Толерантність у системі моральних відносин

Слово "толерантність" походить від латинського "tolerantia", що в перекладі означає "несу", "витримую", "терплю". У словнику Р. Апресяна і А. Гусейнова подається таке визначення толерантності:

толерантність — це риса, що характеризує ставлення людини до іншої як до рівногідної особистості, та ця риса проявляється в свідомому придушенні відчуття неприязні, викликаного всім тим, що знаменує в іншому інше (зовнішністю, манерою мовлення, смаком, стилем життя, переконаннями та ін.).

Отож толерантність — це вміння терпіти, витримувати іншого, визнавати його відмінність.

Тривалий час у толерантність вкладався зміст пасивного терпіння, добровільного витримування страждань — терплячості. Це проповідувалося й у часи Стародавнього Риму і в християнському Середньовіччі. Найвищою моральною цінністю людини вважалося вміння стерпіти біль і страждання. Не даремно особливу роль у християнстві відведено Святим мученикам (їх канонізовано церквою).

Тільки в XVI ст. толерантність трактується в більш широкому сенсі — як "визнання іншого", "дозволеність", "стриманість стосовно іншого". Толерантність передбачає, крім фізичного напруження, і напруження сили волі. Стало це стосуватися загальносоціальних процесів і явищ. Адже лише в цей час заговорили про віротерпимість і про взаємовідносини світської та духовної влади.

Нове значення толерантності Нового часу підкріплювалося християнською моральною доктриною, згідно з якою, людські стосунки повинні засновуватися на любові до ближнього та милосерді. "Полюби ближнього свого" — ось заповідь християнства.

Темою теоретичного дослідження ця етична категорія стала в період Нового часу, коли зазнало піднесення відчуття особистості. Відомий англійський філософ, просвітник Дж. Локк (1632-1704 рр.) присвятив їй статтю "Листи про толерантність" (1688).

Толерантність є необхідною умовою людського співжиття. Вона уможливлює співіснування не лише протилежних психологічних типів людей, а й різних культур, націй, держав, іноді, навіть, ворожих одні одним. На основі толерантності вибудовується соціальна взаємодія. Толерантність вимагає від людей примирення, досягнення компромісу. Проте цим вона не вичерпує себе, адже примирення не завжди є метою. Дуже часто це фізично неможливо (приміром, не можна примусити людей змиритися з злочинцями, простити їхні злі діяння). Толерантність не є насиллям над людською волею, позаяк це не людська кара.

Суть толерантності полягає в такому:

• толерантність як терпимість іншого не передбачає відмови від його критики чи від власних переконань, вона передбачає визнання плюралізму;

• толерантність передбачає й інший бік прояву людської взаємодії. Вона спонукає не тільки до примирення, а й до розведення — дистанціювання (наприклад, злочинців дистанціюють від суспільства, відправляючи їх в місця позбавлення волі). Історія засвідчила різні форми дистанціювання. Так, цивілізованою формою дистанціювання є суд. Крайніми нецивілізованими формами дистанціювання стали здобутки тоталітарних режимів: концтабори, гетто тощо.