Універсальні, регіональні угоди України з МПрП
ЛЕКЦІЯ
до заняття №22
Тема: Числові характеристики для випадкових величин
. Вибірковий коефіцієнт кореляції
План:
Найдём числовые характеристики для случайных величин 
.
Для этого сначала при помощи тождественных алгебраических операций подадим выражения
; 
через параметры β0, β1 и 𝜀і , где 𝜀і = уі – (β0 + β1хі) - отклонение любой точки с координатами (хі; уі) от линии регрессии уі = β0 + β1хі.
Получим:
, (1)
∙
(2)
Основные
числовые характеристики для
а) М( ) = М( ) =
= М( ) + М – М =  .
М() = .
Это означает, что является точечной несмещённой статистической оценкой для параметра .
б) D() = D() =
= D( = 
=  +  =
=  +  =
= 
=  .
Имеем: D() = , (3)
σ . (4)
| Основные
числовые характеристики для
а) М =  , т.к.  .
М( ) = . (5)
б) D( ) = D D( ) +
+ D D
 =  .
Имеем: D() = (6)
σ (7)
| |||
Статистические оценки  как случайные величины влияют на смещение линии регрессии; так, вызывает вертикальное смещение линии регрессии (вдоль оси Оу), а  изменение угла наклона линии (изменение угла α наклона линии к положительному направлению оси Ох).
  у
𝛼
|
0 х
Выясним, существует ли корреляционная связь между случайными величинами .
Корреляционная связь между случайными величинами определяется по формуле
-
. (8)
- Вибірковий коефіцієнт кореляції
ПРИКЛАД 
Отже, рівняння регресії має вигляд
.
Для визначення 
необхідно обчислити значення 
що є точковою незміщеною статистичною оцінкою для 
— середньоквадратичного відхилення випадкового фактора 
Обчислюємо
.
| 
| 
| 
| 
|
| –19,2 | –21,8 | –20,484 | –1,316 | 1,732 |
| –14,8 | –15,4 | –16,436 | 1,036 | 1,073 |
| –19,6 | –20,8 | –20,852 | 0,052 | 0,003 |
| –11,1 | –11,3 | –13,032 | 1,732 | 2,999 |
| –9,4 | –11,6 | –11,462 | –1,138 | 0,003 |
| –16,9 | –19,2 | –18,368 | –0,832 | 0,692 |
| –13,7 | –13,0 | –15,424 | 2,424 | 5,876 |
| –4,9 | –7,4 | –7,328 | –0,072 | 0,005 |
| –13,9 | –15,1 | –15,608 | 0,508 | 0,258 |
| –9,4 | –14,4 | –11,468 | –2,932 | 8,597 |
| –8,3 | –11,1 | –10,456 | –0,644 | 0,415 |
| –7,9 | –10,5 | –10,088 | –0,412 | 0,169 |
| –5,3 | –7,2 | –7,696 | 0,496 | 0,246 |
| –154,4 | –178,8 | 22,068 |
Отже, дістанемо: 
Згідно з (514)—(518) маємо:
Повторение
Полную информацию о случайной величине даёт закон распределения вероятностей. На практике не всегда необходимо так досконально описывать исследуемые величины, а достаточно лишь знать определённые параметры, которые характеризуют их существенные признаки. Эти параметры называются числовыми характеристиками случайных величин.
К числовым характеристикам относятся:
|
.
Питання про те, чи міжнародний договір є джерелом МПрП, завжди викликало жваві дискусії у колишній радянській, сучасній літературі. Звідки випливає, що нині переважає точка зору, за якою міжнародний договір безпосереднім джерелом МПрП не є. Щоправда, аргументація із різних боків досить таки різниться. Так, одні автори вважають, що міжнародний договір стає джерелом МПрП тільки внаслідок «трансформації» його положень у відповідне національне законодавство.
Наприклад, М.Х.Бабаєв стверджує, що застосування норм, які містяться у міжнародному договорі, до регулювання цивільно-правових відносин, ускладнених іноземним елементом, можливе лише після їх трансформації у внутрішньодержавні норми. Неважко зрозуміти, що подібна точка зору є тотожна твердженню, за яким регулювання зазначених відносин застосовуються тільки внутрішньодержавні норми, а не норми міжнародного договору. Інші прихильники цієї концепції йдуть ще далі, зауважуючи можливість застосування положень міжнародних договорів у національному праві тільки випадками, коли відповідні норми інкорпоровані у відповідне законодавство, чим виключається можливість їх застосування на підставі примату норм міжнародного права перед національним законодавством. Тим часом, подібний засіб застосування норм міжнародних договорів відомий праву ряду країн світу.
