Контрольні питання по темі “Податкова система та історія її розвитку”. 5 страница

З 1991 року почалася розвиватись самостійна податкова система України. Нажаль вона має багато недоліків, які перейшли як наслідок попереднього періоду, тому в сучасних умовах іде активний пошук найбільш оптимального його варіанту в умовах розвитку ринкових відносин на Україні. Але характерною особливістю розвитку податкової теорії є те, що в більшості відсутні досить серйозні роботи вчених та відомих економістів, а ті публікації, які зараз виходять з друку, мають практичний напрямок та прикладний характер.

 

3. 6. Теорія перекладання податків та її місце в загальній податковій

політиці

 

Постійний розвиток суспільно – економічних відносин потребує і постійного розвитку фінансової та податкової політики. Особливе значення мають постійні зміни податкової політики як на рівні держави, так і на рівні підприємств.

При виконанні своєї головної мети – збільшення надходження податків до бюджету – держава повинна розширювати коло платників податків. Одним з методів такого розширення є перекладання податкових платежів з одних об’єктів на інших. З іншого боку підприємство з метою зменшення податкового тягаря теж бажає перенести деякі податки, або хоча б їх частину на іншого платника. Тому і постає проблема перекладання податків як одна із найважливіших проблем сьогодення.

Процес перекладання податків має досить давню історію і застосовувався в світі ще в середніх віках і досить активно використовувся платниками податків того часу.

Якщо брати в цілому, то в загальному вигляді перекладання податків є процес повного або часткового перерозподілу сплати податків між різними суб’єктами оподаткування, які мають між собою господарські та економічні взаємовідносини. В цьому випадку суб’єкт оподаткування перекладає свої податкові обов’язки на іншого суб’єкта в питанні розрахунку перед державним бюджетом і в цьому випадку змінюється сам платник податку. При цьому переклад сплати податку може бути як на іншу юридичну так і на фізичну особу (тобто суб’єкт підприємництва), так і звичайних громадян, як споживачів продукції. Створення цієї ситуації сприяють дії держави, коли вводяться різні податки на споживання, або непрямі податки. При цьому визначається як формальний платник податку, так і фактичний. Так, практично і фактично платником акцизного збору, податку на додану вартість та інших податків є кінцевий споживач – громадянин, хоча формально ці податки сплачує виробник, тобто юридична особа.

Можливе перекладання податків і між юридичними особами, коли наприклад виробник підакцизного товару перекладає обов’язки сплати цього податку на торговельне підприємство, при цьому товар відпускається по ціні, нижчої на суму акцизного збору.

Економічна теорія перекладання має велике значення для всіх суб’єктів цього процесу.

По-перше. За допомогою перекладання податків відбувається більш повне дотримання принципу ефективності розподілу та рівня важливості податкового тягаря між платниками податку. Причому цей процес здійснюється без особливих суперечок між платниками податків і відбувається він на добровільній основі.

По-друге. Цей процес захоплює різні інші аспекти соціально – економічного життя суспільства, оказує дуже суттєвий вплив на нього і при цьому його не помітно на поверхні, він проводиться в прихованій формі, яка особливо не афішується.

По-третє. Рухомою силою перекладання податків є перш за все фіскальна політика держави і бажання суб’єкту сплати податку зменшити свій податковий тягар.

Тому при вивчені цієї проблеми постають різні проблеми, до головних з яких відносяться:

- роль та місце державної податкової політики в цьому процесі;

- умови, які потрібні бути для здійснення цього процесу;

- суб’єкти проведення перекладів податків;

- сфера дії та широта охоплення цієї проблеми;

- вплив різних чинників на проведення перекладання та інше.

