ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ 8 страница

Наречение

...якою повина бути та сила, котрій міг би підкоритися дух? Напевне такою (силою) є красномовство.

Багато благ як громадських, так і приватних, а також божественних, вигід людського життя походять з красномовства.

Феофан Прокопович

Хай не буде в тебе софістичних прикрас у слові... промов гордовитих і рішучих, але у всьому відсікай величність, будь добрим з другом, не зло­пам'ятним до зухвалих, людинолюбним до смиренних, утішай злощасних, відвідуй хворих, зовсім ні до кого не стався презирливо, вітай з приємніс­тю, відповідай зі світлим обличчям, до всіх будь прихильним, доступним, не хвалися сам, не змушуй інших говорити про тебе, приховуй, скільки мо­жеш, свої переваги, а в гріхах сам себе звинувачуй та не чекай звинувачень від інших. Не будь тяжким у виговорюваннях, звинувачуй не скоро і не з пристрасним рухом, бо це — ознака зарозумілості; не засуджуй за малозна­чаще, ніби сам ти суворий праведник...

Василь Великий

Сказання про сім вільних мудрощів

(фрагменти)

Риторика:

Бачать мене багато хто, та не слухають мене, але я, як благий і мудрий друг, усіх з добротою люблю і усіх в красу бажання мого закликаю. Але ви мене, чесної науки, віддаляєтесь і звикнути до мене не бажаєте...

...Всюди й завжди, коли пишете або говорите, то все це мною здійснюєте й прикрашаєте...

...Коли що у письменах, або у віршах, чи в посланнях, або у якихось бе­сідах і розмовах без моєї риторичної пристрасті створюється, тоді ви і самі не можете зрозуміти сказаного, оскільки зневажаєте мене, свою мудрість — риторику, яка може вас краще єлею умастити, й краще червлениці прикра­сити, і краще рослинних квіток і благовонних ароматів здивувати ваш розум моїм вченням.

Бо мною Демостен, давньогрецький чесний філософ, прославився, оскіль­ки перший мене знайшов і здобув, а після нього — й інші ритори, які з'яви­лися людям чудовим розумом і були главами «хитромовленню» (красномов­ству), — вони ж мене риторикою і назвали, бо «риси» по-еллінськи значить мовлення або говоріння, а той, хто у мені вправляється, називається ритор.

...Бо я є чесна й велика вільна мудрість, риторикою прозиваюсь, тобто джерело красномовства. А тому прийміть мене з любовним бажанням, я ж дамся вам із швидким світломовленням, бо я — мудрість солодкомовного го­воріння, я — солодощі чудового й стрункого сказання, я — доброта не змен­шуваного багатства, я — скарб неокраденої корисливості, я — велемовність, яка не обтяжує слух, я — від людей ворогування темне відгоню і замість ньо­го світлу любов в них вселю. Я гнів відганяю й лайку відкидаю, благостиню ж ввожу й посаду складаю, я нещирі слова відсікаю й неправду викриваю, ле­стощі відсікаю, а чесноту стверджую. Я — світла слава й розумна сила.

Хто шукає мене, не стомиться, а хто знайшов, скоро без печалі буде. Бо я молодих навчаю й старих умудряю... оскільки у всі думки порядок слова ¹ Спафарий Николай. Эстетические трактаты.—■ Л., 1978.— С. 144—145.

виливаю, щоб знали й уміли у всіх практичних і духовних справах і на су­дах — за звичаями й законами держави, де хто народився, ясно розповіда­ти й до всякої промови світлості словесної додавати, наповнити промову со­лодощами й здивувати всіх слухачів жвавістю суджень...

' РИТОРИКА¹ '

(1620 p., автор невідомий, фрагменти)

Риторика єсть яже (та, что) научает пути правого и жития полезнаго до-брословия.

...Сию науку называют также сладкогласие и краснословие, поскольку она учит красиво и удобно говорить и писать.

«Про винайдення справ»

(фрагменти)

Рисис по-грецькому означає мовлення або висловлювання, грецькі ж муд­реці називають риторикою течію слів. Латинські мудреці також називають цю науку риторикою, а від неї почав йменуватися ритор, тобто вчитель бла-гословія. Ця наука була чудовим способом прикрашена мистецьким у про­мовах грецьким ритором Демосфеном і главою латинського красномовства («начальником латинського хитрословія») Марком Туллієм Цицероном. І то­му цією наукою ніхто з філософів не нехтував, через те що від неї виникав незліченний розум.

Ритор... досить мистецький у науці мовлення... (вміє говорити) доречні й похвальні промови в справах і на міських судах за звичаєм і законом тієї дер­жави, де народився (добирає) необхідні слова до усякої справи... безславної чи слави достойної, багатої чи бідної, праведної чи нечестивої... великі спра­ви стислими словами... (щоб були присутні) світлість й сяяння словесне...