Звідси, варто відзначити, що у більшості законодавчих актів України існує застереження на кшталт: «Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж у цьому законі, застосовуються правила міжнародного договору».
Практика формулювання подібних застережень узагальнена в ч.2 ст.10 ЦК України, де нею зокрема передбачено, що у випадках, коли у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, міститься інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом законодавства, застосовуються правила міжнародного договору України. Буквальне тлумачення даного положення ЦК України порівняно із змістом ст.9 Конституції України дає підстави зробити висновок, що законодавство України містить норми двох видів – власні національні і трансформовані відповідно до міжнародних договорів України, при чому останні мають на території держави переважну силу порівняно з першими.[1]
Більше того, варто відмітити і те, що в одному з найважливіших міжнародно-правових Документів сучасності — Статуті ООН — особливо вирізняється міжнародний договір як джерело міжнародного права. У преамбулі Статуту ООН ідеться про рішучість народів Об´єднаних Націй «створити умови, за яких можна додержуватися справедливості і поваги до зобов´язань, що випливають з договорів та інших джерел міжнародного права...».
Отож, в науці міжнародного права, на сьогодні склалося дві точки зору на місце договорів у системі джерел міжнародного права: 1) визнання пріоритетним джерелом договору; 2) визнання пріоритетним джерелом звичаю.
Прихильники превалюючої ролі міжнародного договору як джерела сучасного міжнародного права виводять його першорядність із таких висновків:
1.Після Другої світової війни кількість міжнародних договорів різко зросла і вже давно подолала першу сотню тисяч. Питома вага міжнародних договірних норм явно перевищує норми, що випливають з інших джерел міжнародного права.
2.Міжнародний договір є чітко висловленою згодою держав, зручним засобом формулювання норм, взаємних прав і зобов´язань. Наявність як самого міжнародного договору, так і його норм і, що не менш важливо, їх зміст досить легко встановити.
3.Міжнародний договір дає змогу оперативно врегулювати міжнародні проблеми, що виникли.
4.Переважаючої ролі міжнародний договір набув у другій половині XX ст., коли цілі інститути (прав людини, роззброєння і контролю за його здійсненням, міжнародної боротьби зі злочинністю тощо) і навіть галузі між народного права (міжнародне ядерне право, міжнародне космічне право, міжнародне договірне право, міжнародне посольське і консульське право, міжнародне морське право, міжнародне економічне право та ін.) або набули договірного оформлення, або почали розвиватися здебільшого через укладення відповідних міжнародних договорів.
5.Форма викладу норм міжнародного договору дає можливість здійснювати чіткий контроль за його виконанням як міждержавними і внутрішньодержавними інституційними механізмами, так і неурядовими організаціями, широкою громадськістю.
6.Глобальні та інші подібні проблеми сучасного міжнародного життя поставили перед державами та міжнародними організаціями вимогу здійснювати свідомий, узгоджений вплив на міжнародні відносини, що є можливим лише через міжнародний договір.
7.Лише через міжнародний договір можна програмувати міжнародні відносини, викликати до життя нові відносини або сприяти їх виникненню.
8.Процедура укладення міжнародного договору порівняно проста. Період його створення значно коротший за період створення міжнародного звичаю або іншого джерела міжнародного права.
9.Норми міжнародного договору не ведуть до суперечливого тлумачення або специфічного, особливого розуміння.
10.Механізм реалізації міжнародних договорів ефективніший за механізм реалізації міжнародного звичаю або іншого джерела міжнародного права.
11.Міжнародний договір можна використовувати для регулювання будь-якої сфери міждержавних відносин. У сучасних міжнародних відносинах з´явилися цілі галузі міждержавних стосунків, які взагалі не можуть бути врегульовані без міжнародного договору або регулюються виключно договором (роззброєння, співробітництво в атомній промисловості, міжнародна безпека, економічна, науково-технічна та інші види спеціалізованої співпраці).
