Участь України у Європейських та Євразійських інтеграційних процесах

Найбільш розвинутим у світі інтеграційним об'єднанням є Європейський Союз, який пройшов усі основні ета­пи інтеграційного процесу, розширив своє членство з 6 до 27 країн.

На сьогоднішній день членами Європейського Союзу є 27 країн: Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, з 1 травня 2004 року - Чехія, Есто­нія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Кіпр та Мальта, з 1 січня 2007 року - Болгарія та Румунія.

Виділяють внутрішні та зовнішні фактори, що сприяли європей­ській інтеграції.

Серед внутрішній факторів слід відзначити такі:

· порівняно мала територія Європи, близькість країн;

· обмеженість ресурсів;

· розвиток транспортних можливостей;

· потреба національ­них підприємств в розширенні ринку, взаємопроникнення капіталу.

До зовнішніх факторів можна віднести:

· політичне протистояння зі США;

· конкурентне засилля з боку економіки США та країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону на чолі з економікою Японії.

Звичайно, європейське законодавство вимагає проведення однорідної економічної політики, що забезпечить сталий та рів­номірний розвиток країнам.

Проте у процесі поглиблення захід­ноєвропейської інтеграції виявляються внутрішні і зовнішні су­перечності, пов'язані з нерівномірністю господарського розвит­ку та диспропорціями економічної структури за територією. Це призвело до появи у складі ЄС двох груп країн:

- економічно си­льних (Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія) та

- економі­чно відносно слабших (Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція та країни, що ввійшли до складу ЄС 1 травня 2004 р. та 2007 р.).

Тобто не зважаючи на високий рівень інтеграції для ЄС зберіга­ються значний перепад економічних потенціалів країн-членів, неоднаковий рівень економічного розвитку.

Активне залучення України до європейських інтеграційних утворень є стратегічною метою зовнішньої політики:

· історично є складовою християнської макроцивілізації (українці становлять 3% християн світу);

· поєднує в національній ментальності східно- та західнохристиянські цінності, зокрема: колективну й індивідуаль­ну свободу, православну споглядальність, містику і співчутливість з католицькою дієвістю, раціоналістичністю і прагматизмом; для українців характерна європейська то­лерантність щодо інших політичних, ідеологічних та релі­гійних систем тощо.

Рух України до Євросоюзу вмотивований не лише притяга­льною силою його економіки та стандартів життя.

Головною перевагою європейської моделі феде­рації над євразійською (найбільш послідовно реалізованою в СРСР) є можливість поєднувати інтереси усіх суб'єктів інтег­раційного процесу, не нівелюючи національну ідентичність народів, не асимілюючи їх зусиллями макроетносу. Саме у демократичності зазначеної системи міжнародних (міжетнічних) відносин усередині федерації, у гарантуванні нею національно­го суверенітету членів союзу закладено вирішальний мотив вибору інтеграційного вектора України.

Проте процес входження України до Європейського Союзу є довготривалим та непростим і вимагає проведення багатьох ре­форм, що допоможуть розвивати економіку на якісно новому рі­вні та поступово досягати європейських стандартів життя. На сьогоднішній день інтеграція до ЄС є неможливою, оскільки об­сяг ВВП на душу населення в Україні становить 2 274 дол. США проти 31 026 дол. США у країнах ЄС, і гіпотетичне приєднання України матиме негативні наслідки, перш за все, для економіч­ної ситуації в Євросоюзі та Єврозоні зокрема.

Після вступу України до СОТ, розпочалися офіційні переговори між Україною та Європейським Союзом про створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної тор­гівлі (ЗВТ).

Участь України у Євразійських інтеграційних процесах:

- Співдружність Незалежних Держав (СНД) є добровільним об'єднанням суверенних країн як самостійних і рівноправних суб'єктів міжнародного права з метою регулювання за допомо­гою міжнародно-правових засобів, міждержавних договорів й угод політичного, економічного, гуманітарного, культурного, екологічного й іншого співробітництва держав-учасниць. СНД не має наднаціональних повноважень.