Пам'ять створюється вивченням і читанням божественного писання, а та­кож літописів — для зміцнення розуму мовця й слухача.

Гласомірна промова (мовлення) буває поширеною чи стислою: в одних випадках вона подібна до того, як приховуване світлом на середину винес­ли й виявили, а других же — за ревністю ораторів, мовлення розгорається, ¹ Див.: Аннушкин В. И. Первая русская «Риторика»,— М.: Знание, 1989.

наче світлоповітряне полум'я від іскри; інша промова (мовлення) пливе, на­че корабель морем; або — виливається, наче якесь джерело чи солодкопив-на ріка; або — наче мед, усолоджує і світлорозумно просвіщає; і то розши­рюється, то скорочується і багато мисленого розуміється.

Скільки є родів справ?

Чотири: навчальний, судовий, дорадчий, показовий.

Навчальний рід («научающий») описує способи й прийоми навчання, чо­го також діалектика вчить... навчальний рід промов є метод (спосіб) навчан­ня чи тлумачення простих питань і цілих фраз, чого навчає діалектика.

Рід судовий описує суперечки чи спірні промови двох суперників на суді.

Рід дорадчий («рассуждающий») вчить дбати й радити комусь у справах, а також відмовляти від протилежного, щоб чогось недоброго й недоречного не вийшло.

Рід показовий («показующий») має похвальні справи чи хулу.

Що є збудження? Збудження є показ обставин справи, які збуджують ми­лосердя чи гнів або якесь інше почуття. Збудження виникає від різних ба­жаних місць: від честі, користі, безчестя, шкоди або благі й корисні люди до­магаються милості й любові, безчесних же і огидних за природою, неспра­ведливих і шкідливих люди ненавидять і гребують. Милосердя ж збуджують злидні, бідність, доля, важка не по літах і не відповідна походженню, звер­нення до доброчинностей.

«Про прикрашання слова»

(фрагменти)

Прикрашена промова представляє й показує справи ясно, зрозуміло й со­лодкомовно... створюється на трьох речах: 1) на мовленні граматичному; 2) на фігурах мовлення («воображениях»); 3) на примноженні речі й справ (лат.: ампліфікація).

Граматичне мовлення знаходиться у словах необхідних і цілком узвичає­них, яким слід бути з'єднаними необхідним способом за правилами грамати­ки — за подобою до тих риторів, які говорили латинською мовою гарно, пра­вильно й недокучно. Такими були Теренцій, Цицерон, Цезар, Лівій та інші.

...Фігури мовлення... — щось нове, вигадкою й мистецтвом створений ви­раз у мовленні.

Три роди мовлення («глаголания»):

«смиренний» рід, який не повстає над звичаєм повсякденного мовлення;

«високий» рід,., прикрашений метафорами й порівняннями, розмножений від далеких речей...

«мерний» рід (середній)... у примноженні (ампліфікації) будь-якої промо­ви його не можна обминути... це Овідіуш (Овідій — Г. С), і листи, грамоти і глаголи (промови) Кикеронові (Цицеронові — Г. С).

«Наречение»

(російський оригінал)

Я — риторика добрословного й яснозрящего разума, мной грамматика исполняется и диалектика украшается. Связуясь с этими ученнями, я научаю витийской мудрости й вразумляю, как ясно составлять благие речи.

Мною пространное рассуждение сокращается, скрытое говорится ясно, а ясное или явное может быть сказано сокрыто. От меня многие риторы и ви­тии называются и наставляются к высокому разумению, поскольку каждое разумение (мысль) разделять и разделенное собирать научаю, многоразлич­ное соединяю и в соединении показываю многое разумение (смысл).

Я подаю словесним мужам большую силу в речи и украшаю их светлоре-чием, умудряю притчами и различными предложениями, указываю много­мудрыми рассуждениями на признаки и обстоятельства разбираемого дела, на познание истины и ей противоположного и наилучшее понимание дела.

Оттого многие тщетно пытаются понять мои пределы, поскольку в кос­ных и нерадивых едва вмещаются мои высокие указания, разделения и со­единения.

Києво-Печерський патерик¹

(фрагменти)

«...Факт залишається фактом. Не «Слово о полку Ігоревім», не «Закон і благодать», не «Літопис», а «Патерик» став тим вічно відновлюваним, по­ширюваним, а з початком нашого друкарства — безупинно передруковува­ним твором старого нашого письменства, «золотою книгою» українського письменного люду...²»

¹ Києво-Печерський патерик.— К.: Час, 1991.— С 278.

¹ Грушевський М. Історія української літератури.— Т. 3.— С 113—114.

З післямови «Золота книга українського письменного люду» В. І. Крекотеня¹

«Києво-Печерський патерик» —■ видатний твір письменства Київської Ру­сі і його спадкоємців — давніх письменств братніх східнослов'янських наро­дів. За жанром він належить до макрожанрів, жанрів-циклів, жанрів-ансамб-лів агіографічної літератури (від грецьких слів «агюс» — святий і «графо» — пишу), себто творів, які описують житія святих.