Наголошуючи на перевагах міжнародного договору як джерела міжнародного права, не слід забувати й про його недоліки. Більшість договорів є результатом компромісу, якого вдалося досягти в результаті переговорів. Але часто це досягається за рахунок чіткості, ясності формулювання. Значна більшість принципів та універсальних норм міжнародного права навіть у найавторитетніших міжнародних угодах формулюється дещо звужено (на відміну від того, як вони функціонують століттями у звичаєвому міжнародному праві). Багато таких угод за кількістю її сторін часто поступаються відповідним міжнародним звичаям, які визнають сучасні суб´єкти міжнародного права. Надто оптимістичними є твердження про можливість оперативною врегулювання міжнародних відносин тільки завдяки міжнародному договору. Практика свідчить, що для підготовки і переговорів з метою укладення деяких багатосторонніх договорів були потрібні роки й десятиріччя. Особливо це є характерним для відносин роззброєння, контролю над озброєнням, заборони зброї масового знищення тощо.[2]
Отож у сучасній доктрині МПрП та законодавстві країн світу під міжнародним договором розуміється міжнародна угода, укладена між двома іноземними державами або іншими суб’єктами міжнародного права у письмовій формі та врегульована відповідно до загальнообов’язкових принципів і норм міжнародного права, незалежно від того, міститься така угода в одному чи в декількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від конкретного найменування. Це правило закріплено у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969р. і Законі України від 09 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України».
Як джерело права, що застосовується у сфері МПрП, міжнародний договір має свої особливості. Головною особливістю, притаманною міжнародному договору як джерелу права, в МПрП є те, що з моменту включення норм міжнародного договору до складу тієї чи іншої правової системи вони діють як внутрішні правові норми, тобто стають частиною національного законодавства певної держави.[3]
Під час підписання, ратифікації міжнародних договорів кожна держава-учасниця має право зробити застереження (клаузула) і заперечувати проти застережень, зроблених іншими учасниками договору. При застосуванні норм міжнародних договорів також слід враховувати застереження, зроблені різними державами-учасницями, оскільки вони можуть суттєво змінювати зміст договору. Так, ст.11 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980р. передбачає можливість укладення договорів у письмовій формі, однак Україна зробила застереження відповідно до статей 12 та 96 Конвенції про незастосування усної форми договору в тих випадках, коли хоч би одна із сторін має своє комерційне підприємство в Україні.
Звідси варто відзначити і те, що міжнародний договір стає джерелом права у відповідній національній правовій системі лише за наявності певних умов:
а)згоди держави на обов’язковість для неї положень цього міжнародного договору, обміну документами, ратифікацією договору, прийняттям, приєднанням до договору або застосуванням іншого способу за домовленістю сторін;
б)набуття чинності чим міжнародним договором в порядку і строки, передбачені в договорі або положенні між сторонами.
Особливістю існування норм міжнародного договору в сучасному МПрП є те, що законодавці більшості країн світу у власній правовій системі надають перевагу нормі міжнародного договору над нормою внутрішнього законодавства. Не є винятком й Україна. У Законі України «Про міжнародні договори України», зокрема, передбачається: якщо міжнародним договором України, який набрав чинності у встановленому порядку, встановленні інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Аналогічне правило міститься й у Законі України «Про міжнародне приватне право» (ст.3), за яким норма міжнародного договору України має примат над будь-якою нормою, що міститься в цьому Законі.[4]
Окрім того договори укладаються суб’єктами міжнародного публічного права.
Теорія трансформації:
· міжнародно-правова норма отримує юридичну силу у національній сфері лише внаслідок її трансформації у норму внутрішньодержавного права;
· ця трансформація здійснюється у різних правових формах, шляхом видання відповідних внутрішньодержавних актів;
· вибір конкретної правової форми трансформації залежить як від змісту міжнародного договору, так і від характеру відносин, які у даному випадку регулюються;
· норма національного права, яка є наслідком трансформації застосовується як норма "lex specialis” щодо будь-яких інших внутрішньодержавних норм, зокрема, частини правил, що стосуються її тлумачення. У випадку колізії загальної й спеціальної норми завжди застосовується спеціальна норма. Тлумачення норм "lex specialis” у національному законодавстві забороняється;
· ця норма має певну автономію у системі внутрішньо-національних норм, внаслідок чого не втрачає свого первісного характеру;
· трансформація не повинна впливати на міжнародний договір, на якому вона засновується – за це наступає міжнародно-правова відповідальність.