Вперше теоретичні дослідження по цьому питанню були проведенні ще в ХVІІ столітті, але досить повного та закінченого теоретичного дослідження з цього питання ще не існує. Складність проведення цього дослідження полягає в тому що:

1. Цей процес носить прихований характер, тобто на поверхні його не можливо визначити, не можливо за ним спостерігати відкрито, відсутні якийсь статистичні та фінансові показники, які можливо застосувати в математичних або статистичних розрахунках.

2. Ці проблеми торкаються загальних питань функціонування економіки і мають відносини до різних загальноекономічних показників, таких як попит, пропозиція, ціна, вартість капіталу, споживання, збереження коштів, фінанси і в кінцевому випадку – податковий тягар підприємства.

3. Перекладання податків між його платниками відбувається на ринкових умовах. Так рішення цієї проблеми носить суперечливий характер і викликає протистояння в суспільстві. Так збільшення з боку держави акцизного збору приводить до того, що ціна підвищується і виробник бажає перекласти цей податок на споживача. Але це приводить до того, що при збільшення ціни попит на цей товар зменшується і споживач переходить на споживання альтернативного його аналога, і при цьому акцизний збір знову лягає податковим тягарем на виробника. Тому останній вимушений для зниження ціни зменшувати свій прибуток або собівартість. Тому в цьому процесі проходить стихійне перекладання податків, при чому явно виражених конфліктів не відбувається.

4. Перекладання податків носить дуже динамічний, постійно змінний характер, причому зміни відбуваються настільки швидко, що за ними складно простежити і їх проаналізувати.

5. В цьому процесі стикуються інтереси трьох суб’єктів господарсько – фінансового процесу: держави – яка зацікавлена в збиранні податків в повному обсязі (і в більшості її цікавить платник податку), інші учасники цього процесу – виробник та споживач, які зацікавлення в зменшенні свого податкового тягаря, тому й боротьба головним чином ведеться між ними. Але при цьому держава виступає як арбітр в рішенні цієї проблеми.

Розвиток теорій перекладання податків пов’язаний з розвитком теорії податків взагалі. При цьому всі теорії можливо поділити на різні концепції з їх різновидами, які в більшості відображають різні фінансові та податкові школи.

Одним з таких теоретичних напрямків є концепція абсолютизму(або теорія абсолюту). Її засновником був англійський філософ ХVІІ століття Д.Локк. Суть його теорії поглядів полягає в тому, що він вважав, що в кінцевому випадку платником всіх податків є або власник землі, або той, хто сплачує податок на землю або одна з форм цього податку, наприклад – орендна плата за землю. Тому деякі економісти того часу виступали з пропозицією перекласти всі податки з землі на чистий дохід з неї й ввести єдиний податок на землю. Це на їх думку сприяло б перекладанню податків та ухиленню від сплати їх в цілому.

Такої ж думки дотримувались і інші економісти. Наприклад А.Смит вважав що кінцевим платником податку є власник землі, або багатий споживач. Тому він виступав за поземельний податок, а також на податок з нерухомості та розкошу. Інший економіст Д.Рикардо при своїх дослідженнях звернув увагу на те, що в зв’язку з тим, що податком обкладаються будь яка земля, без врахування її якості, місця розташування, продуктивності, то це приводить до підвищення ціни і цей податок перекладається частково на споживача.

Автори іншої концепції – позитивної(оптимістичної) – є французький економіст ХVІІІ – ХІХ століття Н.Канар. Сутність цієї концепції полягає в тому, що він вважав, що всі податки після їх введення починають перекладатися на різних платників, і вони автоматично стають рівномірними і на протязі деякого часу розподіляються між платниками податків пропорційно їх платоспроможності. Автори цієї теорії вважали, що головним є принцип рівноважності податків, який автоматично може здійснюватись (і здійснюється) в суспільстві, тому і не звертали велику увагу на розмір ставок оподаткування. Тобто вони виступали за збереження не високих ставок оподаткування.

