Принципи оподаткування доходів фізичних осіб

Податок на доходи фізичних осіб

1. Принципи оподаткування доходів фізичних осіб

2. Склад загального оподатковуваного доходу

3. Податкові соціальні пільги

4. Податкова знижка

1. Олійник О.В. «Податкова система» стор. 216-232

2. Крисоватий А.І. «Податкова система» стор. 192-210

3. Податковий кодекс, р.ХІV

Податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) стягується безпосередньо з доходів громадян. В економічно розвинутих країнах він відіграє суттєву роль у формуванні доходів бюджету. В Україні відсоткова вага цього податку в обсязі доходів була не досить значна (10% від суми податкових надходжень у 1994 р.), що було наслідком відповідних пропорцій розподілу ВВП на фонд заробітної плати і прибуток. В останні роки бюджетне значення ПДФО у нашій державі постійно зростає, в той час як податок на прибуток підприємств — знижується. Так, у 2008 р. ПДФО становив 20,2 % від суми податкових надходжень, податок на прибуток — 28,27 %. При цьому частка ПДФО у системі прямого оподаткування у 2008 р. складала 45,7%, а податку на прибуток підприємств – 47,8%.

До переваг цього податку відносять:

· соціальну справедливість, оскільки він ставить рівень оподаткування в пряму залежність від обсягу доходу платників.

· за допомогою прогресивних ставок і пільг в оподаткуванні можна зменшувати податковий тягар для малозабезпечених верств населення і посилювати для осіб з високими доходами.

Недоліками цієї форми оподаткування є:

· з фіскальної позиції цей податок є нестабільним джерелом формування доходів бюджету, оскільки циклічні коливання економіки істотно впливають на базу оподаткування податком — на доходи фізичних осіб.

· розподіл податкових надходжень є нерівномірним по різних регіонах і залежить від розвитку промислового виробництва.

· значні можливості для платників у заниженні оподатковуваного доходу і в ухиленні від сплати податку. Особливо це стосується оподаткування доходів від підприємницької діяльності.

З позиції регулюючого впливу на макроекономіку ПДФО відносять до одного з найефективніших «вбудованих стабілізаторів» економічного циклу, оскільки база оподаткування гнучко реагує на економічні піднесення та спади, а прогресивна шкала оподаткування підсилює ефект. Крім того, за допомогою цього податку можна впливати на загальні обсяги споживання.

З 1992 р. і до 2004 р. в Україні діяв Декрет Кабінету Міністрів, який регламентував стягнення прибуткового податку з громадян (попередня назва податку з доходів фізичних осіб). У 2003 р. був ухвалений новин закон щодо оподаткування доходів фізичних осіб, який вніс значні зміни в порядок нарахування і стягнення цього податку.

Зміна ставок прибуткового податку в Україні з 1991 р. відбувалась досить часто — іноді по кілька разів на рік. Це було обумовлено як об'єктивними (з розвитком ринкових відносин змінюються форми одержання доходу), так і суб'єктивними чинниками ( насамперед політичними — намаганням за допомогою прогресії вирівняти доходи малозабезпечених і високозабезпечених верств населення). Для прикладу: у 1993 р. ставки мінялись тричі, причому з 1 грудня 1993 р. по 1 жовтня 1994 р. існувала найжорстокіша шкала оподаткування — максимальна ставка дорівнювала 90 %. Але, не дивлячись на збільшення ставок майже удвічі, доходи бюджету від прибуткового податку з громадян в цей період не збільшились, а зменшились — унаслідок ухилення від сплати за такими необґрунтованими з економічного погляду ставками. Досить довго (до 2004 р.) в Україні застосовувалась прогресивна шкала оподаткування, з мінімальною ставкою 10 % та максимальною — 40 %. Розмір ставки залежав від обсягу оподатковуваного доходу.

З 2004 р. застосовуються пропорційні ставки, які не залежать від обсягу оподатковуваного доходу, а лише від виду доходу та статусу (резидент чи нерезидент) платника.

Так, платниками податку є:

- фізична особа-резидент, яка отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

- фізична особа-нерезидент, яка отримує доходи з джерелом їх походження з території України;

- податковий агент.

Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВРУ, щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності.

У разі смерті платника податку або оголошення його судом померлим чи визнання безвісно відсутнім або втрати ним статусу резидента (за відсутності податкових зобов'язань як нерезидента згідно з Податковим Кодексом (ПК)) податок за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів. Відповідно до цього останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення чи втрата ним статусу резидента. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає.

Якщо фізична особа - платник податку вперше отримує оподатковувані доходи всередині податкового періоду, то перший податковий період розпочинається з дня отримання таких доходів.

У зв’язку із чітким розподілом платників на дві групи (резиденти і нерезиденти), необхідно зупинитися на визначенні резидентського статусу особи. Отже,резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України. Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Законом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення зазначені вище положення, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України або її реєстрація як самозайнятої особи. При цьому самозайнята особа – це платник податку, який є суб’єктом підприємницької діяльності або здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Об'єктом оподаткування резидента є:

- загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

- доходи з джерелом їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

- іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

- загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерелом його походження в Україні;

- доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом НБУ, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

Під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:

К = 100 : (100 - Сп), де

К - коефіцієнт;

Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

Вартість такого нарахування визначається виходячи із звичайної ціни, збільшеної на суму:

- ПДВ, якщо особа, яка здійснює таке нарахування, є платником ПДВ;

- акцизного збору, якщо надається підакцизний товар.

У такому ж порядку визначається об'єкт оподаткування для сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.

Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Особливим є порядок визначення об'єкту оподаткування громадян-суб'єктів підприємницької діяльності, які із суми валових доходів виключають суму документально підтверджених витрат, які відносять до складу валових (категорія податку на прибуток підприємств).