Правові засади забезпечення екологічної безпеки

Чільне місце в системі таких заходів належить державно-правовому механізму, який передбачає цілу систему заходів і засобів, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки, зокрема розвиток і вдосконалення законодавства у цій сфері.

Як уже зазначалося, система правовідносин, що формує екологічну безпеку, постійно змінюється, перебуває у динамічному русі. Так само змінюється і законодавство у сфері забезпечення екологічної безпеки. Особливо це проявляється в частині напрацювання процедур, спрямованих на запобігання виникненню небезпек.

Подальшого розвитку набуває гуманізація екологічного законодавства – спрямування його насамперед на захист суб’єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Правові норми щодо забезпечення екологічної безпеки змістяться на сьогодні в більшості законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, тим самим справляючи комплексний, міжгалузевий вплив на регламентацію правовідносин у різних сферах діяльності, особливо в частині здійснення екологічно небезпечної діяльності. Наявність розвиненої системи джерел права у сфері екологічної безпеки – суттєва умова забезпечення здійснення права громадян на екологічно безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Отже, положення щодо забезпечення екологічної безпеки містяться в Конституції України, Основних напрямах державної політик и України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, Законі України «Про основи національної безпеки України» та інших нормативно-правових актах.

Конституція не тільки проголосила право громадян на безпечне для життя та здоров’я довкілля, а й передбачила систему гарантій цього права. Особливій державній охороні підлягають території та об’єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об’єкти, визначені відповідно до законодавства України. Зокрема, з огляду на положення Кліматичної програми України від 28 червня 1997 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 650, яка визначає клімат як один із природних ресурсів, а також з урахуванням його важливості для життєдіяльності людини.

Особливу увагу екологічній безпеці приділено у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ XI, ст. 50–59). Норми цього розділу закріплюють екологічні вимоги щодо окремих видів діяльності (інвестиційної, господарської та у процесі розміщення і розвитку населених пунктів (містобудівної) (ст. 51, 59); вимоги екологічної безпеки (транспортних засобів – ст. 56), щодо проведення наукових досліджень, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (ст. 5Г) та щодо військових оборонних об’єктів і військової діяльності (ст. 58), а також вимоги щодо охорони довкілля від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (ст. 53), від акустичного, електромагнітного, іонізаційного та іншого шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення (ст. 54), від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами (ст. 55), у процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів (ст. 52).

Діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50 Конституції України), підлягає припиненню в порядку, встановленому Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими законодавчими актами України.

Місцеві ради можуть припиняти господарську діяльність підприємств, установ, організацій місцевого підпорядкування у разі порушення ними права громадян на безпечне для життя і здоров ‘я довкілля, а припинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (ст. 15).

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює повноваження органів держави у сфері екологічної безпеки. Зокрема, Верховна Рада України встановлює правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації, статус потерпілих громадян, визначає повноваження рад, порядок організації та діяльності органів управління у галузі забезпечення екологічної безпеки та розглядає інші питання у цій сфері.

Згідно зі ст. 65 цього закону, окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація, може бути оголошена зоною надзвичайної екологічної ситуації. Правове регулювання відносин у цій зоні здійснюється відповідно до Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації».

Норми, що регулюють питання екологічної безпеки, містяться не лише в законодавчих актах суто екологічного спрямування, а й в інших, спрямованих на регулювання різних видів діяльності. Це зокрема нормативно-правові приписи, що:

- визначають статус органів місцевого самоврядування га їхні повноваження в галузі забезпечення екологічної безпеки, передбачені Законом: України «Про місцеве самоврядування»;

- закріплюють статус органів центральної та місцевої виконавчої влади, спеціалізованих структур у галузі екологічної, у тому числі техногенно-екологічної безпеки (Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України», Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій, Положення про Державну ж»місію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій тощо);

- спрямовані на захист життя і здоров’я людей та довкілля: від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, що містяться, зокрема, у Законах України «Про об’єкти підвищеної небезпеки », «Про захист населення! територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Основи законодавства про охорону здоров’я»;