Іншої точки зору додержувався П.Прудон, який розробив песимістичнутеорію перекладання податків. Він вважав, що в кінцевому випадку податок перекладається на кінцевих споживачів, які в більшості є малозабезпечені. Тому податки носять негативний характер і вони шкідливі для звичайного населення.

В середині ХІХ століття з’явилась математична концепція перекладання податків. Її авторами були Ж.Дюпон, а в подальшому її розвиток знайшов в наукових працях М.Панталеоне та Копільяні. Вони перші з’ясували залежність між платником податку та розміром цього податку. Вони з’ясували, що зростання розміру податку зменшує кількість платників його. Але при цьому дії досить складний механізм. Вони також визначили зв’язок між податком та ціною і дали характеристику перекладання. Її сутність полягає в тому, що якщо платник податку перекладає його, то він має винагороду за це. Крім того вони перші визначили, що податок зменшується не зразу, а тільки після зазначеного критичного рівня ставок оподаткування. Тобто податок об’єктивно збільшує ціну виробу, а виробник згоден оплачувати його, поки він не досягне критичного розміру. Коли попит на товар зменшується, це приводить до того, що платник податку бажає зменшити ціну і починається перекладання податків на інші суб’єкти.

Економісти, які додержувались цієї концепції не тільки визначили залежність між ціною, податками та попитом, але і визначили вимоги до перекладання податків. До головних з них вони віднесли:

1. Для того щоб запобігти перекладання податків на харчові вироби і зменшити ціну на них, потрібно оподатковувати їх тільки на останній стадії, щоб запобігти перекладання податків між виробниками.

2. Податки повинно розглядати з двох боків. По-перше коли вони сплачуються платником споживачем і суттєво впливають на його кінцеві доходи. По-друге це коли податки взагалі не сплачуються, тому що виріб не задовольняє споживача по ціні (а в тому числі і великий розмір податку). Тому перекладання податку потрібно проводити для зацікавлення споживача в придбанні товарів та зміни його відношення до виробу.

3. Коли зменшується споживання товарів, то при цьому відбувається зворотна ситуація: первині перекладання податків виробником на споживача не задовольняє останнього, тому він цей виріб не придбає і перекладання податку знову відбувається на виробника, тобто перекладання непрямо впливає на суб’єктів оподаткування.

4. Перекладання податків не може впливати на особисте господарство.

5. При проведенні перерозподілу податків відбувається і перерозподіл доходів між різними верстами населення. В цьому випадку цей перерозподіл може розглядатися і як один з інструментів державної політики в напрямку збільшення доходів державного бюджету.

Німецьким економістом К.Рау в його наукових працях були сформульовані наступні закони перекладання податків: (21. с.126).

1. Переложение возможно лишь при изменении цены.

2. Переложение от покупателя к продавцу затруднительно, так как изменение спроса незаметно распределяется по всей совокупности товаров.

3. Переложение от продавца легче там, где налог взимается с цены товаров.

4. Почти невозможно переложение налога с отдельных личных доходов (жалованья).

5. Малопереложимы налоги, которые не определяются по количеству товаров.

6. Налог с источника дохода перелагается, если его можно иначе использовать.”

Крім того цим вченим були введені вперше такі поняття як перекладання податку вперед від продавця до споживача та перекладання податку назад, від споживача до продавця.

Іншим економіст Е.Селігин в своєї науковій праці “Переложение и подание налогов» (1892 рік) на підставі проведеного аналізу визначив конкретні умови перекладання, кінцевого носія податку, дав їх класифікацію, що вплинуло на будування податкових систем різних країн.

Всі ці наукові концепції визначили два типа перекладання податків:

1. Пряме перекладання (або вперед) від продавця до споживача. Його сутність полягає в тому, що весь тягар податку здійснюється за рахунок споживача шляхом включення податку до ціни виробу.

2. Зворотне перекладання (або назад). Воно відбувається коли виробник знижує ціну виробу і таким чином бере зобов’язання по сплаті податку на себе.