Україна входить до складу СНД на засадах асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу актив­но працювати в основних органах СНД і разом з тим дистанціюватися від рішень, які за своїм профілем порушують національ­ний суверенітет або не відповідають власним інтересам України чи її міжнародним зобов'язанням стосовно інших держав та ор­ганізацій.

Політика України в СНД не є в достатній мірі ініціативною, а спирається до певної міри на інерцію, хоча і з спробою розста­новки власних акцентів. Україна намагається здійснювати свою співпрацю в рамках Співдружності Незалежних Держав з ураху­ванням обраного державою стратегічного курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію.

- Єдиний економічний простір (ЄЕП)

19 вересня 2003 року в м. Ялті була підписана Угода про формування Єдиного економічного простору, ратифіко­вана парламентами всіх чотирьох держав (Білорусь, Казахстан, Російська Федерація і України) 20 квітня 2004 року.

Згідно даної Угоди передбачається формування Єдиного еко­номічного простору (ЄЕП), який об'єднує митні території країн, на якому функціонують механізми регулювання економік, які ґрунтуються на єдиних принципах, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили та здійснюється єдина зовнішньоторговельна та узгоджена, тією мірою і в тому обсязі, в яких це необхідно для забезпечення рівноправної конкуренції та підтримання макроекономічної стабільності, податкова, гро­шово-кредитна та валютно-фінансова політика.

ЄЕП формується поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої та різношвидкісної інтеграції. Різнорівнева та різношвидкісна інтеграція означає, що кожен учасник угоди самостійно визначає, в якому із напрямків розвитку інтеграції та окремих інтеграційних заходах він бере участь і в якій мірі.

Україна погодилася нести зобов'язання за угодою за умови, що її положення не суперечитимуть її Основному закону - Конститу­ції. Таким чином, підписання Україною Угоди про формування Єдиного економічного простору із зауваженнями робить її участь в цьому об'єднанні формальністю, у зв'язку з тим, що угода про ЄЕП суперечить відразу декільком статтям Конституції, де йдеть­ся про винятковість владних повноважень Верховної Ради, Прези­дента і Кабінету Міністрів України.

- Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС)

В геоекономічному розумінні Чорноморський регіон концен­трує як економічні, так і транспортні інтереси багатьох країн. Тому 25 червня 1992 р. президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини, України, голови урядів Албанії, Греції та РФ в Стамбулі прийняли Босфорську заяву і підписали Декларацію про заснування Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), де передбачено створити сприятливі умови для співробітництва в торгівлі, промисловості, транспорті, зв'язку, науці, техніці, енергетиці, сільському госпо­дарстві, туризмі, екології. ЧЕС передбачає обмін економічною інформацією, створення умов для контактів ділових людей, ви­значення галузевих проектів тощо.

- ГУАМ

10 жовтня 1997 р. у Страсбурзі на зустрічі президентів чоти­рьох держав пострадянського простору (Грузії, України, Азер­байджану і Молдови) було утворено політико-консультативний форум під абревіатурою ГУАМ. 24 квітня 1999 р. на Вашингтонському саміті НАТО до ГУАМ приєднався Узбекистан, який вже у 2005 році вийшов зі складу даної організації.

Проте добрі наміри ефективної та плідної співпраці щодо створення потужного інтеграційного об'єднання ГУАМ так і за­лишилися нереалізованими. Так, товарна торгівля між країнами-членами ГУАМ має слабку динаміку розвитку, яка характеризу­ється різкими коливаннями. Крім того, активність та спад співробітництва між країнами-членами ГУАМ залежать від торговельної політики РФ. Зрос­тання геополітичної та економічної вагомості РФ, в першу чергу за рахунок посилення торговельного та енергетичного тиску на країни СНД, «розмиває» самостійну економічну основу інтегра­ційного потенціалу ГУАМ.

- Азійсько-Тихоокеанський регіон

Одним із головних завдань зовнішньополітичного курсу України є піднесення на якісно новий рівень співробітництва України з країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР), який має величезний економічний, інвестиційний і технологі­чний потенціал.

