Методичні вказівки до теми
П л а н
Тема 2. Мистецтвознавча модифікація психоаналізу
1.Психоаналіз: джерела і специфіка розвитку.
2. Динаміка психоаналітичних ідей.
3. Естетичні аспекти "глибинної" психології в мистецтві XX ст.
4. Психоаналітичні виміри експресіонізму.
5. Сюрреалізм як утілення "позасвідомих спонтанних процесів".
У першому питанні слід відзначити, що серед "пограничних" течій європейської науки кінця XIX – початку XX століть психоаналізові Зигмунда Фрейда належить особливе місце. Психоаналітичний метод дістав застосування в багатьох галузях знання – від психіатрії до естетики, мистецтвознавства, історії релігії та фольклористики. Серед багатьох імен минулого століття ім'я Зигмунда Фрейда належить до найвідоміших. Складна й суперечлива сторічна історія психоаналізу потребує окремого аналізу, адже йдеться про концепцію, що, витримавши випробування часом, зберегла можливий теоретичний потенціал і на межі XX і XXI століть. Практика застосування психоаналізу до процесу художньої творчості виходить далеко за психологічні межі. Ідеї З. Фрейда із зацікавленням сприйняла значна частина європейської художньої інтелігенції, і вони дотепер відбиваються на мистецьких пошуках уже нових поколінь митців.
Під час аналізу другого питання перш за все треба повідомити, що психоаналітичні ідеї З. Фрейда викликали гострий інтерес, стали об'єктом напружених дискусій. На зламі XX - XXI століть процес коригування ідей Фрейда зберігає внутрішній потенціал, а це означає, що жодна з нових орієнтацій остаточно нікого не задовольнила. Серед модифікацій психоаналізу звернемо увагу на "аналітичну психологію", "егопсихологію", "соціометрію", "неофрейдизм", "психоаналітичну антропологію" та "екзистенціональний психоаналіз". Ці напрями не вичерпують усіх теоретичних пошуків фрейдівськіх послідовників та опонентів. Але вони, на наш погляд, представлені такими вченими: Ф.Александером, Л.Бінсвангером, , Г.Гартманом, К.Горні, Е.Еріксоном, М. Кляйном, Дж.Морено, Ж.П. Сартром, А.Фрейд, К.Г. Юнгом і позиція яких має самоцінне значення і справді творчо збагатила психоаналіз. Це один аргумент, пов'язаний з естетико-мистецтвознавчими орієнтаціями окремих положень.
Розкриваючи третє питання, необхідно повідомити, що поняття „глибинна психологія” асоціюється передусім з ім’ям швейцарського психолога К.Юнга, а термін „глибинна психологія” бував запропонований на початку ХХ століття видатним психологом Блейєром для позначення того напряму в психології, який що досліджував позапсихічні явища. Теоретична спадщина К.Юнга складна, багатоаспектна й суперечлива. Якщо звернутися до окремих ідей теоретика, то можна визначити, що багато з них вплинули на європейську філософсько-естетичну думку й мистецтво другої половини ХХ століття і внесли певні корективи в класичний психоаналіз, а, підсумовуючи розробки К.Юнга, можна виділити такі ознаки мистецтва, які перше за все цікавлять теоретика і визначають його мистецтвознавчу позицію.
К.Юнг у своїх творах окреслював терміном "глибинна психологія" ті психічні процеси, які дають можливість збагнути специфіку естетичного як чуттєвого феномена та визначити джерела й мотиви мистецької діяльності. Приблизно до 1912 року у поглядах К.Юнга активно співпрацює з З.Фрейдом, але згодом з'ясовується, що К.Юнг не поділяє деяких принципових для класичного психоаналізу ідей і головна розбіжність К.Юнга і З.Фрейда полягає в неоднаковому загальнофілософському розумінні „життя”.
Аналіз мистецтва як специфічної людської діяльності К.Юнг постійно співвідносить із процесом художньої народної творчості, внаслідок якої створюються ті чи інші мистецькі твори. Щодо творчості в широкому розумінні цього слова, то виявлення її специфіки має спиратися на інстинкт.
Вивчаючи це питання, студентам необхідно звернути увагу на те, що проблема впливу ідей З.Фрейда та його учнів на мистецтво XX століття аналізується досить ретельно протягом кількох десятиліть. Можна простежити вплив психоаналізу на художню концепцію представників конкретного мистецького напряму, який спочатку формувався незалежно від психоаналізу, але згодом творчі орієнтири митців збіглися з окремими фрейдівськими ідеями. І поступово психоаналітичне світобачення стає панівним для цих митців або напряму в цілому. Саме такого впливу зазнало мистецтво експресіонізму. Слід зазначити, що естетико - мистецтвознавчий підхід до експресіонізму наприкінці XX століття суттєво змінився. Мабуть, справді "прийшов час подолати традиційне уявлення про експресіонізм. Побачити в ньому не тільки засіб відображення. А феноменологію, засіб існування духу, специфічне світосприйняття. Експресіонізм як цілісний мікрокосмос, що пізнається через власну філософію, власний спосіб буття.
Готуючи це питання, необхідно звернути увагу на те, що сюрреалізм існує вже понад півстоліття й досі не втратив популярності і впливовості. Сюрреалізм – це своєрідна художня ілюстрація психоаналізу і його представники підтримали думку З.Фрейда про невичерпність позасвідомого і його активного впливу на життя кожної людини. Спотворені істоти, породжені хворобливою фантазією, символи, зрозумілі лише їхнім творцям, – такі образи й теми творів Ж.Арпа, С.Далі, М.Ернста, Х.Міро, М.Циммермана та ін.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Андреев Л.К.,Сюрреализм. – М., 1972.
2.Антология французского сюрреализма. – М., 1994.
3. Браун Дж. Психология Фрейда и постфрейдисты. – М.,1997.
4. Бретон А. Манифест сюрреализма // Называть вещи своими именами. М.,1980.
5. Выготский Л. С Психология искусства. М, 1986.
6. Дадун Р. З. Фрейд. – М., 1994.
7.Кокабадзе В.Л. Теоретические проблемы глубинной психологии. – Тбилиси, 1982.
8.Крючкова В.А. Социология искусства й модернизм. – М., 1979.
9. Левчук Л.Т. Західноєвропейська естетика XX ст. – К., 2001.
10. Левчук Л.Т. Експресіонізм // Мистецтво в боротьбі ідеологій. – К.,1985.
11. Левчук Л.Т. Психоанализ: от бессознательного к "усталости от сознания". – К., 1989.
12.Осьмак О.О. Експресіонізм: проблема термінології і становлення проблематики. – Переяслав-Хмельницький, 1995.
13.Фрейд З. По ту сторону принципа удовольствия. – М., 1992.
14. Фрейд З. К истории психоаналитического движения. – М., 1992.