Злочини проти життя

Вбивством визнається умисне або необережне протиправне позбавлення життя іншої людини.

Протиправність заподіяння смерті відрізняє вбивство від випадків правомірного позбавлення життя людини (під час необхідної оборони, під час бою з противником тощо) або в результаті невинного заподіяння смерті – випадку (казусу).

Вказівка на заподіяння смерті іншій особі означає, що самогубство (замах на самогубство) не є злочином. Водночас доведення іншої особи до самогубства є злочином проти життя (ст. 120 КК України).

Вбивство є найтяжчим злочином, адже саме життя людини становить найвищу соціальну цінність. Життя є найважливішим благом, яке, у разі смертні людини, не може бути відновлено.

Конституція України закріплює положення: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини». Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27).

Безпосереднім об’єктом кожного із злочинів проти життя особи є життя людини. Кримінально-правовій охороні підлягає життя будь-якої людини, незалежно від її соціального становища. Тобто за кримінальним правом України, вбивством буде позбавлення життя потерпілої особи навіть на її прохання.

Моментом початку життя вважається початок фізіологічних пологів. Кінцем життя людини вважається її біологічна (незворотна) смерть. Біологічну смерть пов’язують з початком не зворотного розпаду клітин центральної нервової системи, тобто з припиненням функціонування головного мозку. Від біологічної смерті треба відрізняти клінічну смерть. Клінічну смерть пов’язують із зупинкою роботи серця, після якої життєздатність людина зберігається ще кілька хвилин, тобто впродовж 5–8 хв., її можна, за певних обставив, шляхом надання медичної допомоги , повернути до життя.

Посягання на життя людини з самого початку пологів і до настання біологічної смерті має розглядатися як убивство (замах на вбивство). Ці «граничні межі» нині набувають особливого значення у зв’язку із поширенням використання людських органів або тканин для трансплантації.

Знищення плода до початку фізіологічних пологів за певних умов може розглядатися як незаконне проведення аборту (ст. 134).

З об’єктивної сторони, всі злочини проти життя є злочинами з матеріальним складом, оскільки вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечного наслідку – смерті людини, а при доведенні до самогубства (ст. 120) – наслідку у вигляді самогубства або замаху на нього. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього складу злочину є наявність причинного зв’язку між діянням і наслідком. Суб’єктом злочинів проти життя є осудна фізична особа, яка досягла 14 (ст. 115–117) або 16 років (ст. 118–120).

Суб’єктивна сторона злочинів проти життя може характеризуватися: умисною виною (ст. 115–118); необережною виною (ст. 119); умисною чи необережною виною (ст. 120).

Мотив, мета, а також емоційній стан винного у випадках є обов’язковими ознаками складу вбивства: вони роблять, його кваліфікованим (пункти 6–9, 11 частина друга ст. 115) або навпаки – привілейованим (ст. 116).

Склад умисного вбивства може бути простим (частина перша ст. 115), кваліфікованим (частина друга ст. 115) та привілейованим (ст. 116–118).

Простим складом вбивства (частина перша ст. 115) є вбивство, скоєння якого не супроводжується наявністю ані обтяжу вальних, ані пом’якшувальних обставин: убивство в обопільній сварці чи бійці або вбивство з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим тощо.

За частиною другою ст. 115 кваліфікують також вбивство із заздрості (скажімо, у зв’язку з вищим рівнем добробуту потерпілого), із боягузтва (наприклад, під загрозою власної смерті, якщо не було обставин, що виключають злочинність діяння), на прохання потерпілого, із жалю над ним.

В окремих випадках зазначені обставини все ж можуть бути ознакою, що не дає підстав визначати це вбивство як просте. Наприклад, вбивство з помсти у зв’язку з виконанням особою службового або громадського обов’язку необхідно визнавати кваліфікованим, а діям винного давати правову оцінку за п. 8 частини другої ст. 115.