Назва походить від грецького слова «патер» — отець, застосовуваного до подвижників, зокрема аскетів-відлюдників, які своєю поведінкою виражали суперечливість між ідеалами християнства й узвичаєним побутом пізньоан-тичного суспільства. Водночас їхня поведінка протистояла офіціалізації церкви після визнання християнства панівною релігією. Чернець-відлюдник став популярним народним героєм.

Термін «патерик» утвердився в грецькому словосполученні «патеріка біб-ліа» — «книга отців». Головною темою оповідань, що входили до такої кни­ги, були подвиги уславлених аскетів, а характерними особливостями — від­носна короткість, виразність із причинної послідовності життя героя, іміта­ція враження оповідача від побаченого і почутого — отже, умовно кажучи, новелістичність.

Водночас ці оповідання є типовими легендами. Легенда — суто христи­янський літературний жанр. Щоправда, в нові часи зміст самого терміна розширюється. Легендами стали називати оповідання фантастичного харак­теру, пов'язані з будь-якими релігійними віруваннями, оповіді про фантас­тично забарвлені народною уявою або просто не підтверджені документаль­но історичні події чи випадки з життя видатних людей.

Цей термін походить від новолатинського legandum — «уривок, призна­чений для читання». Форма ця первісно вживалася для позначення сукуп­ності уривків Святого Письма, «житій» та «страстей» святих, що їх зачиту­вали під час церковної відправи або монастирської трапези.

Згодом термін «легенда» стали використовувати для позначення корот­ких релігійно-дидактичних розповідей, що переказували окремі епізоди чудесних подій, які начебто відбувалися з небожителями або з людьми, тваринами, рослинами та неживими предметами з волі Бога, Богородиці, святих, добрих і лихих демонів чи під впливом магічної дії християнських емблем. ¹ Києво-Печерський патерик.— К.: Час, 1991.— С 274—278.

Слід сказати, що фантастичність подій, про які йшлося в легендах, є об'єктивною, суб'єктивно ж слухачі (читачі) сприймали ці події як реальні, історичні.

«Києво-Печерський патерик» як цільний твір і система легендарних но­вел, в основі яких лежать перекази XI—XII ст., склався на початку XIII ст. Цю систему оформили послання Києво-Печерського ченця Симона, який з 1214 р. став єпископом у Суздалі й Володимирі на Клязьмі (помер 22 трав­ня 1226 р.), та розповіді києво-печерського ченця Полікарпа, записані у 1223—1233 pp. Всі легенди об'єднані прагненням довести особливу святість Києво-Печерського монастиря.

«Києво-Печерський патерик» упродовж віків залишається однією із най-популярніших книг давньої літератури східнослов'янських народів.

«Слово 38»

(уривок)

Милостию Божию и пречистыа его матере и помощію святых преподоб­ных отець наших Антоніа и Феодосіа Печерьскых написана бысть сіа книга, глаголемаа Патерикь, в дому пречистыа Богородица, еже есть лавра препо­добных отець наших Антоніа и Феодосіа, у манастыри Печерьском, у бого­спасаемом градв Киев-в, при державі великаго короля Жикгимонте Августе, при благородном князи Феодоре Глъбовичи Пронскомъ, въеводЬ Киевском, при митрополите Киевском и Галицком и всея руси кирЬ Макаріи, пречест-ном архимандрите Печерском кирЪ Иларионъ, поевлением и замислом стар­ца Печерскаго, инока Алексъя Вълынца. А написася в літо 7062, индикту 12, мЬсяца Марта, 2, рукою многагрЬшнаго и хужшаго во человьцЪх дьячка Не-стерца. Где сь буду, отьци свитии, описалъ, а хто будеть по ней говорити, и но Бога ради вседрьжителя и пречистая его матери мене за то не клените, но исправляй своим добрым разумом, а моєму безумию не поноси, бо есми грЬшный, мало умеенъ былъ. А хто будеть клясти, тому судить вседрьжи-тель милостивый Богь и пречистыа его мать, и преподобний Антоніеи Фео­досіє Печерскыи. А мнгЬ грЬшному по (мо)им злым делом и такъ будет му­читися съ душами грЪшными у муках вечных, есть ли не буду туне помило­вать от милостиваго вседрьжителя Бога, господа нашого Исусъ Христа. Но Бога ради исправляйте, а мене грішного не клинъте. А пысалъ дьячок Не-стерец с сокалья мЬский сынъ Лукьяновъ.

ПРО РИТОРИЧНЕ МИСТЕЦТВО¹

(фрагменти)

Книжок 10 для навчання української молоді, що вивчає одне і друге крас­номовство на благо релігії і Батьківщини, викладені преподобним отцем Феофаном Прокоповичем у Києві у славній православній Могилянській Ака­демії року 1706.