Функції девіації.

Порушення формальних суспільних норм називають делінквентною поведінкою.

Варто відзначити, що серед вчених не існує одностайності стосовно вживання терміна "делінквентна поведінка". Американський юрист і соціолог Едвін Сазерланд вважає, що для делінквентної поведінки властиве засвоєння, по-перше, технічних прийомів здійснення злочинів і, по-друге, мотивів, спонук, раціональних переконань і установок, які сприяють порушенню закону. Світ делінквентності — це світ тих, хто підкоряється своїм законам, і його соціальні норми становлять силу, спрямовану проти існуючого соціального ладу. Такий підхід до розуміння делінквенції є найпоширенішим.

Делінквентна поведінка — це поведінка, зумовлена наявністю систем цінностей і норм, які відхиляються від тих, які домінують у суспільстві, при цьому індивід, який сприйняв делінквентну культуру, визначає свою поведінку як правильну.

Інші дослідники погоджуються, що делінквентна поведінка пов'язана із порушеннями правових норм, але не настільки значними, щоб за них нести кримінальну відповідальність, а серйозні порушення норм кримінального права, тобто злочини, пропонують називати кримінальною поведінкою.

А в кримінології делінквентна поведінка визначається як суто молодіжне правопорушення, тобто таке, яке здійснюється молодими людьми віком від 12 до 20 років.

При оцінці соціальних відхилень існують дві концепції: відносна й абсолютна Прихильники першої (релятивісти) вважають, що моральні і навіть деякі правові норми можуть аналізуватися тільки у зв'язку із конкретним суспільством, його соціальною організацією і культурою. Прихильники абсолютної позиції (етноцентристи) стверджують, що мають бути винайдені і зафіксовані загальнолюдські моральні цінності і норми/

Хоча це може видатися дивним, але девіантна поведінка, також сприяє ефективнішому функціонуванню суспільства.

По-перше, вона посилює підпорядкування нормам. Викликаючи вороже ставлення до нонконформістів, соціальна більшість, або владна верхівка зміцнює ідеї про те, що є правильним, згуртовуючи таким чином соціальну групу навколо певної системи цінностей, норм і переконань.

По-друге, засуджуючи певні акти відступу від соціальних норм, члени групи чіткіше окреслюють для себе самих, що є нормою.

По-третє, привертаючи увагу до порушників норм, група визначає ворогів чи опонентів, а боротьба з такими сприяє консолідації групи.

По-четверте, зростання певного виду девіацій привертає загальну увагу до тих проблем, які існують у цьому суспільстві чи соціальній групі, так, скажімо, різке підвищення рівня алкоголізму та наркоманії у суспільстві свідчить, що у ньому щось негаразд.

По-п'яте, девіація ставить під сумнів існуючий порядок, тобто виступає каталізатором соціальних змін. Можна сказати, що девіація є закликом до перегляду старих норм і одночасно новою моделлю. Як приклад можна навести поведінку дисидентів за часів Радянського Союзу, яка тоді вважалася девіантною, а згодом, цінності відстоюванні дисидентами, перетворилися на норму життя су спільства.