Кваліфіковані склади вбивства передбачені пунктами 1 –13 частини другої ст. 115 КК України. Визнаючи їх найнебезпечнішими видами вбивств, закон встановлює найсуворіше в Україні покарання – довічне позбавлення волі. Якщо діяння передбачено одночасно двома або більше пунктами частини другої ст. 115, особу засуджують за всіма цими пунктами, причому покарання за кожним пунктом цієї статті окремо не призначають.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 частини другої ст. 115)

Це умисне протиправне позбавлення життя кількох осіб, для якого характерний єдиний умисел (намір). Для цієї кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим підчас убивства кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікаційні ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами частини другої ст. 115 (наприклад, за п. 7 вбивство з хуліганських мотивів).

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка за відомо для винного перебувала в стані вагітності (п. 2 частини другої ст. 115)

Під убивством малолітньої дитини розуміють умисне позбавлення життя особи, якій ще не виповнилося 14 років. Ця кваліфікаційна ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав або припускав, або за обставинами справи повинен був і міг усвідомлювати (п. 6 згаданої статті), що потерпіла особа є малолітньою.

Умисне вбивство вагітної (п. 2 частини другої ст. 115) кваліфікується за умови, що винний завідомо знав про такий стан потерпілої.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 частини другої ст. 115)

Винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, у тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також, якщо воно було поєднане з глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 частини другої ст. 115)

Винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), отримати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення час, коли виник корисливий мотив – до початку чи під час цього злочину, чи отримав винний вигоду, яку так бажав.

Умисне вбивство поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 частини другої ст. 115)

Кваліфікується і за частиною четвертою ст. 152 або частиною третьою ст. 153, і за відповідною частиною ст. 15, і не має значення коли наруга мала місце – у процесі зазначених злочинів чи одразу після них.

Умисне вбивство для задоволення статевої пристрасті із трупом також тягне відповідальність за п. 10 частики другої ст. 115.

У випадках, коли особу було умисно вбито після її зґвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом з метою приховання протиправного вчинку, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 0 частини другої ст. 115 (п. 14 постанови).

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 час тини другої ст. 115)

Умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди , відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити; потерпілого життя, а замовник – вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру або ж навпаки не виконувати їх.

Умисне вбивство, вчинене особою, яка й раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст. 116–118 (п. 13 частини другої ст. 115)

Відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа засуджена за попередній злочин, скоїла вона вбивство чи лише готувалася: до нього, була вона виконавцем; чи іншим співучасником злочину.

Умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116)

Привілейованість цього виду вбивства обумовлена тим, що своєю поведінкою потерпілий приводить винного у стан, в якому і скоюється злочин.

Сильне душевне хвилювання (фізіологічний афект) – це той психічний стан людини, який характеризується короткочасним і бурхливим розвитком, сильним і глибоким негативним емоційним переживанням, що спричинює звуження свідомості й значною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними. На відміну від патологічного афекту, фізіологічний афект не виключає осудності.

Для наявності цього складу злочину необхідно, щоб сильне душевне хвилювання виникло раптово через відповідну поведінку потерпілого, і одразу не потягло за собою реалізацію умислу (зазвичай розрив у часі між поведінкою потерпілого і вбивством не перевищує кількох хвилин).

Отже, для кваліфікації вбивства за ст. 116 треба встановити, що воно:

- скоєне в стані сильного душевного хвилювання;

- хвилювання виникло раптово і внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, тобто за наявності причинового зв’язку між зазначеною поведінкою потерпілого і вбивством, спричиненим цією поведінкою.

Насильство, знущання та тяжка образа з боку потерпілого можуть стосуватися як суб’єкта злочину, так й інших осіб.

Потерпілою від злочину може бути тільки особа, яка своєю поведінкою спричинила стан сильного душевного хвилювання у суб’єкта злочину.

Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, завдання побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). Тяжка образа – явно непристойна поведінка потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб. Систематичне знущання – вчинення не менше трьох разів дій, кожна з яких принижує честь і гідність особи, заподіює їй моральні або психічні страждання (цькування, безпідставне звинувачення в аморальній поведінці, глузування над особою тощо).

