Музичні документи
Музичний документ – це запис музичної інформації на матеріальному носієві у вигляді музичних звуків або графічних знаків у системі нотації (зокрема нотних знаків) для процесів збереження та передавання її у часі та просторі, він ідентифікується як одиниця комунікаційного простору в архівній, бібліотечній, музейній справі та у бібліографічній діяльності.
Одними з найскладніших для низки наук гуманітарного циклу (архівознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства, музеєзнавства, документознавства) об'єктів дослідження є музичні документи на різних носіях - ноти, грамплатівки, магнітні стрічки тощо, для яких характерним є те, що вони зберігаються у багатьох архівах, бібліотеках, музеях - як приватних, так і державних.
Під музикою зазвичай розуміється відображення дійсності у звукових художніх образах, що активно впливають на психіку людини, спричинюють певні емоції. Тому основним об'єктом музичної інформації вважатимемо звукові художні образи - у певній формі організовані людиною звуки (музику).
Музична інформація може існувати у вигляді безпосереднього виконання (голосом, тим чи іншим музичним інструментом чи їх сукупністю, внутрішнім слухом людини) або запису звуків чи графічних знаків (звуконот). Шляхом запису музична інформація фіксується і зберігається невизначено тривалий час на різноманітних носіях: папері, грамплатівках (ГРП), магнітних стрічках, компакт-дисках, в електронній пам'яті комп'ютерів, на дискетах, компакт-дисках, відеокасетах, кіноплівках тощо. З невпинним розвитком науково-технічного прогресу не виключається поява в найближчому майбутньому принципово нових, досконаліших і компактних матеріальних носіїв музичної інформації.
Таким чином, музична інформація - це інформація у формі музичних образних смислів, що реалізується засобами співвідношень музичних звуків у часі та просторі у процесі виконання і має різні форми існування, такі як: уявна (внутрішній слух людини), звукова як з безпосереднім звучанням (природна - голос людини і звуки живої і неживої природи, штучна - відтворюється за допомогою музичних інструментів, створених людиною), так і записана - тобто запис звуків з допомогою спеціальних технічних пристроїв або шляхом нотного запису, коли звуки музики фіксуються спеціальними графічними знаками - нотами для подальшого відтворення (виконання), тобто вторинного після створення виконання музичного твору природними чи штучними засобами.
Класифікація музичних документів за матеріальним носієм
- Аудіозаписи (магнітні стрічки, грамплатівки; музичні документи на електронних носіях)
- Нотні або графічно-текстові (рукописи та друковані видання).
- Нотно-звукові (комп’ютерні програми відповідного спрямування).
Класифікація музичних документів за матеріальним носієм
- За функціональним призначення (наукові, навчальні, концертні).
- За читацьким призначенням (для учнів музичних навчальних закладів, для спеціалісті, для аматорів).
- За характером виконання (сценічні, інструментальні, вокально-хорові, змішані).
- За характером викладу (партитурні, партія, дирекціон, клавір).
- За структурою (моновидання, збірник).
- За матеріальною конструкцією (книжкові, комплексні).
Ноти – умовні графічні знаки, що слугують для запису музичних звуків.
Нотний друк – одна з галузей поліграфії.
Партитура – нотний запис багато голосового музикального твору для оркестра, хора, камерного ансамблю.
Партія – частина музичного твору, що виконується окремим голосом.
Дирекціон – спрощена і укорочена партитура.
Клавір – перекладання партитури для співу з суп ровом фортепіано або лише фортепіано.
Реквізити музичного документу
- Назва виду.
- Жанр.
- Підзаголовкові відомості.
- Графічна інформація (логотип тощо).
- Реєстраційний індекс документу.
- місце складання або видання.
- Дата складання або видання.
- Текст документу.
- Специфічні реквізити (супровідний текст, надписи на документі, надсистеми (серія, під серія змісту), техніка запису, швидкість та тривалість музичного запису, відомості про носій музичної інформації, технічні елементи тощо).