Суди в Україні після судової реформи 1864 року

Судова реформа була найбільш радикальною, новаторською і технічно досконалою з усіх реформ другої половини XIX ст. За історичним значенням її можна порівняти хіба що з скасуванням кріпосного права. Хоча цивільне і кримінальне право не реформувалось, нова і інституцій на і процесуальна структура системи судочинства являла собою розрив з попередньою правовою традицією, а також приклад творчої адаптації досягнень юриспруденції і судової практики західноєвропейських країн, головним чином Франції та Великобританії. Судові статути, обнародувані 20 листопада 1864 року, і нове процесуальне цивільне і кримінальне законодавство ввели систему незалежних судів, де засідали професійно підготовлені судді. Суди були відокремлені від адміністрації і навіть за імператором залишалось тільки право помилування. Публічність і гласність судових засідань, принцип змагальності сторін, введення суду присяжних і адвокатури — все це створило важливі гарантії демократичних судових процесів. Була також проведена реорганізація прокуратури та введена адвокатура.

Ефективність судової реформи значно зменшувалась тим, що вона зберегла інститут станових судів для інородців, комерційні суди, а також суди військові і духовні. Реформа містила багаторазові застереження та обмеження. Незважаючи на це, царизм проводив судову реформу дуже повільно, особливо в Україні.

Відповідно до реформи в Україні передбачалося створення загальних судів. Останні були створені тільки в Полтавській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях. В інших губерніях України було дозволено створення лише місцевих судів, та й то через декілька років після оголошення змісту реформи, наприклад, у Чернігівській губернії—з 1869 року, в Київській і Подільській — з 187 І року. При цьому склад місцевих судів у Київській, Волинській і Подільській губерніях не обирався, а призначався міністром юстиції.

Особливістю проведення судової реформи в Україні було те, що вона відбувалась тут майже паралельно з введенням у дію законів, які обмежували або скасовували значну частину її прогресивних положень. У післяреформені роки в судову реформу було внесено більш ніж 700 змін та поправок. Суд присяжних був позбавлений розгляду справ про пресу і політичні злочини. Частина друга Положення про земських дільничних начальників ліквідувала інститут мирових суддів. У сільській місцевості цим займались земські начальники, в містах — міські судді, в повітах — повітові члени окружних судів. На початку XX ст. витрати на утримання судової системи значно збільшуються. Штати окружних судів і судових палат доповнюються новими судовими і слідчими посадами. 3 1906 року в Україні почали діяти воєнно-польові суди, введення яких було вимушеним кроком держави у відповідь на терор лівацьких організацій. Тільки за вісім місяців з серпня 1906 року цими судами було винесено 1100 смертних вироків.

Наступні зміни в судову систему вносяться в роки першої світової війни. Воєнно-судовий устав було доповнено розділом "Про суд у воєнний час", в якому говорилося, що в районі воєнних дій і в місцевостях, переведених на воєнний стан, воєнно-судова влада належить воєнним судам. При надзвичайних обставинах у районах воєнних дій і місцевостях, де вводився воєнний стан, запроваджувались воєнно-польові суди. В Положенні про них повністю відтворені норми Положення про воєнно-польові суди 1906 року.