Із суб’єктивної сторони розглядуване діяння може бути вчинене як з прямим, такі непрямим умислом. Обов’язковою її ознакою є емоційний стан винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117)

Цей злочин кваліфікується заст. 117 лише у тому разі, якщо воно скоєне породіллею у певний час – під час пологів (тобто до остаточного відділення плода) або відразу після пологів. Убивство новонародженої дитини через деякий час після пологів кваліфікується за п. 2 частини другої ст. 115. Так само мають кваліфікуватися дії співучасника такого вбивства.

Із суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим або непрямим умислом.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 11в)

Особливістю цього виду вбивства є те, що винний під час злочину перебуває в стані необхідної оборони чи вживає заходів, необхідних для затримання злочинця.

Перевищенням, меж необхідної оборони визнається умисне завдання тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка зів бо не відповідає небезпеці посягання або обстановці захисту (частина третя ст. 36). А перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, – умисне завдання особі, що скоїла злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпеці посягання: або обстановці затримання злочинця (частина друга ст. 38).

Щоб встановити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, слід враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту й нападу, але і характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалась, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Заподіяння смерті з необережності при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, не утворює складу злочину.

Вбивство через необережність (ст. 119)

Під цим видом розуміють діяння особи, які, позбавляючи потерпілого життя, передбачала ймовірність настання шкідливих наслідків свого вчинку або бездіяльності, однак легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж, навпаки, не передбачала можливості настанню таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість).

Кваліфікованим видом цього злочину (частина друга ст. 119) є вбивство двох або більше осіб, скоєна з необережності. Йдеться про те, що смерть вказаної кількості осіб є наслідком одного вчинку, який у цілому становить одиничний злочин.

Доведення до самогубства (ст. 120)

Об’єктивна сторона злочину полягає у:

- жорстокому поводженні з потерпілою особою (яка досягла повноліття); шантажуванні; примусі до протиправних дій; систематичному приниженні її людської гідності (можлива наявність одночасно декількох цих чинників);

- настанні суспільно небезпечних наслідків указаних дій у вигляді самогубства потерпілого або замаху на самогубство (але не підготовка до самогубства);

- причинному зв’язку між зазначеним діянням і наслідком.

Жорстоке поводження – це безжалісні, грубі дії особи, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання (неодноразові побої, мордування, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо).

Шантаж полягає в погрозі розголошення відомостей (правдивих чи неправдивих), які загрожують потерпілому суттєвими негативними наслідками.

Примус до протиправних дій передбачає фізичний чи психічний вплив на потерпілого, щоб примусити його порушити норми права (скоїти злочин, перестати надавати допомогу непрацездатним батькам: тощо).

Систематичне приниження людської гідності – тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні прилюдні образи, глум над релігійними, національними та іншими почуттями людини тощо).

Суб’єкт злочину, передбаченого частинами першою і третьою ст. 120, – загальний, а частиною другою (тієї самої статті) – спеціальний (ним є особа, від якої потерпілий перебуває у матеріальній або іншій залежності).

Суб’єктивна сторона характеризується умисною або необережною формою вини.

Кваліфікаційними ознаками доведення до самогубства (частина друга ст. 120) є скоєння такого злочину щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного, або щодо двох або більше осіб. Так, матеріальна залежність передбачає ситуацію, за якої забезпечення життя і здоров’я потерпілого повністю або значною мірою залежить від винного. Переважно така залежність виникає у сімейно-родинних стосунках (неповнолітні діти, непрацюючі члени родини тощо), але це можуть бути й і нігті особи (які проживають у житлі винного, його боржники тощо). Інша залежність передбачає стосунки підлеглого та начальника (роботодавця), учня й викладача, спортсмена і тренера, артиста і продюсера, обвинуваченого і слідчого тощо. Але у будь-якому разі ця залежність має бути реальною, такою, що за бажанням винного може бути використана на шкоду потерпілої особи.

Особливо кваліфікаційною ознакою діяння, передбаченого частиною першою або другою цієї статті, є скоєння його проти неповнолітнього (частина третя ст. 120).

Перевищення службовою особою влади або службових повноважень, що було причиною доведення іншої до самогубства або до замаху на самогубство, має кваліфікуватися відповідно до частини третьої ст. 365.