Особливо слід наголосити на подальшому розвитку двосто­ронніх відносин України з Китаєм, який має великі шанси стати найпотужнішим світовим лідером. У даний час Китай є четвертим за обсягами найбільшим пос­тачальником продукції до України. Україна займає третє місце серед країн СНД за обсягом торгівлі з КНР. Тому для України перспективним напрямом є поглиблення стосунків між Китаєм шляхом входження до Шанхайської ор­ганізації співробітництва (ШОС), яка була створена 15 червня 2001 року в Шанхаї. Україну, безсумнівно, цікавить зона вільної торгівлі, що пла­нується створити в ШОС, яка є альтернативою аналогічної зони у рамках ЄЕП. Крім того, особливий інтерес становить членство в цій організації «тандема» Китаю і Росії. Також є підстави спо­діватися, що у випадку вступу України в цю організацію тради­ційний перманентний «тиск» Росії на Україну частково буде демпінгований Китаєм. Крім того, Україна зможе більш щільно співробітничати в рамках ШОС з Китаєм із меншою оглядкою на Росію, яка таке співробітництво особливо не вітає.

4. Міжнародні економічні організації

З метою розвитку міжнародної економіки, зовнішньої торгів­лі та валютно-фінансового співробітництва у світовому госпо­дарстві були створені міжнародні фінансово-економічні органі­зації.

До об'єднань, що мають світове значення, належать:

- Світова організація торгівлі (COT) - міжнародна органі­зація, метою якої є розробка системи правових норм міжнарод­ної торгівлі та контроль за їх дотриманням.

Однією з головних умов приєднання нових країн до СОТ є приведення їхнього національного законодавства і практики ре­гулювання зовнішньоекономічної діяльності у відповідність до положеннями пакета угод Уругвайського раунду. На заключно­му етапі приєднання відбувається ратифікація національним за­конодавчим органом країни-здобувача всього пакета документів, погодженого в рамках Робочої Групи і затвердженого Генераль­ною радою. Після цього зазначені зобов'язання стають частиною документів СОТ і національного законодавства, а сама країна-кандидат одержує статус члена СОТ.

Процес вступу України до системи ГАТТ/СОТ розпочався 30 листопада 1993 року, коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заявку Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ, і закінчився 5 лютого 2008 року на засіданні Генеральної ради Світової організації торгівлі в Женеві затвердженням Протоколу про прийом України в члени СОТ. Україна стала 152 членом Світової організації торгівлі.

Проте після цієї події розпочався новий етап роботи. По-перше, Верховна Рада України 10.04.2008 р. ратифікувала Про­токол про вступ до СОТ. По-друге, уряд повинен після цього ефективно організувати процес імплементації зобов'язань України перед СОТ, зокрема, шляхом реформування національної ре­гуляторної політики, що визначає конкурентоспроможність українських компаній щодо іноземних конкурентів.

Вступ України в СОТ має як ряд переваг, так і недоліків.

У ці­лому експерти сходяться на думці, що вступ до СОТ вплине на економіку України позитивно. Це і припинення антидемпінгових розслідувань, і збільшення обсягів експорту продукції конкурен­тоспроможних галузей. Україна отримає нагоду домагатися від інших країн-кандидатів на вступ до Світової організації торгівлі встановлення сприятливих правил торгівлі, що регулюватимуться вже не двосторонніми договорами, а нормами СОТ.

Серед недо­ліків варто виділити, перш за все, втрату неконкуренто­спроможними галузями частини попиту, що частково переорієн­тується на якіснішу та/або дешевшу іноземну продукцію. Іншою проблемою є необхідність адаптуватися до нових правил гри на ринках това­рів та послуг, що для багатьох підприємств буде досить важко.

- Міжнародний валютний фонд (МВФ) - це міжнародна ва­лютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН. МВФ був створений на Бреттон-Вудській конференції (1944 р.) і розпочав свою діяльність з бе­резня 1947 р. Місце розташування - Вашингтон.

