Особистісний вплив промовця на характер спілкування
Особливості публічного виступу
План
Лекція 6. Риторика і мистецтво презентації
1. Поняття про ораторську компетенцію.
2. Особливості публічного виступу.
3. Особистісний вплив промовця на характер спілкування.
4. Ораторське мистецтво промовця як умова переконання.
5. Підготовка до публічного виступу.
6. Презентація як форма виступу в аудиторії.
Окреме місце посідає спілкування однієї людини з групою. Кількість осіб у групі може бути різною: від кількох до великого натовпу. Це залежить від цілей тих, хто організовує зустріч. Але в усіх випадках людей, скільки б їх там не було, об'єднує спільний інтерес щодо того, для чого вони зібралися. Метою такого спілкування є передавання інформації, знань, оцінок та вражень. Форми такого спілкування теж можуть бути різними: лекція викладача для студентів або відомого науковця (спеціаліста) для зацікавлених людей, які спеціально зібралися його послухати; це можуть бути мітинг чи збори, наприклад, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати тощо. Ця форма спілкування однієї людини з групою потребує спеціальних знань з етики та психології, конкретних умінь та навичок.
Людині, яка виступає перед групою (промовець, лектор), властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а для тих, кому адресований виступ, характерною є діяльність, пов'язана зі сприйманням і розумінням того, що вони чують і бачать, тобто мистецтво слухання.
Ще в старовину говорили: "Слово наполовину належить тому, хто говорить, а наполовину тому, хто слухає". Публічне спілкування, що реалізується говорінням промовця та слуханням присутніх на зустрічі людей, передбачає їх активну мисленнєво-мнемічну діяльність, концентрацію і спрямованість їхньої уваги, інтерес до процесу прийняття та обробки інформації.
У двосторонній взаємодії того, хто виступає, і групи людей, які його слухають, ініціативнішим є промовець. Як суб'єкт спілкування, він повинен мати певні характеристики, нахил до конкретної діяльності, готовність до неї та проникнення нею. Це сприятиме його ефективній взаємодії з великою групою людей, встановленню контакту з ними, стає додатковим позитивним фактором, бо приносить промовцю і слухачам інтелектуальне та емоційне співпереживання.
Останнє найчастіше викликається особистістю того, хто виступає, і сприяє підключенню уваги слухачів до проблем, що хвилюють його в цю мить, взаєморозумінню та погодженості дій обох сторін, які беруть участь у такому спілкуванні. Але промовцю варто пам'ятати, що згідно з законом психічного зараження, емоційний стан слухачів може стати таким сильним, що з ним можна не справитися і втратити контакт з людьми. Тому більшість спеціалістів, добре знаючи свої можливості, вважають за краще виступати в камерних умовах, і лише деякі — перед великими групами людей.
Звичайно, для того, щоб зацікавити людей, які зібралися, промовець повинен мати що сказати, тобто добре розбиратися у проблемі, яка обговорюється. Але не менше значення має дотримання ним загальноприйнятих етичних норм та знання психологічних механізмів, уміння використовувати їх для встановлення контакту і переконання.
Важливим видом контакту промовця з аудиторією є інтелектуальний. Він зводиться до того, що обидві сторони долучаються до активного розгляду проблеми. Особливо це виявляється тоді, коли людина, яка публічно виступає, начебто намагається розв'язувати проблему на очах у слухачів. Тоді слухачі з ним погоджуються чи виражають незгоду, схвалюють чи сумніваються, але є співучасниками процесу мислення промовця.
Обов'язковою умовою для встановлення контакту є прийняття слухачів як рівноправних партнерів по спілкуванню. Ядром консолідації є головна ідея, що лежить в основі публічного виступу і виражає позицію оратора. Саме завдяки чіткій позиції, своїй індивідуальності промовець викликає у слухачів інтерес до себе і встановлює з ними контакт.
Зовнішнім проявом того, є контакт чи ні, буде поведінка слухачів на зустрічі. Так, увага присутніх, їх погляди та жести схвалення, тиша або мовчання під час паузи свідчать про те, що слухачі включились у спільну з ним мисленнєву діяльність. Тоді й він почувається невимушено, говорить простіше, отримує задоволення від спілкування.
Неабияке значення має те, як поводиться людина, виступаючи з трибуни, відповідаючи на запитання, її зовнішній вигляд, манери, а також те, наскільки вона дотримується загальноприйнятих правил етикету. Якщо промовець їх порушує, не вміє з повагою ставитися до людей, у своїх судженнях не виявляє чесності та щирості, якщо відчувається, що такі етичні категорії, як добро та любов йому непритаманні, а зовнішній вигляд та манери дратують, то слухачі його не сприйматимуть і не слухатимуть.