- регламентують забезпечення екологічних вимог, у тому числі екологічної безпеки у надзвичайних ситуаціях: (Закони України «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про аварійно-рятувальні служби» тощо);

- зобов’язують дотримання вимог екологічної безпеки у межах територій і зон, на яких запроваджено режим надзвичайних екологічних ситуацій (Заков України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»);

- спрямовані на забезпечення ядерної і радіаційної безпеки (як складових і передумови екологічної безпеки) у процесі використання ядерної енергії, видобування та переробки уранових руд, поводження з радіоактивними матеріалами і відходами та радіаційний захист населення (Закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про видобування та переробку уранових руд», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про дозвільну діяльність, у сфері використання ядерної енергії», «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів інших джерел іонізуючого випромінювання», «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання»);

- містять вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі стандартизації і сертифікації продукції, товарів тощо (Закон України «Про стандартизацію»);

- закріплюють вимоги екологічної безпеки при здійсненні інвестиційної, інноваційної, містобудівної га іншої господарської діяльності (Закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про курорти», «Про туризм», «Про електроенергетику», «Про залізничний транспорт», «Про трубопровідний транспорт», «Про дорожній рух», Повітряний кодекс України та ін.);

- містять комплекс спеціальних вимог щодо забезпечення екологічної безпеки у разі здійснення діяльності в аграрному секторі економіки (Закони України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про особисте селянське господарство», «Про селянське фермерське господарство» );

- визначають принципи забезпечення екологічної безпеки у сфері наукової та науково-технічної політики (Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність»);

- встановлюють вимоги екологічної безпеки у процесі здійснення деяких специфічних видів діяльності, що можуть негативно впливати на стан екологічної ситуації (Закон України «Про космічну діяльність»);

- визначають вимоги екологічної безпеки у процесі використання хімічних та інших токсичних, шкідливих і небезпечних речовин, їх сполук, продуктів біотехнологій, інших біологічних агентів, а також мінеральних добрив, у тому числі пестицидів і агрохімікатів (Закон України «Про пестициди і агрохімікати»);

- спрямовані на регламентування екологічної безпеки у процесі реалізації продукції, товарів та захисту прав споживачів (Закони У країни «Про захист прав споживачів», «Про питну воду та водопостачання», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» , «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» та ін.);

- закріплюють нормативно-правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері територіальної та цивільної оборони (Закони України «Про цивільну оборону», «Про оборону України»);

- визначають склад правопорушень у цій сфері та підстави і порядок притягнення винних осіб за їх вчинок до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної, цивільної, еколого-правової відповідальності. Такими є, зокрема, норми, що містяться в Кодексі законів про працю України (КЗпП), Кодексі України про адміністративні правопорушення (КпАП), Кримінальному кодексі України (КК України), Цивільному кодексі України (ЦК України), Земельному кодексі України (ЗК України), Кодексі України про надра тощо;

- регламентують діяльність правоохоронних органів у галузі забезпечення екологічної безпеки (Закони України «Про міліцію», «Про прокуратуру»).

Викладене свідчить про те, що законодавство у сфері забезпечення екологічної безпеки в Україні розвивається динамічно і передбачає сукупність важелів як peгламентувального, так і забезпечувального характеру.

Ядерна та радіаційна (радіоекологічна) безпека в системі екологічної безпеки

Характерною рисою сучасного етапу соціально-економічного розвитку України є подальший розвиток використання ядерної енергії. Наслідки цього процесу не обмелюються сферами науки, техніки, медицин и, а знаходять своє відображення в найрізноманітніших сферах життя, зокрема в ядерній: енергетиці.

Вищевикладене означає, що існує проблема визнання факту існування ядерного ризику і встановлення його прийнятного рівня.

Ядерний ризик – це кількісна міра небезпеки з урахуванням її наслідків.