Як правило перекладання податків відбувається в сфері обігу за рахунок головним чином непрямих податків, або тих з них, які входять та формують собівартість продукту.

Переміщення податків може бути повним чи частковим, в залежності від того, яку мету має платник податку. Якщо виробник бажає просунутися на ринок, то він частково перекладає податок. Якщо він вже існує на цьому ринку, або його сегменті – то він перекладає податок на споживача повністю.

Але в податках закладені і існують деякі протиріччя. Об’єктивно сплата податку приводить до зменшення загального доходу платника. При цьому кожен з них зацікавлений в зменшенні бази оподаткування для того, щоб зменшити сплату відповідного податку. З іншого боку держава зацікавлена в отриманні податків в повному обсязі. Тому від того, як виконується фіскальна функція залежить відношення платника податку до держави. А від того як виконується економічна функція залежить відношення держави до платника податку.

Але треба мати на увазі, що податки не завжди нараховується з тих джерел, які визначаються згідно з діючим законодавством., тобто об’єкт оподаткування та суб’єкт, який сплачує податок можуть не співпадати. Платник податку завжди об’єктивно має бажання перекласти розмір сплати податків на інших суб’єктів ринку: споживачів за рахунок підвищення ціни в пропорціях зростання податку, або на тих, від кого сам отримує виріб на таку суму, яка б дорівнювалась при умові відсутності цього податку взагалі. В деяких випадках перекладання розміру податків, який призначений до сплати відбувається в межах національної економіки в цілому. Тому з’являється проблема визначення сфери цього перекладання і впливу кінцевих пунктів, куди сплата податку переміщується. По окремим податкам процес переміщення має особливості. Це можливо розглянути на наступних прикладах.

Оподаткування фізичних осіб. Застосування податку на доходи фізичних осіб стосується всіх громадян України, які повинні сплачувати цей податок і мають дохід, який підлягає згідно з діючим законодавством оподаткуванню. Якщо платник податку має право самостійного встановлення ціни на свій виріб або послугу, то він може перекласти сплату цього податку на споживачів. Так, ті підприємства, які займаються особистою професійною діяльністю і отримують за це гроші, можуть підвищувати ціни на свої послуги пропорційно збільшенню розміру податку з метою компенсації цих витрат. Це ж стосується і підвищення заробітної плати робітників. З одного боку це позитивна риса для робітників (підвищення заробітної плати), але з іншого боку це підвищує витрати роботодавця і відповідно підвищує ціну на виріб. Тобто в цілому підвищення заробітної плати робітникам визначає додаткову сплату податків (як через заробітну плату, так й при придбанні товарів). Це ж стосується й відносно податків на спадщину.

Податок на прибуток підприємства В цілому сфера застосування та перекладання цього податку досить обмежена. Якщо підприємство встановлює ціни з розрахунку на отримання найбільшого прибутку, то коли вводиться новий податок або підвищується ставка на вже існуючий, то підприємство може підвищувати ціну і при цьому зменшувати обсяги виробництва. В цьому випадку співвідношення між цінами та отриманим максимальним прибутком буде практично незмінним як до введення, так і після введення цього податку. Весь тягар податкового тиску лягає на власників компанії, акціонерів у вигляді меншого розміру дивідендів або меншого розміру нерозподіленого прибутку. З іншого боку компанія може перекласти весь тягар сплати нового податку на споживачів, коли воно підвищує ціну на свій виріб на розмір веденого нового податку. Також податковий тягар може бути перекладений і на постачальника ресурсів за рахунок купівлі їх по більш низькій ціні. Але в більшості перерозподіл податкового тягаря по цьому податку здійснюється між власниками цінних паперів підприємства (головним чином акцій) за рахунок перерозподілу дивідендів.