Галузеве регулювання міжнародних договорів:
· міжнародна торгівля – Конвенція ООН щодо права, яке застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів (1955), ратифікувало 98 країн; Конвенція щодо однакового закону про міжнародну купівлю-продаж товарів (1964);
· промисловість – Паризька Конвенція про охорону промислової власності (20 березня 1883); Вашингтонський договір про патентну кооперацію (1970);
· авторські й суміжні права – Бернська Конвенція про охорону літературних та художніх творів (1886). Україна є членом; Женевська Конвенція про охорону авторських прав (1952);
· сімейне право – з 32 Гаазьких Конвенцій – 10 із сімейного права. Україна жодну не ратифікувала;
· спадкове право – Вашингтонська Конвенція про форму заповіту (1973), Гаазька Конвенція про цивільний процес (1954).
В Україні не існує повного переліку міжнародних договорів, які є для неї обов’язковими. В Україні ратифікація йде шляхом імплементації.[5]
При використанні міжнародного договору слід визначитися, чи можна застосовувати цей договір до відносин, які належить врегулювати? Іншими словами, чи є Україна учасницею цього договору; чи є він чинним щодо конкретних учасників даних відносин?
Слід мати на увазі, що навіть міжнародний договір, в якому Україна не бере участі, може інколи застосовуватися українським судом для врегулювання відносин (як частина національного права іноземної держави-учасника договору), якщо до цього права відсилає вітчизняна колізійна норма або воно було обране самими учасниками.
Більшість норм міжнародних договорів застосовують до правовідносин внаслідок трансформації, тобто перетворення їх на норми внутрішньодержавного права. Способи здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. Для України — це підписання, ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання до договору. Надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору може здійснюватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.
Міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до Закону «Про міжнародні договори України» в порядку та строки, передбачені договором або в інший узгоджений сторонами спосіб.
Слід також ураховувати, що для міжнародних договорів не характерно набрання чинності з моменту підписання. Після підписання договору зазвичай спливає досить довгий час, протягом якого виконуються процедури, необхідні для того, щоб цей договір набрав чинності.
Порядок набрання чинності зазначається в самому договорі (в його прикінцевих положеннях). Договір може набирати чинності: а) після завершення процесу обміну ратифікаційними грамотами між учасниками; б)після здачі певної кількості ратифікаційних грамот державі-депози-тарію; в) по закінченні певного терміну після обміну ратифікаційними документами або здачі ратифікаційних грамот державі-депозитарію; г) у термін, зазначений в самому договорі; ґ) з моменту підписання (якщо договір не потребує ратифікації) і т.п.
Таким чином, міжнародний договір, підписаний і ратифікований Україною, може ще не мати чинності. В міжнародному приватному праві часто є важливим не тільки факт участі України у міжнародному договорі, але й факт набрання ним чинності для іншої держави (наприклад, держави, до якої належить іноземний учасник відносин).
Норми, що містяться у міжнародному договорі, зберігають автономне положення у національному праві. У Законі України «Про міжнародні договори України» та у багатьох інших передбачається: якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлені інші правила, ніж ті, що записані у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Автономність також означає, що, по-перше, норми не можна самовільно, без згоди інших дер-жав-учасників договору змінювати і, по-друге, їх тлумачення має бути однаковим.
Міжнародні договори України можна класифікувати за різними критеріями, зокрема:
1)за кількістю учасників;
а)двосторонні (про правову допомогу, консульські конвенції, про торгово-економічне співробітництво, про міжнародні перевезення (транспорт), про захист інвестицій, про усунення подвійного оподаткування та ін.);
б)багатосторонні (універсальні — відкриті для всіх держав), наприклад Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.), Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.), Конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (1958 р.), Конвенція з питань цивільного процесу (1954 р.) та багато інших;
в)регіональні (відкриті для держав окремого регіону або економічної групи), наприклад угоди країн СНД про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (1992 р.), і про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах з участю держав СНД (1993 р.) та ін.;
2) за суб'єктом їх укладення;
а)укладені УРСР як однією з республік СРСР;
б) укладені СРСР і чинні для УРСР на основі правонаступництва;
в)укладені Україною як самостійною державою. Чинність міжнародних договорів, укладених УРСР і СРСР, закріплено в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. і Законом України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. Наша країна підтвердила свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежності України, а також наступництво прав і обов'язків за міжнародними угодами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам держави.
