Вступна лекція.
В школі мову вивчають сухо, як систему правил. Впринципі, не без того, але насправді мало хто сприймає мову такою, якою вона є. А мова – живий організм, який народжується, функціонує за власними правилами, саморегулюється і вмирає.
Мова – це засіб передачі інформації, знакова система. Мова властива не лише людям. Тварини також спілкуються і мають свою мову, навіть власну індивідуальність. До прикладу: явище «танок бджіл» - бджоли можуть конфігурацією рухів передавати одна одній інформацію про те в якому напрямку і на якій відстані знаходиться поле квітів. Звірі видають різноманітні звуки, рики і це все - мова, просто розуміє її тільки та істота, яка знає код – інформацію закладену в звуці.
Мова людини просто найкраще розвинена серед живих істот. На ранніх етапах людська мова мало чим відрізнялася від тваринної. Але людина вдосконалювала свої вміння і використовувала свої фізіологічні задатки. Артикуляційний апарат людини побудований так, що може утворювати безліч звуків, які не будуть подібними один до одного. Чим погана знакова система, адже все, що потрібно для передачі інформації – це узгодити значення звуків? Таким чином за деякий час люди навчилися розрізняти звуки, які вони можуть утворювати. Також зрозуміли механізм творення звуків.
Звук формується з потоку видихуваного повітря, тобто задіюються легені, бронхи, дихальні шляхи…Далі струмінь повітря пробивається до гортані, глотки, ротової і носової порожнини, де й формується певний звук, залежно від того, які органи задіє людина. Важливу роль у творенні звуків відіграють голосові зв’язки. Вони можуть напружуватися і розслаблюватися. Якщо голосові зв’язки напружені (наближені одна до одної), то струмінь повітря їх розтуляє і вони починають тремтіти. Внаслідок чого утворюються звукові хвилі, тобто утворюється голос і шум. Далі звукова хвиля проходить крізь ротову і носову порожнини, де треться об стінки й моделюється, тобто певним чином звук змінює свої характеристики.
Ключовим елементом при утворенні звуку є голос і шум. В залежності від співвідношення кількості голосу і шуму, затрачених на утворення звуку, звуки бувають:
- Голосні (лише голос)
- Приголосні (голос і шум у різному співвідношенні)
· Сонорні: в, м, л, н, р, й(голос переважає над шумом)
· Двінкі:б, д, з, дз, ж, дж, г, г(шум переважає над голосом)
· Глухі к, п, т, ф, х, ц, с, ш, ч, щ(тільки шум) кафе птах
· Шиплячіж, ч, ш, дж(тільки шум)
Голосні звуки на те й голосні, що для їхнього творення використовується лише голос. В українській мові 10 голосних звуків. А саме: А, О, У, Е, И, І та йотовані (з додаванням звука Й, що склалося історично) – Я, Ю, Є, Ї [йа / йу / йе / йі].
Голосні звуки виконують важливі функції у творенні слів. Перша функція: голосні звуки утворюють склади…без голосного склад не існує. Друга функція: лише голосний звук може потрапляти під НАГОЛОС у слові. А наголос надзвичайно важливий для розуміння слова [ру|ки – руки|]. Наголошений склад виділяється більшою силою голосу, а також збільшенням тривалості і зміною тону звучання. Для української мови характерний не фіксований, а вільний – рухомий наголос.Складні й складноскорочені слова можуть мати два наголоси: основний і побічний: зе/млеволоді|ня.
Йотовані голосні виникли ще в праслов’янській мові (до 6 ст. н.е.). Колись звук Й функціонував самостійно, але згодом він почав сильно впливати на оточуючі звуки, зокрема на голосні, які йшли ПІСЛЯ нього. При плавній і злитній вимові Й і наступного голосного виникли нові звуки: йа-Я, йе-Є, йу-Ю, йі-Ї.