Акцизний збір. Сфера дії перерозподілу цього податку невелика. Це пояснюється тим, що споживачі, коли розміри цього податку змінюються і досить суттєво, і це впливає на кінцеву ціну виробу, можуть перейти на споживання альтернативного виробу. Тому платнику податку важко перекласти сплату цього податку на споживача (наприклад спиртних напоїв, тютюнові вироби), тому останній може купити інші товари та вироби по більш низькій ціні, в тому числі і іноземного виробництва (або алкогольні напої домашнього виробництва). Збільшення ціни може настільки зменшити обсяги виробництва, що виробник буде згоден ці податкові витрати взяти на себе. Але й тут виникають різні варіанти. Наприклад:

- збільшення ціни відбувається поступово й в невеликих розмірах. Тобто споживач поступово звикає до незначного зростання ціни;

- перекладання сплати податків можливо в тих випадках, коли на даному ринку відсутні товари замінники, а аналогічні вироби дуже відрізняються від них по якості.

Тобто перекладання акцизного збору на споживачів відбувається головним чином через підвищування ціни.

Податок на майно, яке здається в оренду. В цьому випадку перекладання податку відбувається через підвищення орендної плати й в цьому випадку податковий тягар перекладається на орендаря.

Це стосується і деяких інших податкових платежів.

 

1. Економічна теорія Д. Кейнса та її зміст.

2. Економічна теорія А. Лафера та її зміст.

3. Податкова система та економічні умови її появи.

4. Податкова політика Римської імперії.

5. Податкова політика Західної та Центральної Європи.

6. Податкова політика Русі до ХУ1 століття та види податків.

7. Податкова політика України до 1917 року.

8. Податкова політика часів СРСР.

9. Історія розвитку податкової науки світу до ХVІІІ століття.

10. Характеристика різних податкових теорій світу ХІХ – ХХ століття.

11. Розвиток податкової науки часів Радянського Союзу.

12. Теорія перекладання податків та її зміст.

13. Перекладання окремих податків на Україні та їх характеристика.

 

 

Глава 4. Система оподаткування та її складові частини.

 

4. 1.Податки, функції, які вони виконують та їх сутність.

 

 

Податки є частиною загальної фінансової системи як держави, так й окремих її суб’єктів. Крім того податки виступають і як одна з категорій ринкової економіки, тобто являють собою висловлення найбільш суттєвих ознак, якостей, будь – яких закономірностей та взаємозв’язків, які притаманні даному поняттю.

За допомогою податків держава вилучає частину доходів юридичних та фізичних осіб з метою формування свого бюджету для покриття витрат, які пов’язані з виконанням функцій.

Податки існують в сфері виробничих відносин, виражають відносини, які пов’язані з вилученням частини виробленого продукту (в грошовій формі) в доход держави. Але податки це не стійка категорія. Вони постійно змінюються, не постійна й сфера їх дій.

Сутність податку, як економічної категорії, має прояв через ті функції, які вони виконують. В теоретичному аспекту виділяють три головні функції податків: (Рис 6)

 
 

 

 

Рис. 7. Функції, які виконують податки.

 

 
 


Фіскальна функція є однією з головних функцій податків. Її сутність полягає в забезпеченні фінансування та надходження грошових коштів до державного бюджету. В будь якому суспільстві ця функція є такою, яка послідовно реалізовується. За її допомогою відбувається формування фінансових ресурсів держави, які акумулюються в державному бюджеті та різних позадержавних фондах і призначенні для покриття витрат, пов’язаних з виконанням державою своїх функцій економічних, соціальних, оборонних, охорони здоров’я, екологічних функцій та інше).

В свою чергу ця функція поділяється на дві підфункції (деякі економісти та вчені виділяють ці функції окремо): контрольна та розподільча.

