Цивільно-правовий статус сімейного лікаря
Відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров’я України від 22 червня 1995 р. № 114 «Про затвердження переліку закладів охорони здоров’я, переліку лікарських посад і переліку посад фармацевтичних працівників», до переліку лікарських посад внесено посаду «лікар загальної практики–сімейний лікар».
Посади лікарів загальної практики – сімейних лікарів вводяться відповідно .до Наказу Міністерства охорони здоров’я України від 23 лютого 2000 p. № 33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я».
Витяг із Наказу МОЗ України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я»
...Посади лікарів загальної практики-сімейних лікарів можуть вводитись рішенням органу охорони здоров’я в межах штатної чисельності лікарів дільничної служби (лікарів-терапевтів дільничних та лікарів-педіатрів дільничних) з розрахунку 1 посада на 1500 чоловік дорослого і дитячого населення у міських поселеннях і на 1200 чол. – у сільській місцевості..,
У своїй діяльності лікар ЗПСМ керується Примірним положенням:, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23 лютого 2Э01 р. № 72 «Про затвердження окремих документів з питань сімейної медицини», в якому зазначено вимоги до організації роботи лікаря ЗПСМ, норми навантаження та розрахункові норми обслуговування, порядок призначення і звільнення лікаря, його права та обов’язки.
Витяг із наказу МОЗ України «Про затвердження окремих документів з питань сімейної медицини»
Примірне положення про лікаря загальної практики–сімейної медицини
1. Лікар загальної практики–сімейної медицини забезпечує надання кваліфікованої первинної лікувально-профілактичної допомоги прикріпленому за сімейно-територіальним принципом населенню в обсязі кваліфікаційної характеристики лікаря із спеціальності «загальна практика–сімейна медицина» в умовах амбулаторно-поліклінічного закладу та вдома.
2. На посаду сімейного лікаря призначається лікар, який закінчив лікувальний або педіатричний факультет вищого медичного навчального закладу III-IV рівнів акредитації або медичний факультет університету, пройшов первинну спеціалізацію у вищому медичному навчальному закладі системи післядипломної освіти за спеціальністю «загальна практика – сімейна медицина» і має сертифікат лікаря-спеціаліста з цієї спеціальності.
3. Навантаження лікаря загальної практики – сімейної медицини проводиться з розрахунку 1 посада лікаря на 1100–1200 осіб дитячого і дорослого населення в. сільській місцевості, і 400–1500 осіб – у міській місцевості.
4. Розрахункові норми обслуговування для лікарів загальної практики – сімейної медицини встановлюються на 1 годину роботи: 5 відвідувань на прийомі в поліклініці, 2 відвідування – під час обслуговування хворих вдома.
5. Призначення та звільнення лікаря загальної практики–сімейної медицини, який працює у закладі охорони здоров’я комунальної власності здійснює головний лікар лікувально-профілактичного закладу.
6. Лікар загальної практики–сімейної медицини в своїй роботі безпосередньо підпорядковується завідувачу відділенням загальної практики – сімейної медицини, у випадку його відсутності – головному лікарю амбулаторно-поліклінічного закладу.
7. Лікар загальної практики–сімейної медицини зобов’язаний:
- надавати кваліфіковану, в тому числі невідкладну, медичну допомогу в обсязі кваліфікаційної характеристики фахівця із спеціальності «загальна практика – сімейна медицина» в умовах амбулаторно-поліклінічного закладу та вдома;
- в показаних випадках забезпечувати консультування хворих завідувачем відділенням, лікарями інших спеціальностей амбулаторно-поліклінічного закладу, за домовленістю – спеціалістами інших лікувально-профілактичних закладів;
- проводити підготовку хворих до госпіталізації та забезпечити своєчасне їх направлення на стаціонарне лікування;
- використовувати в своїй роботі сучасні методи профілактики, діагностики, лікування та реабілітації хворих при різних захворюваннях;
- здійснювати профілактичну роботу, направлену на виявлення факторів ризику, ранніх і скритих форм захворювань;
- організовувати і проводити комплекс заходів щодо диспансеризації населення дільниці (виявлення, взяття на облік, проведення лікувально-оздоровчих заходів) та спостереження за станом його здоров’я;
- проводити санітарно-протиепідемічну роботу на дільниці;
- проводити санітарно-освітню роботу серед населення дільниці;
- проводити експертизу тимчасової непрацездатності хворих, за наявності показань направляти їх на лікарську консультативну комісію;
- систематично підвищувати свою професійну кваліфікацію та рівень медичних знань медичної сестри загальної практики – сімейної медицини;
- вести обліково-звітну медичну документацію;
- забезпечувати консультування населення дільниці з медико-соціальних та медико-психологічних питань, питань планування сім’ї;
- організовувати надання медичної допомоги населенню в екстремальних ситуаціях.