Україною як самостійною державою міжнародні договори укладаються:
Президентом України або за його дорученням — від імені України;
Кабінетом Міністрів України або за його дорученням — від імені Уряду України;
Міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами — від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів.
Від імені України укладаються такі міжнародні договори:
а)політичні, мирні, територіальні й такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України;
б) що стосуються прав, свобод, і обов'язків людини і громадянина;
в)про участь України в міжнародних союзах та інших міжнародних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;
г)про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови їх тимчасового перебування, включаючи термін виведення, фінансово-економічні, екологічні та інші наслідки і компенсації;
ґ) про використання території та природних ресурсів України;
д)яким за згодою сторін надається міжнародний характер.
Від імені Уряду України укладаються міжнародні договори з економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних та інших питань, віднесених до ведення Кабінету Міністрів.
Міжнародні договори України, які не потребують ратифікації, якщо такі договори передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента чи Кабінету Міністрів України, підлягають затвердженню. Затвердження здійснюється Президентом України у формі указу щодо міжнародних договорів, які укладаються:
а)від імені України;
б)від імені Уряду України, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України.
Інші міжнародні договори, що укладаються від імені Уряду України, а також міжвідомчі договори, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Кабінету Міністрів України або затверджуються Кабінетом Міністрів у формі постанов.[6]
Варто відзначити, що регіональні багатосторонні угоди Україна укладає як в рамках СНГ так і Ради Європи. По-перше, в рамках СНГ – це: Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993р., Угода про порядок розв’язання спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 08.12.1991р., Угода про співробітництво у формуванні єдиного (спільного) освітнього простору Співдружності Незалежних Держав від 17.01.1997р., тощо. По – друге, в рамках Ради Європи Україною ратифіковано: Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. (Закон від 17.07.1997р.), Цивільну конвенцію про боротьбу з корупцією 1999р. (Закон від 16.03.2005р.), Європейську конвенцію про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом 1975р. (Закон від 14.01.2009р.), та інш.
Існує конституційна заборона (ст.9 К.У.) щодо укладення міжнародних договорів, які суперечать К.У., проте такі можуть бути укладені лише після внесення змін до К.У.[7]
Особливе значення для МПрП особливе значення мають міжнародні договори універсального рівня. Саме в них зазвичай створюються ті нові матеріально-правові або колізійні норми, які замінюють розмаїття відповідних національних норм, оскільки вони мають однаково застосовуватися на територіях всіх держав-учасниць. Однак, як зазначається, поки що міжнародні договори укладаються без знання необхідних деталей іноземного, зокрема процесуального права, що призводить, як правило, до подальших спорів між їх державами-учасниками.
На сьогодні багатосторонні міжнародні договори укладено практично у кожній з галузей права, які мають відношення до сфери регулювання МПрП. Так, у сфері міжнародної торгівлі найвідомішою є згадана вище Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.; у сфері авторського права - Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р.; у сфері промислової власності - Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р.; у сфері сімейного права - десять з тридцяти двох Гаазьких конвенцій, наприклад - Гаазька конвенція про право, застосовне до режимів власності подружжя 1978 р.; у сфері спадкового права - Вашингтонська конвенція про форму міжнародного заповіту 1973 р.; у сфері цивільного процесу - Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1954 р. тощо.
З точки зору питання, що розглядається, доцільно зробити два таких зауваження. По-перше, сьогодні в Україні не існує повного офіційно виданого переліку всіх укладених багатосторонніх договорів, які на цей час діють у світі. Внаслідок цього кожен відповідний спеціаліст оперує більш або менш повним переліком таких договорів, до яких він особисто має доступ. По-друге, якщо правильною є думка Л. П. Ануфрієвої про те, що в галузі МПрП міжнародні договори здебільшого спрямовані на уніфіковане врегулювання певних відносин, внаслідок чого містять орієнтири правових рішень для національних правових систем, за наведених вище умов вітчизняній доктрині стає досить важко ці орієнтири адекватно осмислювати, а тим більш - розробляти науково обгрунтовані пропозиції щодо можливого вдосконалення національного права.
