Методичні вказівки до теми

П Л А Н

Тема 9. Особливості сучасного українського мистецтва

Опорні поняття

Сюрреалізм, фрейдизм, позасвідоме, психічний автоматизм, ірраціональність, галюцинації, психічні процеси, сюрреалістичний предмет

1. Сучасне українське мистецтво у контексті українського менталітету.

2. Постмодернізм в українському живописі.

У першому питанні слід підкреслити, що визначною рисою сучасного українського мистецтва завжди був зв'язок зі своїми традиційними витоками. Він притаманний і неакадемічному живопису (андеграунду), який ніколи не припиняв свого існування в Україні й нерідко в повній ізоляції видавав оригінальні рішення. Автентичність сучасного українського мистецтва переважно виявляється в збереженні менталітету і глибинних, духовних зв'язків зі своєю традиційною культурою.

У сучасному українському мистецтві, на противагу західній тенденції деконструкції – заперечення усіх всього, виявляється лінія пошуку духовної основи нового відродження. Українському сучасному мистецтву чужа деструктивність. Йому ближчий радше конструктивний обрис абсурдного мистецтва. Особливості національної традиції є чуттєво-образне, духовно-релігійне, екзистенційне усвідомлення людського буття на противагу західній ментальності, у якій панували неологізм, імперативність мислення, тираній абстракції. Він має вплив не стільки на раціональну, скільки на емоційну сферу, викликає потік образно-поетичних асоціацій, різних почуттів.

У другому питанні відзначимо, що виникнення школи українського постмодернізму в живописі пов'язане із Манежною виставкою 1988 р. (іноді її називають "українська хвиля", "український трансавангард").

Найцікавіші художники постмодернізму – О. Голосій, О.Гнилицький, А.Савадов, Г.Сенченко, О. Харченко; художники групи "Паризька комуна", "Вольова грань національного постмодернізму", "Одеської школи"– С. Ликов, О.Ройтбуд, В. Рябченко, та ін. Своєрідною емблемою українського постмодернізму стала картина Арсена Савадова "Смуток Клеопатри" (1987 р.). На ній зображено людиноподібну матрону верхи на тигрі.

Живопис останнього десятиріччя XX ст. демонструє величезне розмаїття образних систем. Вибір пластичної мови відповідає лише індивідуальним вимогам. У мистецтво ввійшло нове покоління молоді, достатньо мудрої, яка знає ціну щохвилинної правди. Ці митці говорять сучасною інтернаціональною мовою, їхні специфічні, породжені внутрішнім культурним контекстом, без якого вони не можуть бути до кінця розкритим і почутим. У цілому ж факт комунікації вітчизняного і зарубіжного мистецтва видається симптомом нормалізації художньої ситуації.