8. Лікар загальної практики – сімейної медицини має право:
- здійснювати контроль за роботою підпорядкованого йому середнього і молодшого медичного персоналу;
- подавати пропозиції керівництву щодо покращання організації надання медичної допомоги населенню на засадах загальної практики – сімейної медицини;
- брати участь в нарадах, науково-практичних конференціях, семінарах з питань надання лікувально-профілактичної допомоги на засадах загальної практики–сімейної медицини;
- провадити підприємницьку діяльність за спеціальністю «загальна практика – сімейна медицина».
9. Робота лікаря загальної практики – сімейної медицини здійснюється за графіком, в якому передбачено фіксовані години амбулаторного прийому хворих, допомога вдома, профілактична та інша робота і який затверджується головним лікарем лікувально-профілактичного закладу.
Рівень необхідних загальних і спеціальних знань має відповідати кваліфікаційній характеристиці лікаря ЗПСМ. Ця кваліфікаційна характеристика затверджена Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23 лютого 2001 р. № 72 «Про затвердження окремих документів з питань сімейної медицини», де перераховані усі розділи та необхідні навички і маніпуляції, якими має володіти лікар ЗПСМ.
Обов’язок сімейного лікаря – надання первинної медичної допомоги будь-якому хворому, незалежно від його віку і статі.
Один із найважливіших принципів сімейної медицини – профілактична спрямованість. Складовими елементами щоденної роботи сімейного лікаря та медичної сестри є: прогнозування ризику розвитку окремих захворювань, їх доклінічна діагностика, своєчасність інформування пацієнта, а також проведення профілактичних заходів.
Тільки сімейний лікар сумлінно ставиться до питань профілактики хвороб у процесі повсякденної роботи зі своїми пацієнтами і їхніми родичами. Пояснюється це не лише тим, що він краще порівняно з колегами вузької спеціалізації знає своїх пацієнтів і шкідливі для їхнього здоров’я обставини життя, а й тим, що тільки сімейний лікар зацікавлений у зниженні показника захворюваності закріплених за ним верств населення.
Сімейний лікар частіше за інших спеціалістів має використовувати раціональну, як з медичної, так і з економічної точки зору, обґрунтовану тактику щодо необхідних лабораторних та інструментальних методів дослідження, рекомендувати необхідність застосування спеціалізованих технологій лікування.
Надаючи допомогу декільком поколінням пацієнтів з однієї родини, сімейний лікар і сімейна медсестра не лише стають свідками, а й тісно стикаються з внутрішніми проблемами родини. Ставлення сім’ї до питань здоров’я її членів, впливи екологічних факторів, спорту, особливостей харчування, значення для: здоров’я шкідливих звичок тощо – має постійно контролюватися медичним працівником, який повинен передбачувати як очікувані, так і непередбачувані переходи кожного із членів сім’ї в зону ризику. У спеціаліста з сімейної медицини є унікальна можливість застосовувати превентивні заходи на ранньому етапі патологічних змін.
Будь-які спеціалісти, у тому числі й фахівці зі спеціальності «загальна практика – сімейна медицина», повинні постійно удосконалювати рівень своїх знань і вмінь, підвищувати кваліфікацію.