Сутність національної економіки, її об’єкти та суб’єкти
В радянській економічній літературі термін «національна економіка» не використовували. Він активно поширився завдяки науковцям західного регіону.
Національна економіка –це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища та державної території.
У сучасному визначенні змісту «національної економіки» синтезуються погляди трьох альтернативних підходів:
1. класики ототожнювали національну економіку з національним ринком;
2. марксизм національну економіку розглядав як систему виробничих відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання результатів діяльності людей, а також ефективного використання ресурсів її з властивими їй цілями розвитку виробництва, формами його організації та господарювання;
3. ордолібералісти національну економіку розглядали як народне господарство країни.
Історично національна економіка формується з утворенням централізованих держав та витісненням натуральної форми виробництва товарною. Основним інтеграційним чинником в процесі національного державотворення є етнічний чинник (виняток – Швейцарія, Бельгія тощо).
За даними ЮНЕСКО, в світі існує від 4000 до 6000 етносів і лише 800 з них вважаються націями та нараховується 252 держави.
У тріаді «етнос - нація - народ»:
· етнос – продукт соціокультурного, етнодемографічного розвитку. Не кожна етнічна група є національною, хоча кожна національна група є етнічною;
· нація – явище політичне. Етнос стає нацією лише тоді, коли в нього виникає стійка потреба в політичному, культурному, економічному, психологічному самовизначенні.
· народ – правовий феномен. Він є результатом трансформації у націю різних етнічних елементів у процесі їхнього соціального, економічного, політичного та культурного розвитку. Саме йому належить роль державоутворювальної основи.
За оцінками науковців в світі виділяють 45 держав є єдиною нацією-групою, де одна етнічна група нараховує понад 95% населення (ФРН, Японія, Норвегія, Польща тощо) та 62 держави з однією нацією-групою. Це ті, де етнічна нація нараховує від 60 до 90% населення (Китай, Фінляндія, Великобританія, Україна тощо). Особливістю національного складу населення України є його багатонаціональність. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року (http://www.ukrcensus.gov.ua/), на території країни проживали представники понад 130 національностей і народностей (українці – 77,8%, росіяни – 17,3%).
Розрізняють внутрішні та зовнішні чинники державотворення.
До внутрішніх чинниківформування державних утворень відносять:
- етнічна самобутність та неповторність: неповторна мова, культура, міфи, легенди, національні традиції, звичаї, ментальність, власна неповторна історія, власний час життя та його етапи;
- природна заданість – необхідність як окремої людини, так і кожного етносу самореалізувати та самоствердити себе;
- природне середовище;
- генетично - культурно - історичний код.
До зовнішніх чинниківформування державних утворень відносять:
- географічну ізольованість (Японія, Непал, Австралія тощо);
- рівень розвитку сусідніх країн, який буде сприятливим в тому випадку, коли вони ще не набрали сили та міцності для зовнішніх експансій, та не створюють загроз для національно-державного суверенітету;
- послаблення домінуючої ролі країни - метрополії;
- геополітичний компроміс країн-переможців у великих війнах, коли країна отримує незалежність в результаті узгодження інтересів країн-переможниць для збереження певної рівноваги (Ізраїль).
Існують також внутрішні та зовнішні чинники розпаду державних утворень, переважно імперій.
До зовнішніх чинників в цьому контексті можна віднести різку зміну природного середовища (клімату).
До внутрішнього чинника відносять дію людського фактору, зокрема відсутність національної гідності та свідомості. Країна-колонізатор по відношення до державності потенційного конкурента в сучасному світі спрямовує руйнівні зусилля мирним шляхом на основне - етнічно-державну складову: мову, культуру, звичаї, традиції, історичну пам'ять, використовуючи різні тактичні засоби.
В сучасних умовах національна економіка розглядається здебільшого як змішана економічна система з властивою їй взаємодією механізмів саморегулювання, державного та громадянського регулювання.
Національна економіка має ряд загальних ознак: єдина мета, ієрархічність структури національної економіки, організаційно-функціональна взаємозалежність елементів системи, наявність механізмів самозбереження та саморозвитку (ринкове саморегулювання, державне та корпоративне регулювання економіки), керованість, динамічність, відкритість, цілісність.
Об’єктом національної економіки як науки є економіка країни в цілому, а не тієї чи іншої національності, що має ознаки економічної системи (загальне) та власні особливості і принципи розвитку (особливе), що проявляються в наступних формах:
· економічний потенціал;
· структура господарського комплексу та галузей господарства;
· внутрішні чинники соціально-економічного розвитку;
· господарський механізм регулювання та координації;
· особливості програмування та прогнозування соціально-економічних процесів;
· особливості забезпечення економічної безпеки держави в умовах поглиблення тенденцій до інтеграції і глобалізації світогосподарських зв'язків.
Кордони національної економіки не збігаються з державними, їх прийнято визначати межами діяльності національних ділових одиниць у країні та поза її межами.
Суб’єктами національної економіки є сукупність інституційних одиниць, що є резидентами України.
Інституційні одиниці поділяються на дві великі групи (Рис. 1.1):
- юридичні особи (корпорації (квазікорпорації), некомерційні організації (ринкові та неринкові), органи державного управління);
- фізичні особи або групи осіб у формі домашніх господарств.
Відповідно до своїх функцій та структури економіки України інституційні одиниці - резиденти групуються в п'ять інституційних секторів економіки: нефінансові корпорації, фінансові корпорації, сектор загального державного управління, домашні господарства, некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства (політичні партії та інші громадські організації; благодійні організації і фонди; соціально-культурні підрозділи нефінансових і фінансових корпорацій).
