів, які від­повідають за впровадження цих заходів; там, де це доцільно — графік роботи щодо конкретних аспектів такої підготовки. Програма форму­ватиме основу, за допомогою якої з боку Альянсу можна буде просте­жити прогрес, досягнутий країнами-претендентами для забезпечен­ня зворотного зв'язку.

Зворотний зв'язок і поради з питань Плану дій щодо членства в НАТО забезпечують за допомогою механізмів, у основі яких лежать формули, що діють на сьогодні для країн-партнерів, а саме:

— зустрічі за формулою 26+1;

— семінари в межах Групи НАТО.

Останні проводять з метою обговорення окремих питань з Плану щодо членства в НАТО. Країни-претенденти мають подавати письмові заяви на проведення семінарів помічнику Генерального секретаря (або його особистому помічнику), який несе відповідальність за впровад­ження Плану дій щодо членства в НАТО та за розробку календарного плану зустрічей під загальним керівництвом і за координацією Полі­тичного комітету високого рівня (або в його розширеному складі).

Щороку Альянс готує звіт для окремих країн-претендентів, у яко­му викладаються досягнення країн-претендентів у виконанні Щоріч­них національних програм. Цей документ подають для обговорення на зустрічі Північноатлантичної Ради з країною-претендентом. За вже сформованою традицією делегації країн-претендентів очолює міністр закордонних справ або міністр оборони. Результати цих переговорів закріплюють у загальній доповіді по ПДЧ, яку виносять на мініс­терські сесії НАТО.