Йотовані голосні специфічно транскрибуються (записування мовлення на папір). Оскільки Й – єдиний м’який приголосний, то він має великий вплив на всі звуки. Він пом’якшує приголосні (змінює їхню вимову). В результаті маємо таку ситуацію: якщо звук Й стоїть після приголосного, то він віддає йому свою м’якість: коляда - [кол/ада]. Винятком є буква Ь він і так м’який, тому взаємовпливу немає [м/іл/йо|н]. Впливу звук Й не має, якщо його відділяє від приголосного апостроф: хом’як – [хомйа|к]. Й не впливає на попередні голосні, тому вони вимовляються роздільно: пояс – [по|йас].
- Після апострофа, Ь, голосного - Й зберігається.
- Після приголосного - Й віддає совою м’якість, тому з йотованих голосних записується у транскрибції лише другий звук: куля [ку|л/а], люк [лу/|к].
Люди навчилися абстраговано сприймати зовнішній світ і самих себе, класифікувати реалії буття. Пізнання явищ, які оточували людей відбувалося через їх називання. Так виникали слова. Спочатку це були назви передметів та істот, тобто іменники й займенники. Згодом почали називати дію – виникли дієслова. В подальшому розвитку мови для конкретизації і опису явищ виникли прикметники та числівники. Трохи пізніше до вжитку виникли прислівники, сполучники, частки, а дієслово розвинулося до утворення дієприкметників та дієприслівників. Як бачимо, усна мова має надзвичайно давню традицію. Природа її походження досі залишається таємницею для науковців. Адже це надзвичайно складний механізм передачі інформації, подібний до коду ДНК, явище якого людина може спостерігати. Вивчати, але не взмозі штучно відтворити.
Усна мова тривалий час забезпечувала спілкування між людьми. Але умови життя змінювалися, людей ставало все більше і більше, вони заселяли нові території, мова видозмінювалася і порозумітися ставало все важче. Також виникла необхідність зберігати інформацію не лише в пам’яті.
Для того, щоб зберігати й предавати інформацію люди намагалися якимось чином закріпити значення за предметом. Так появилося перше в історії ПРЕДМЕТНЕ ПИСЬМО. За предметом закріпляли значення (гарбуз - відмова) значення було логічно обґрунтоване і могло мати свою історію (весілля проводилися восени, коли був зібраний урожай гарбузів, тому й давали те, чого на подвір’ї було найбільше). Згодом кодування інформації вдосконалилося до так званого ВУЗЛИКОВОГО ПИСЬМА – на шнурівках зав’язувалися вузлики, які мали своє значення в залежності від кількості і кольору (два вузлики – подружня пара, три вузлики – сім’я). Пізніше навчилися передавати інформацію малюнком – ПІКТОГРАФІЧНЕ ПИСЬМО (піктограма - малюнок). Коли намальована людина – означає людина…намальований кабан – кабан, але підрозумівається, що це полювання і їжа. З розвитком значень, які вкладали в малюнок кабан-полювання-їжа виникло ІЄРОГЛІФІЧНЕ ПИСЬМО – ієрогліф містить у собі логічний ланцюжок значень (китайський ієрогліф: людина-висока людина-небо). Лише стародавні фінікійці (близько 9 ст. до н.е.) придумали АЛФАВІТ з новим рівнем абстрактності при кодуванні інформації. Вони співставили звуки, які може утворювати людина з графічним їхнім відображенням і створили алфавіт, який запозичили древні греки, а згодом опосередковано через старослов’янську мову й українці. Український алфавіт – це КИРИЛИЦЯ. Назва походить від імені одного з братів Кирила (Кирило і Мефодій), які створили адаптований до староукраїнської мови, але на базі грецького – АЛФАВІТ. Сучасний український алфавіт складається з 33 букв і 32 звуків, бо Ь – звука не позначає. В українській мові є кілька синонімів до слова алфавіт (назва походить від перших букв грецького алфавіту: альфа і бета). Перше – «азбука», походить від давньослов’янських перших літер «ази» і «буки». Друге – «абетка», ближче до наших днів. У 19 столітті в західній частині України алфавіт називали «абецадлом», тут виразно відчувається вплив романо-германських мов – «А», «В» і «С».
- Букв – 33 ,
- Звуків – 32 в алфавіті, якщо додати я,ю,є,ї ,щ – 37
- 10 голосних букв
- 23 приголосних букви