Контрольна. Її сутність полягає в організації налагодження фіксації та обліку кількості податків та розміру кожного з них, а також оцінка ефективності кожного каналу надходження податків. Виконання цієї функції передбачає не тільки здійснення контролю за отриманням податків, а й застосування різних штрафних санкцій до порушників. Крім того виконання цієї функції передбачає також внесення постійних змін в систему оподаткування з метою підвищення її ефективності. В великому ступені ефективність здійснення цієї функції залежить від існуючої в державі податкової дисципліни, законослухняності платників податків та їх відношення до держави. Головною метою цієї функції є досягнення того, щоб всі платники податків сплачують їх своєчасно та в повному обсязі.

Виконання розподільчої функції в першу чергу пов’язане з стягненням податків та повнотою наповнення бюджету, який потім буде розподілений. При виконанні цієї функції держава повинна збирати постійні, стабільні та рівномірні податки.

Постійність в отримані податків означає, що податки повинні надходити до бюджету не в вигляді разових платежів, а на протязі всього бюджетного періоду в чітко встановленні строки згідно з діючим законодавством.

Стабільність означає, що надходження податків повинно визначатись високим рівнем гарантії того, що передбачені діючим законодавством податки держава отримує в повному обсязі.

Рівномірність. Податки повинні розподілятися по території таким чином, щоб забезпечити достатні доходи всім ланкам бюджетної системи – як на державному, так і на місцевому рівні.

Регулююча функція. Вона є теж дуже важливою функцією і її сутність полягає в перерозподілі вартості валового національного продукту між державою та платниками податків – юридичними та фізичними особами. Податки, коли виконують цю функцію утворюють такі особисті механізми, які забезпечують баланс особистих та загальнодержавних інтересів.

Метою виконання цієї функції є забезпечення безперервності інвестиційних процесів, зростання фінансових результатів бізнесу, сприяння збільшенню грошових коштів.

Виконання цієї функції полягає в наступному:

1. Визначення системи оподаткування, яка діє в державі. В процесі виконання цієї функції визначається система оподаткування, тобто всі податки, які існують в державі й повинні сплачуватись. Але система оподаткування повинна постійно пристосовуватись до особливостей розвитку економіки держави, ситуацій, які склались, реформ, які заплановані до проведення та інше. Тому важливе місце займає не тільки визначення, а і удосконалення системи оподаткування, заміна існуючих податків іншими, удосконалення діючих податків, заміна методики їх розрахунку, сплати та інше.

2. Ефективність застосування податків залежить від їх прогресивності, можливості отримання будь – яких пільг та загального зменшення сплати податкового платежу в межах діючого законодавства. За допомогою пільг по податкам держава має можливість регулювати та впливати на кон’юнктуру загальнодержавного ринку товарів та послуг. Встановлення пільг по податкам підприємству дає можливість йому збільшити свої доходи, прибуток, знизити витрати та ціну виробу, збільшити реалізацію продукції. І навпаки збільшення розмірів сплачених податків приводить до збільшення ціни та зменшення обсягів виробництва.

3. Визначення податкових ставок. Держава встановлює ставки оподаткування по податкам й здійснює їх диференціацію в відповідності до діючої системи та особливостей розвитку економіки. Диференціація проводиться в залежності від виду підприємства та форми його власності, напрямку діяльності, обсягів виробництва або надання послуг, важливості його для споживачів або для держави та інше. Крім того диференціація може проводитись в залежності від часу діяльності суб’єкту оподаткування та інше.

Потрібно визначити, що виконання цієї функції податків з подальшим розвитком ринкових відносин повинно бути гнучким (при умові, що загальна система оподаткування залишається незмінною). Так, наприклад, від виконання цієї функції залежить розвиток підприємства, зацікавленість в розширенні обсягів діяльності. Податок на прибуток визначає ту його частину, яка залишається в розпорядженні підприємства. Якщо ставка податку на прибуток занадто велика, це зменшує зацікавленість підприємства в його отриманні і підприємство намагається не показувати його в загалі, і при цьому будь – якими засобами збільшити фонд оплати праці, або інші витрати, або зменшити розміри діяльності. При зменшенні податку на прибуток ця функція може впливати на ту частину його, яка підлягає капіталізації. Якщо з боку держави проводиться політика, яка спрямована на стимулювання капіталовкладень (наприклад надаються пільги при інвестуванні в нові виробництва, при придбанні обладнання та застосування прискореної їх амортизації), то більша чистина прибутку використовується на ці цілі. Якщо держава зменшує, або взагалі скасовує оподаткування дивідендів, то підприємство зацікавлено в збільшенні споживчої частини прибутку і підвищує розміри дивідендів на свої акції

