Тріщини

РОЗРИВНІ ПОРУШЕННЯ

Контрольні запитання

Співвідношення виділених генетичних типів складок

Розвиток складок у більшості випадків починається з конседиментаційних форм. В подальшому внаслідок тектонічних рухів конседиментаційні складки перетворюються в певний тип поверхневої складчастості; при зануренні складчастих комплексів на значні глибини в зоні інтенсивного метаморфізму (регіонального чи локального) з поверхневих складок розвиваються глибинні.

Кожний з комплексів складок утворює самостійний структурний поверх.

1 Що таке складка і складчастість?

2 Дайте визначення синклінальної та антиклінальної складки.

3 Морфологічна класифікація складок.

4 Генетична класифікація складок

5 Що таке перикліналь і центрикліналь?

6 Що таке осьова поверхня, осьова лінія і вісь складки?

7 Дайте характеристику флексури і її елементів.

8 Дайте характеристику соляних і глиняних діапірів.

9 Дайте характеристику конседиментаційних і постседиментаційних складок.

10 Дайте характеристику конседиментаційних і постседиментаційних флексур.

11 Механізми складкоутворення.

12 Геометричні класифікації складок.

13 Які складки є приповерхневими?

14 Які складки є глибинними?

15 Які складки є екзогенними?

16 Який існує зв"язок між складчастими формами залягання та родовищами корисних копалин, зокрема нафти і газу?

Всі розривні порушення поділяються на дві групи: розриви без зміщення і розриви із зміщенням. До першої належать тріщини і кліваж, до другої – розриви з помітним переміщенням роз’єднаних блоків порід.

Сукупність тріщин, які розбивають ту чи іншу ділянку земної кори, називається тріщинуватістю. Положення тріщин в просторі визначається елементами залягання. Дані замірів тріщин наносяться на геологічну (частіше на структурно-петрологічну) карту відповідними позначеннями.

При виявленні та вивченні тріщинуватості застосовують не тільки прямі, але й побічні (особливо геофізичні) методи. Ці методи застосовують тоді, коли тріщини і зони мінералізації приховані під “наносами”. Вибір методу і прийоми роботи залежать від геологічної обстановки. Так, зони розломів і дроблення, , враховуючи їх підвищене зволоження, ефективно виявляють методами електророзвідки. Знаходить тут застосування і еманаційна зйомка, оскільки такі зони є кращими у порівнянні з оточуючими породами провідниками радіоактивних еманацій.

Зони мінералізації успішно виявляються магніторозвідкою (в скарнах, в пневматолітових і гідротермальних жилах), та електророзвідкою (пониження чи підвищення електропровідності в межах мінералізованих тріщин).

Тріщини розрізняються за наступними ознаками: за ступенем прояву(розкриття), за розмірами, за формою, за відношенням до залягання шарів, за генезисом.

За ступенем прояву тріщини поділяються на три групи:

- відкриті – характеризуються чітко вираженим проміжком між блоками;

- закриті – помітні неозброєним оком, але із щільно стуленими стінками;

- приховані – непомітні неозброєним оком, але легко виявляються при ударі.

За розмірами (за В.В. Білоусовим) тріщини поділяються на:

- малі – ті, що не виходять за межі одного шару (основна маса тріщин);

- великі – ті, що перетинають декілька шарів.

Довжина і глибина тріщин коливаються в широких межах – від декількох сантиметрів до сотень(іноді тисяч) метрів. Ширина тріщин виражається одиницями сантиметрів; більш широкі тріщини класифікуються як розсуви.

За формою тріщини розрізняються прямі, вигнуті, ламані, з гладкими або нерівними стінками.

Тріщини можуть розбивати гірські породи на блоки і брили закономірної форми, які називають окремостями. Форма останніх зумовлюється розташуванням тріщин. Для осадових порід характерні: кубічна, паралелепіпедальна, призматична плитчаста, ребриста, гострокутна окремості; в лавах – призматична, стовбчаста або кульова окремості; в інтрузивних породах – кубічна, прямокутна та інші види окремостей.

