– експертизи документації з впровадження нових технологій, техніки, матеріалів і речовин, у тому числі закуповуваних за кордоном та ін.

Спеціальна (або додаткова) екологічна експертиза виконується за ініціативою заінтересованих юридичних і фізичних осіб на договірній основі із спеціалізованими еколого-експертними органами (державними або інших форм власності) і формуваннями.

За своєю суттю екологічна експертиза має зменшити або усунути негативний антропогенний вплив на навколишнє середовище. При розгляді завдань на проектування господарського об‘єкта та результатів пошукових робіт необхідні таки етапи досліджень:

– оцінка вихідних даних, покладених в основу проекту, та можливих впливів на середовище;

– оцінка технологічних рішень: характеристика обладнання, матеріалів, технології та можливостей їх встановлення і використання;

– вироблення 2–3 альтернативних варіантів розвитку і розміщення об‘єкта, вибір найефективнішого з них за критеріями еколого-економічної, еколого-соціальної ефективності й екологічної безпеки;

– мінімізація негативного впливу на навколишнє середовище і загальна оцінка ефективності проекту.

В інженерно-екологічної експертизі дозволяється брати участь представникам підприємств, відомчим організаціям, представникам населення або громадських організацій, іншим зацікавленим особам з метою узгодження всіх інтересів і пошуку найоптимальнішого варіанту прийняття остаточного рішення. Експертиза має бути переконливою, доступною для розуміння не лише спеціалістів, але й населення.

У результаті інженерно-екологічна експертиза полягає в оцінці тривалого впливу підприємства на природні ресурси, природні умови, умови дальшого розвитку промисловості та інших галузей господарства, умови життя мешканців локальної ділянки місцевості розташування підприємства.

У ширшому розумінні екологічна експертиза є оцінкою впливу на навколишнє середовище (ОВНС). ОВНС з‘явилася у 1970 р. у США. Потім була прийнята в Австралії, Великобританії, Канаді, ФРН та ін. З 1972 р. почала своє існування в колишньому Радянському Союзі. В Японії вона отримала назву “запалювання світла до настання темряви”.

У 1980 р. була затверджена “Методика еколого-економічної оцінки проектів” (Рада з вивчення продуктивних сил України). Стадії виконання ОВНС такі:

– з‘ясування необхідності й рівня деталізації ОВНС;

– попередня оцінка впливу, визначення найзначніших типів впливу;

– дослідження цих впливів та їх наслідків;

– укладання висновків дослідження;

– рецензування фахівцями отриманих результатів, формування висновків про можливість реалізації проекту, виявлення його альтернатив;

– моніторинг впливу і післяпроектний аналіз (аудит).

У багатьох країнах складовою ОВНС є громадянська експертиза в обов‘язковому порядку (наприклад, у Японії).

З 1991 р. ОВНС включена ЮНІДО (Організація ООН з промислового розвитку) до спеціальної світової методики “Міжнародний посібник з техніко-економічного обґрунтування реалізації проектів”, яка є основою для вироблення бізнес-планів підприємств.

Згідно з “Методикою еколого-економічної оцінки проектів” (1980) оцінка нового будівництва або реконструкції підприємства оцінюється за чотири етапи:

І етап. Оцінка екологічної допусковості будівництва. Вона полягає у тому, що сумарний обсяг викидів нового чи реконструйованого виробництва не може перевищувати ГДК в атмосфері та воді:

,

де С_і – фактична концентрація і –ї речовини у повітрі і воді; ГДК_і – гранично допускова концентрація і –ї речовини.

Іноді викиди складаються з кількох речовин з комбінованою дією. У цьому випадку:

,

де n – кількість шкідливих речовин з комбінованою дією.

Якщо ці співвідношення залежно від об‘єктивних причин не можуть бути виконані, то:

,

де V – обсяг викидів забруднювальних речовин; ГДК –гранично допусковий викид цих речовин. Обчислення виконуються для всієї групи забруднювальних речовин.

Обсяг викидів визначається на основі нормативів питомих викидів на одиницю виготовленої продукції, що обчислюється за допомогою галузевих методик і державних стандартів:

,

де V` – питомий норматив викиду; А – обсяг виробництва продукції.

ІІ етап. У ньому обчислюються і порівнюються витрати на проектованому об‘єкті з базовим (еталонним) варіантом. Витрати обчислюються за допомогою формули приведених витрат. Проектовані витрати (їх може бути декілька варіантів) порівнюються з базовими:

,

де З_і –приведені витрати в і – му варіанті будівництва; З_б – приведені витрати на базовому підприємстві.

З кількох можливих варіантів вибирають оптимальний.

ІІІ етап пов‘язаний з необхідністю подолання шкідливого впливу в районах, де забруднення вище від ГДК, тобто мінімізацією негативної дії проектованого об‘єкта.

Як критерій екологічної оптимальності проекту використовується показник мінімуму питомого впливу проектованого об‘єкта на середовище:

П = К_р + К_з min,

де К_р – ресурсомісткість об‘єкта; К_з– коефіцієнт забруднювальної дії проектованого об‘єкта. Вони обчислюються за формулами:

, а ,

де Q – обсяг споживаного ресурсу; R – економічна оцінка цього ресурсу; А – річний обсяг виробництва продукції; R` – економічна оцінка умовних викидів; V` – умовний обсяг викиду забруднювальної речовини. Умовний обсяг викиду забруднювальної речовини визначається за допомогою додаткового методу.

У результаті вибирають оптимальний варіант. Якщо їх кілька, то перевагу надають варіантові з мінімальними витратами.

ІV етап. Визначається економічний ефект від капітальних вкладень. На основі порівняння з базовим підприємством визначаються витрати, величини збитків і обчислюється економічний ефект:

Е= ,

де С_б, С – поточні витрати базового і проектованого підприємства на одиницю продукції; К_б, К – відповідні питомі капітальні вкладення; У_б, У – відповідні річні попередженні збитки на одиницю продукції; А – річний обсяг виробництва проектованого підприємства.

З усіх вибирається варіант з найбільшим річним ефектом.

Можна використати й інші методи еколого-економічної оцінки. ОВНС настільки складна справа, що багато відомих експертів, наприклад, Т. Звонкова, відомий російській експерт-географ, вважають, що вона не повинна бути занадто стандартизованою, крім відповідного виконання наявних стандартів якості навколишнього середовища і забруднення. Екологічна експертиза базується на комплексному підході й включає в себе елементи прогнозування майбутнього стану навколишнього середовища, необхідність урахування комплексу економічних, екологічних, соціальних, інколи політичних та інших інтересів, різноманіття наукових, практичних, психологічних аспектів дослідження та багато іншого, тому вона не може бути однаковою для оцінки різних за своєю суттю екологічних проблем. Стандартизованою може бути лише сама процедура виконання оцінки, деякі вимоги і відповідальність за її виконання, але не самі складні екологічні проблеми. Екологічна експертиза є творчою роботою і часто вимагає прийняття неординарних рішень.