Так, ядерний ризик розглядають як небезпеку майбутньої шкоди або як небезпеку виникнення несприятливих наслідків. Це певним чином пояснюють тим, що наука в цілому до цього часу не виробила задовільного визначення самого поняттю «ризик», як немає і однозначного визначення поняття «екологічний ризик» у науці екологічного права і в екологічному законодавстві України.

Концепція ядерного ризику містить як мінімум чотири елементи: оцінювання ядерного ризику; управління ядерним ризиком; запобігання ймовірним негативним наслідкам, пов’язаним з ядерним ризиком; формування механізму і фондів відшкодування ймовірних збитків, можливих через цей ризик.

Оцінювання ядерного ризику пов’язане з аналізом походження потенційної ядерної та радіаційної небезпеки в Україні. Це надто складний процес, який формується з двох етапів: визначення ризику (передусім його джерел) і оцінювання ризику.

Проблема кількісного оцінювання ядерного ризику особливого значення набула у зв’язку з можливістю ядерних інцидентів. Так, масштаби Чорнобильської катастрофи призвели до ревізії багатьох поглядів на надійність, безпечність робіт, пов’язаних із використанням ядерної енергії, зокрема в ядерній енергетиці, які до того здавалися непорушними.

Наслідки прояву ядерної небезпеки завжди пов’язані із заподіянням ядерної шкоди. Що більша ймовірність ядерної шкоди, то значніший ядерний рижик.

Основними об’єктами потенційної ядерної та радіаційної небезпеки на території України є підприємства ядерно-паливного циклу (АЕС, дослідницькі реактори та збірки, підприємства з видобування та перероблення урану), підприємства, які використовують радіаційно небезпечні технології та матеріали, об’єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами, а також, території, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

1. Підприємства з видобування та перероблення урану розташовані в Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях і належать виробничому об’єднанню «Східний гірничо-збагачувальний комбінат». Переробку уранових руд здійснюють на гідрометалургійному заводі в м. Жовті Води. Джерелом ядерної та радіаційної небезпеки на цих підприємствах є уранова руда.

2. Атомні станції, дослідницькі реактори. На сьогодні в Україні діє 15 атомних енергоблоків, розміщених на чотирьох майданчиках. Окрім того, перебувають в експлуатації два дослідницьких реактори. Джерелами ядерної та радіаційної небезпеки на підприємствах цієї групи є реактор, відпрацьоване ядерне паливо та радіоактивні відходи.

3. Підприємства, що використовують джерела іонізаційного випромінювання. В Україні є близько 8 тис. підприємств та організацій, які використовують понад 105 тис. джерел іонізаційного випромінювання. Джерелом ядерної та радіаційної небезпеки на підприємствах цієї групи є джерела іонізаційного випромінювання, радіаційні технології та радіоактивні матеріали. Практично всі джерела іонізаційного випромінювання – радіаційно небезпечні.

4. Об’єкти з поводження з радіоактивними відходами. До об’єктів цієї групи належать споруди, приміщення та устаткування, необхідні для збору, транспортування, перероблення, зберігання та захоронення радіоактивних відходів. Варто зазначити, що такі об’єкти входять до складу практично всіх підприємств ядерно-паливного циклу. Цією спеціалізованою діяльністю займається Українське державне об’єднання «Радон», яке має у своєму складі 6 спецкомбінатів: Київський, Донецький, Одеський, Харківський, Дніпропетровський, Львівський. Джерелами радіаційної небезпеки на цих об’єктах є радіоактивні відходи усіх видів на будь-якій стадії поводження з ними.

5. Об’єкт «Укриття» – це інженерна споруда, яка локалізує зруйнований реактор 4-го блоку ЧАЕС.

6. Чорнобильська АЕС, яка була зупинена 15 грудня 2000 р. Джерелами ядерної та радіаційної небезпеки тут є ядерне паливо, у тому числі зруйнованого реактора, га численні радіоактивні відходи різного походження.