За відношенням до залягання шарів (геометрична класифікація) виділяють поперечні, повздовжні, діагональні і узгоджені тріщини (рис. 8.1); в основу покладений принцип взаємного розташування за простяганням шарів порід і тріщин:

- поперечні тріщини перетинають в плані шаруватість або сланцюватість за напрямком падіння; в розрізі можуть бути вертикальними або нахиленими;

- повздовжні тріщини – паралельні до лінії простягання, але перетинають шаруватість або сланцюватість у вертикальних розрізах; в) діагональні (косі) тріщини перетинають шаруватість або сланцюватість під кутом відносно простягання і напрямку падіння;

- узгоджені тріщини, орієнтовані паралельно шаруватості або сланцюватості як в плані, так і в розрізі.

Рисунок 8.1 - Геометрична класифікація тріщин: заштрихований шар – шаруватість;абв і а’б’в’ – поперечні тріщини;где і г’д’е’ – повздовжні тріщини;жз і ж’з’і’ – діагональні тріщини;клм і к’л’м’ – узгоджені тріщини

В масивних, а також шаруватих і сланцюватих породах тріщини зручніше класифікувати за кутом нахилу. За цією ознакою виділяють такі види тріщин:

- вертикальні (з кутами нахилу 90-80⁰);

- круті ( з кутами нахилу 80-45⁰);

- похилі (з кутами нахилу 45- 10⁰);

- слабопохилі і горизонтальні (з кутами нахилу 10-0⁰).

В основу генетичної класифікації тріщин покладено механізм їх утворення, геологічну обстановку, джерело навантаження і морфологічні особливості.

Виділяють дві групи – нетектонічні і тектонічні тріщини.

Нетектонічні тріщини:

- первинні;

- вивітрювання;

- зсувів, обвалів і провалів;

- розширення порід при розвантаженні.

Первинні тріщини утворюються внаслідок проявів внутрішніх сил, які виникають у породах при їх ущільненні, усиханні, зміні об’єму і температури і фізико-хімічних змінах. В осадових породах розвиваються в стадію діагенезу – ущільненні і зміщенні об’єму осаду при перетворенні його в породу. В ефузивних і інтрузивних магматичних породах первинні тріщини утворюються внаслідок зменшення об’єму при охолодженні.

Тріщини вивітрювання утворюються переважно внаслідок температурних градієнтів і є тріщинами відриву. Ступінь руйнації породи і її тріщинуватість, викликані процесами вивітрювання з віддаленням від земної поверхні швидко зменшується. Переважно розвинені на глибину 10-15 м, в рідкісних випадках сягають глибин до 30-50 м.

Тріщини зсувів, обвалів і провалів зустрічаються досить часто; виражені чітко, але мають локальне розповсюдження. На бортах зсувів зазвичай розвиваються тріщини сколювання, у верхній частині зсувів – тріщини відриву, а в нижній – комплекс тріщин, пов’язаний із скупченням зсунутих мас.

Тріщини розширення порід при розвантаженні утворюються внаслідок звільнення порід від дії стискуючих сил у приповерхневій зоні, в гірських виробках, бортах річкових долин і ярів та за інших подібних умов. Породи починають витискуватись у вільний простір, що приводить до утворення тріщин відриву, паралельних до поверхні вільного простору. У гірських виробках вичавлюються бокові стінки, покрівля і грунт, намагаючись заповнити вільний простір (рис.8.2).

Особливо часті тріщини біля поверхні Землі, які називають тріщинами відшарування; в бортах річкових долин і ярів утворюються характерні тріщини бокового опору. Тріщини відшарування виникають паралельно відслоненій поверхні, вони добре виражені поблизу неї, але затухають з глибиною.

Рисунок 8.2 - Розподіл тиску при утворенні тріщин відшарування