Крім того, у відкритій економіці виділяють ще сектор зовнішньоекономічних зв'язків (інший світ).
Рис. 1.1 Інституційні одиниці як складові національної економіки
3. Предмет, задачі, методи та функції курсу «Національна економіка»
Національна економіка як самостійна наука є порівняно молодою, проте її передумови формуються протягом багатьох століть:
· процес накопичення загальних ідей та концепцій з основ функціонування та розвитку економіки країни;
· поєднання загальних законів і закономірностей економічного розвитку та національної специфіки економіки країни;
· врахування впливу неекономічних сфер (соціальної, політичної, екологічної, духовної) на економічний розвиток країни.
В дисципліні «Політична економія» класична і марксистська економічна теорія вивчає основи економіки країни, її суб’єктів, продуктивні сили, виробничі відносини, закони й закономірності розвитку.
В дисципліні «Макроекономіка» в традиціях «main stream» здійснювався аналіз «чистої» економіки, абстрагування від національної специфіки, соціального контексту та концентрація уваги, перш за все, на дії ринкових сил.
Актуальність дослідження проблем національної економіки значно зростає в умовах становлення або докорінної трансформації економіки конкретної країни.
Метою національної економіки як науки є вивчення законів і закономірностей функціонування й розвитку економіки країни у взаємодії з іншими країнами та виявлення ситуації, що склалась у соціально-економічному розвитку країни на основі використання показників, що об'єктивно відображають процес відтворення.
Предметом національної економіки як науки є: економічні процеси національного відтворення, їхні закони і закономірності, умови, фактори та результати; економічний розвиток економічної системи України з позицій виділення загальних тенденцій еволюції економічних систем та особливостей власне вітчизняної практики господарювання.
Задачами курсу «Національна економіка» є дослідження національного господарського механізму та вироблення на його основі рекомендацій для органів влади, суб’єктів економіки з метою його раціоналізації та оптимізації, забезпечення сталого розвитку.
Методологічне підґрунтя національної економіки. До загальнонаукових методів можна віднести: системний метод, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, наукової абстракції, поєднання логічного та історичного. До спеціальних методів – економіко-математичне моделювання, соціально-економічний експеримент, анкетування, позитивний і нормативний економічний аналіз.
Функції національної економіки як науки:
- пізнавальна функція полягає у вивченні реальних процесів та явищ економіки країни в суспільно-природному середовищі.
- ідеологічна функція «відповідальна» за формування економічного мислення й певної ідеології людини.
- методологічна функція національної економіки як складової економічної теорії передбачає застосування певних прийомів і правил дослідження та обґрунтування шляхів і методів їх ефективного використання для здобуття нових знань, пояснення нових економічних явищ і процесів.
- практична функція національної економіки є сукупністю уявлень про її «еталонний», оптимальний стан (нормативна наука). Найбільш концентрованого вигляду нормативна наука набуває у розробці економічної політики, перш за все, її економічних цілей та інструментів.
4. Прояви загального та особливого в Україні
Загальне і особливе взагалі і в національній економіці, зокрема, знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності.
При цьому слід зауважити, що загального без особливого не буває. Спочатку з'являється щось особливе, або новоутворення. В той же час особливе з іншими «особливостями» в загальному набувають синергетичного ефекту - загальне «важить», «грає більшу роль» ніж проста сума цих окремих особливостей. Також треба мати на увазі, що все в цьому світі ієрархічне і плинне.
Між системою (загальним) і новоутворенням (особливим) виникає боротьба на знищення. Але в подальшому розвитку новоутворення «розривають» стару систему і стають центром кристалізації нової системи, яку новоутворення намагаються створити за власним зразком, зі старими елементами.
Прояви загального та особливого можна проілюструвати прикладами:
· в первісній історії людства було поширене збиральництво - людина збирала і споживала дари природи.
· потім, як окремий елемент (особливість), з'являється новоутворення у вигляді першої спроби посадити рослину і виростити її. Через деякий час це новоутворення переростає в систему орного землеробства, а збиральництво стає допоміжним.
· орне землеробство потребує особливого елементу - знарядь праці. З часом виробництво знарядь праці стає домінуючим - індустріальне суспільство.
· інформація на всіх етапах розвитку людства відігравала вирішальну роль. Особливе значення інформація набуває в XXI столітті - процес становлення постіндустріального, а потім власне інформаційного суспільства.
Щодо прояву загального та особливого в економіці України, то яскравим прикладом є становлення сектору підприємництва.
Багато науковців демократичного спрямування вважали, що Україну врятує приватна власність на чолі з підприємцем. Саме підприємницький сектор, зокрема сектор малого підприємництва в економічно розвинених країнах є генератором ідей, продуцентом ВВП, основним наповнювачем доходної частини державного бюджету, основою середнього класу.
Проте труднощі у створенні сприятливої підприємницької атмосфери, крім всього іншого, пояснюються ще наступними обставинами: етнічна своєрідність; ринкове середовище, підприємництво, капіталізм формувались протестантським «силовим полем»; суспільна думка не сприяли формуванню в української нації схильності до підприємництва і ринкової поведінки; смислова деформація деяких головних понять і значень слів іноземного походження, притаманних демократії і вільному підприємництву («спекулянт»); початкові етапи реформ нерідко характеризуються народжуванням непродуктивного або навіть деструктивного підприємництва.