7. Території, що зазнали радіоактивного забруднення після катастрофи на ЧАЕС. На цих територіях забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами перевищує доаварійний рівень, що з урахуванням кліматичної та екологічної характеристик конкретних територій може призвести до опромінення населення більше ніж 1,0 мЗВ (мілі-зіверта) за рік, і які потребують нових заходів з радіаційного захисту населення, а також інших спеціальних заходів, що обмежать додаткове опромінення населення і забезпечать нормальну господарську діяльність на цих територіях. Основним джерелом радіаційної небезпеки на цих територіях є радіонукліди, які містяться в ґрунті, підземних, наземних і стічних водах.

8. Окремо можна відзначити такий вид радіаційно небезпечної діяльності, як перевезення будь-яких видів джерел іонізаційного випромінювання: радіонуклідного походження.

Ядерна безпека в Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (ст. 1) визначена як дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних: матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку.

Навряд чи таке визначення відповідає реаліям і вимогам із забезпечення належної ядерної безпеки в Україні, а також змісту цього поняття.

Ядерна безпека – це такий стан розвитку суспільних відносин, у сфері використання ядерної енергії, зокрема в ядерній енергетиці, за якого системою науково-технічних, організаційних, економічних, державно-правових та інших соціальних засобів регулювання, забезпечуються належний безпечний режим, використання ядерних установок (об’єктів), ядерних матеріалів тощо, який спонукає до безумовного дотримання вимог законодавства, норм, правил, стандартів та умов, що діють у сфері використання ядерної енергії.

Норми, правила і стандарти з ядерної безпеки – це критерії, вимоги й умови забезпечення безпеки лід час використання ядерної енергії, їх дотримання є обов’язковим під час здійснення будь-якого виду діяльності у сфері використання ядерної енергії.

Вимоги зазначених норм, правил та стандартів приймаються з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій у сфері використання ядерної енергії.

Згідно із визначенням МАГАТЕ, основна мета ядерної безпеки – підтримувати радіоактивне опромінення від ядерної установки (населення і персоналу) на максимально можливому низькому рівні як у процесі нормальної експлуатації ядерної установки, так і в разі аварійного інциденту.

Радіаційну безпеку слід розглядати як складову і передумову екологічної безпеки.

Розкриваючи поняття «радіаційна безпека», варто звернутися також до його законодавчого визначення. Так, у Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» радіаційна безпека визначається як дотримання меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормативами, правилами і стандартами з безпеки (ст. 1).

Враховуючи напрацювання, які існують у правовій науці, можна зробити висновок, що

Радіаційна безпека – це стан розвитку суспільних відносин, за якого системою правових норм та інших державно-правових засобів забезпечується захист прав людини, зокрема її життя і здоров’я, охорона навколишнього природного середовища, окремих природних об’єктів, екосистем від іонізаційного випромінювання під час здійснення діяльності у сфері використання ядерної енергії, іонізаційного випромінювання природного походження, у томі/ числі техногенно-посиленого внаслідок антропогенного впливу.

Радіаційна безпека має вирішити два основні завдання:

1) знизити рівень опромінення персоналу і населення до регламентованих меж, а також забезпечити охорону довкілля на основі комплексу медико-санітарних, гігієнічних і правових заходів;

2) створити ефективну систему радіаційного контролю, яка дала б змогу оперативно реєструвати зміни різних параметрів радіаційної обстановки, на основі яких можна було б судити про рівень опромінення персоналу і населення, радіоактивного забруднення об’єктів довкілля і на цій підставі вживати заходів щодо нормалізації радіаційної обстановки у разі перевищення допустимих рівнів.

Радіоекологічна (ядерна та радіаційна) безпека як передумова і складова екологічної безпеки зумовлює такий стан розвитку суспільних відносин у сфері використання ядерної енергії, поводження з джерелами іонізаційного випромінювання} радіоактивними відходами тощо, за якого системою науково-технічних, економічних, організаційних, державно-правових та інших соціальних заходів забезпечується, регулювання радіаційно небезпечної діяльності, встановлюється режим використання ядерної енергії, які забезпечують захист життя і здоров’я людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання та охорону навколишнього природного середовища від радіоактивного забруднення внаслідок міграції радіоактивних: речовину біосфері та їх накопичення живими організмами.