Система сімейного права

Сімейне право регулює визначене коло суспільних відносин і обумовлюється базисом суспільства.

Створюючи єдину і чітку систему, сімейне право є складовою або існує яж самостійна галузь загальної системи права..

Сімейне право містить кілька інститутів, що органічно пов’язані vibic собою загальними принципами.

Система сімейного законодавства виражена головним чином у системі Сімейного кодексу і відображує об’єктивно існуючу систему сімейного права.

Наукове дізнання системи права містить пізнання закономірностей, формування і взаємозв’язок окремих його структурних частин. Система сімейного права формується з двох частин: загальної і особливої.

Загальна частина містить загальні норми, які поширюються на всі сімейно-правові відносини. До них належать: норми про предмет, законодавство, мету і завдання, принципи, суб’єкти сімейних прав»відносин та ін.

Особлива частина – сукупність інститутів, кожен із яких регулює визначений різновид сімейних відносин.

Система сімейного права є специфічною, тому що складається з інститутів, яких немає в інших галузях права. Ось основні із них: шлюб (порядок його реєстрації і припинення), правовідносини (правовідносини подружжя, правовідносини батьків і дітей, правовідносини інших членів сім’ї), усиновлення, опіка і піклування, реєстрація актів громадянського стану.

Системи сучасного сімейного права – це структура, елементами якої є сімейно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.

Принципи сімейного права – це основні засуди, керівні ідеї, відповідно з якими здійснюється сімейно-правове регулювання суспільних відносин.

Одним із принципів сімейного права є одношлюбність (моногамія), тобто громадяни можуть одночасно перебувати тільки в одному їж зобі. Це закріплюється в ст. 17 Кодексу про шлюб та сім’ю України (КпШС).

Принцип свободи і добровільності при укладанні шлюбу визначає ст 51 Конституції України і ст. 15 КпШС України. Цей принцип означає, що вибір дружини, чоловіка (громадянами України) здійснюється за власним бажанням осіб. Водночас суть цього принципу полягає і в тому, що держава стане на захист інтересів особи, право якої на вільний вибір дружини/чоловіка буде порушено.

Принцип свободи при укладанні шлюбу нерозривно пов’язаний з іншою основною засадою сімейного права – зі свободою розірвання шлюбу. Але ця свобода перебуває під контролем держави (ст. 38 КпШС).

Перший декрет свободи: розірвання шлюбу насамперед надавав жінкам, що зареєстрували шлюб у дореволюційний період, можливість розірвати ті кайдани, які їх оплутали, і вийти з-під жорстокої влади чоловіка. Проте зловживання правом на розлучення не було б сумісне з інтересами держави зі зміцнення сім’ї, покращення справи виховання дітей. Тому цей процес контролює держава. І хоча як при судовому, так і при спрощеному адміністративному, через органи ЗАГСу, розірванні шлюбу свобода на розлучення зберігається, все ж запобігається самовільність у галузі громадських відносин, що завдає великої шкоди подружжю, а особливо дітям.

Принцип повної рівності чоловіка і жінки в особистих і майнових правах закріплено ст. 21, 24, 51 Конституції України і ст. З КпШС України.

Принцип моральності і матеріальної підтримки нужденних членів сім’ї здійснюють шляхом аліментних зобов’язань (п. 2 ст. 51 Конституції України, ст. 32 КпШС). Наприклад, батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Подружжя повинно матеріально підтримувати одне одного, а в разі відмови той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, згідно із судовим рішенням, має право бути на утриманні другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.