Що стосується регіональних міжнародних договорів, то їх значення для МПрП, окрім згадуваного вище Кодекса Бустаманте, можна проілюструвати на прикладі Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. або Конвенції держав - учасниць СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р. (Мінська конвенція).
Суттєве значення, з точки зору МПрП, мають і двосторонніміжнародні договори. Взагалі, як тільки мова заходить про двосторонні міжнародні договори як про джерела МПрП, то зазвичай особлива увага приділяється договорам про взаємну правову допомогу між відповідними державами^ Це, безумовно, правильно, оскільки відносини, що виникають, наприклад, між суб'єктами двох різних держав, між якими укладено угоду про взаємну правову допомогу, майже у всіх випадках можуть бути врегульовані відповідно до цього договору.
Проте, навряд чи правильним було б обмежитися тільки цим видом двосторонніх міжнародних договорів. На двосторонніх засадах держави укладають велику кількість найрізноманітніших договорів і в таких договорах також можуть порушуватись питання, що мають відношення до сфери МПрП. Важко дати виключний перелік всіх видів цих договорів. Однак можна зазначити, що у поданих нижче видах договорів майже завжди вирішуються питання, які належать до сфери МПрП. Це:
• консульські конвенції;
• договори про уникнення випадків подвійного громадянства;
• договори про уникнення подвійного оподаткування;
• договори про залізничні, автомобільні і т. ін. перевезення;
• торговельні угоди, угоди про товарообіг та взаємні розрахунки і деякі інші.
Нарешті, джерелами МПрП, з позиції В.Л.Чубарєва, можуть виступати і акти міжнародних організацій. Яскравим прикладом цього твердження є Арбітражний Регламент, що був прийнятий Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) і який 15.12.1976р. було схвалено Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у їхньому національному законодавстві, або на прийнятий нею ж Типовий закон про міжнародний торговий арбітраж (1985 р.). За підрахунками В. П. Звєкова, на кінець минулого сторіччя на зазначеному Типовому законі засновувалось законодавство близько 30-ти держав світу[8].
Література доЛекції 2Теми №2 Модулю 1
1. Міжнародне приватне право. Курс лекцій / К.: Атіка, 2009.- 215c. /[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text-7488.html
2. Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – 608с.
3. Міжнародне приватне право: підруч.длястуд.вищ.навч.закл./за ред.проф.В.П.Жушмана та доц.І.А.Шуміло. –Х.: Право, 2011. -320с.
4. Міжнародне приватне право: Навч. посібник / За ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана - К.: Юрінком Інтер, 2007. — 368 с. /[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://studrada.com.ua/content/міжнародне-приватне-право-гайворонський-жушман-2007р.
5. Міжнародне приватне право.навч.посіб./За ред.С.Г.Кузьменка. – К.Центр учбової літератури, 2010.- 316с.
6. Фединяк Г.С, Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — 2-е вид., допов. — К., Юрінком Інтер, 2000. — 416с.
[1]Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – С.51-52
[2]Міжнародне приватне право. Курс лекцій / К.: Атіка, 2009.- 215c. /[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text-7488.html
[3]Міжнародне приватне право: підруч.длястуд.вищ.навч.закл./за ред.проф.В.П.Жушмана та доц..І.А.Шуміло. –Х.: Право, 2011. –С.26-27
[4]Міжнародне приватне право: підруч.длястуд.вищ.навч.закл./за ред.проф.В.П.Жушмана та доц..І.А.Шуміло. –Х.: Право, 2011. – С.27-28
[5]Международное частное право/[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://interlaw.at.ua/publ/dzherela_mizhnarodnogo_privatnogo_prava/1-1-0-2
[6]Міжнародне приватне право: Навч. посібник / За ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана - К.: Юрінком Інтер, 2007. — 368с. /[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://studrada.com.ua/content/міжнародне-приватне-право-гайворонський-жушман-2007р
[7]Міжнародне приватне право.навч.посіб./За ред.С.Г.Кузьменка. – К.Центр учбової літератури, 2010.- С.26
[8]Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – С.56-58