Створений спочатку як механізм спостереження за системою фіксованих валютних курсів, МВФ поступово трансформувався у найбільш впливову глобальну організацію, яка регулює міжнаро­дну макроекономіку. Його політика та діяльність визначаються статутом, який має назву Статті Угоди МВФ. Для досягнення го­ловної мети - забезпечення стабільності міжнародної економіки - МВФ виконує сьогодні чотири основні функції: регулювання, на­гляд, фінансування та технічне сприяння.

До складу МВФ входить 185 кра­їн світу, статутний фонд становить 217,4 млрд. СДР (близько 300 млрд. дол. США). Україна стала членом МВФ 03 вересня 1992 р. Розмір квоти України становить 1372 млн. СДР (1921 млн. дол. США), - 0,65% статутного фонду МВФ. Україна делегувала своє предста­вництво та захист інтересів на Раді директорів МВФ Нідерлан­дам, які вважаються країною-опікуном України. Завдяки членст­ву в МВФ Україна може отримати досить значні кредити для структурної перебудови економіки, стабілізації валюти і залуча­ти іноземні інвестиції.

^- Світовий банк є міжнародною організацією, яка була створена у 1944 році як Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Україна стала 167 членом банку (з 185) 3 вересня 1992 року, здійснивши підписку на 908 акцій ($1315,9 млн. акціонерного капіталу).

Світовий банк підтримує зусилля країн, спрямовані на інвесту­вання капіталу у людські ресурси шляхом будівництва шкіл, оздо­ровчих центрів, постачання питної води та електроенергії, форму­вання орієнтованих на розвиток урядів та захисту довкілля, надає консультації і позики для впровадження конкретних проектів.

У міру зростання кількості країн-членів і зміни потреб Сві­товий банк збільшував свою мережу, і нині вона охоплює п'ять різних організацій:

1. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) надає допомогу країнам з середнім рівнем доходу. Більшість своїх ко­штів МБРР одержує шляхом продажу облігацій на міжнародних ринках капіталу.

2. Міжнародна асоціація розвитку (МАР) підтримує найбідніші країни з доходом на душу населення не більше, ніж $885, яким вона надає безвідсоткові позики, технічну допомогу та консультації з питань політики.

3. Міжнародна фінансова корпорація (МФК) сприяє розвит­ку країн-клієнтів шляхом фінансування інвестицій у приватний сектор.

4. Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) заохочує іноземні інвестиції шляхом надання гарантій іноземним інвесторам на покриття збитків, спричинених некомерційними ризиками у країнах, що розвиваються, створюючи, таким чином, сприятливі можливості для інвестицій у цих країнах.

5. Міжнародний центр врегулювання спірних питань щодо інвестицій (МЦВСПІ) забезпечує інструменти для врегулювання шляхом погоджувальних або арбітражних процедур спірних пи­тань щодо інвестицій між іноземними інвесторами та країнами-одержувачами інвестицій.

Існує два види позик, які надає Світовий банк:

· інвестиційні позики для товарів, робіт і послуг з метою пі­дтримки проектів економічного і соціального розвитку у широкому діапазоні секторів;

· системні позики для підтримки політики та інституційних реформ.

- Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк, ЄБРР) - фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування еко­номік цих країн у міжнародні господарські зв'язки. Створений в квітні 1990 року (штаб-квартира - в Лондоні).

Стратегія ЄБРР спрямована на підтримку структурних та га­лузевих економічних реформ, шляхом розвитку конкуренції, приватизації та підприємництва. ЄБРР сприяє розвитку приват­ного сектора, зміцненню фінансових закладів та правових сис­тем, а також розвитку інфраструктури, яка є необхідною для під­тримки приватного сектора.

Через надання позик та здійснення інвестицій ЄБРР стиму­лює надходження до приватного та державного секторів еконо­міки згаданих країн додаткових фінансових ресурсів, допомагає мобілізувати місцевий капітал на реалізацію проектів розвитку національної економіки. Проекти, які підтримуються ЄБРР, мають сприяти сталому розвитку економіки країни, бути фінансово самоокупними та екологічно безпечними.

Україна стала членом ЄБРР у серпні 1992 р. після підписання Президентом України Указу «Про членство України в Європей­ському банку реконструкції і розвитку» N379/92 від 14 липня 1992 р.