В межах виконання цієї функції виділяють два її напрямку: стимулюючий та стримуючий.

Сутність стимулюючого напрямку полягає в наданні пільг по податкам або звільнення від їх сплати взагалі. Якщо брати в цілому, то податкова пільга являє собою частину загальної системи оподаткування, яка спрямована на зацікавленість виробника в виробництві якогось виробу або наданні послуги. З іншого боку податкові пільги можливо визначити як можливість платника податку на зменшення сплати його розміру на законній підставі.

Стримуючий напрямок податків застосовується тоді, коли держава бажає захистити власного виробника Для цього встановлюються підвищенні митні тарифи, або застосовуються додаткові податки, або підвищуються вже діючи (наприклад акцизний збір на горілчані та тютюнові вироби та інше). В цілому це підвищує ціну на виріб і останній стає неконкурентоспроможнім.

Як надання пільг, так і різні стримуючи важелі мають єдиний характер і застосовуються незалежно від виду підприємства, галузі виробництва чи обслуговування.

В сучасних умовах розвитку економіки держави особливе значення відводиться третій функції податків – соціальній. Виконання цієї функції суттєво впливає на добробут громадян держави та справедливий розподіл коштів державного бюджету між всіма верстами населення.

 

4. 2. Класифікація податків по різним ознакам

 

Велике значення при дослідженні системи оподаткування, впливу внутрішніх та зовнішніх чинників, при розробці податкової політики держави відіграє класифікація податків по різним ознакам. Її необхідність визначається різновидами податкових форм та застосуванням різних податкових режимів. Класифікація всіх видів податків в Україні здійснюється по різним ознакам. Вони враховують різноманітність податків в залежності від особливостей їх розрахунку, сплати, відношенню на витрати виробничої діяльності та інше.

Перша ознака – по належності до рівня суб’єктів, які отримують податкові платежі: загальнодержавні та місцеві податки. Розподіл по цій ознаці визначається згідно з Законом України” Про систему оподаткування “ від 25 червня 1991 року №1251-12 в редакції Закону №77/97 – ВР від 18.02.97 з наступними змінами та доповненнями. (Далі надається перелік податків та інших обов’язкових платежів з урахуванням доповнень та змін). Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів надається в статті 14 вищезгаданого Закону:

1. Податок на додану вартість.

2. Акцизний збір.

3. Податок на прибуток підприємств.

4. Податок на доходи фізичних осіб.

5. Мито.

6. Державне мито.

7. Податок на нерухоме майно (нерухомість).

8. Плата (податок) на землю.

9. Рентні платежі.

10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів.

11. Податок на промисел.

12. Збір на геологорозвідувальні роботи, які виконуються за рахунок державного бюджету.

13. Збір на спеціальне використання природних ресурсів.

14. Збір за забруднення навколишнього середовища.

15. Збір на обов’язкове соціальне страхування (Згідно з Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів, які стосуються загальнодержавного обов’язкового соціального страхування” від 16.01.2003 р. №429-ІV цей збір виключений з переліку загальнодержавних податків та зборів, які встановлені Законом України “Про систему оподаткування”, але при цьому він залишається обов’язковим до сплати платежем)

16. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

17. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

18. Фіксований сільськогосподарський податок.

19. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмільоводства.

20. Єдиний збір, що справляють у пунктах пропуску через державний кордон України.