Неканонічні книги
Якого походження ці неканонічні додатки?
Неканонічні місця книги Есфір
У грецькому перекладі “LХХ”, в лат. “Вульгаті”, а також в пізніших перекладах що походять від “LXX”– слов’янському, російському та ін. книга Есфір містить досить значні додатки, які відсутні в оригінальному єврейському тексті. Ці додатки пізнішого походження є неканонічною частиною книги Есфір. В тексті вони не позначаються цифрами віршів.
Таких неканонічних додатків в книзі Есфір є сім:
1. Сон Мордехая і розкриття змови проти царя – перед І, 1;
2. Указ Гамана (Амана) про винищення юдеїв (згадується в ІІІ, 12 ) – після ІІІ, 13;
3. Звернення Мордехая до Есфір – після IV, 8;
4. Молитва Мордехая та Есфір – після IV, 17;
5. Подробиці відвідин Есфір царя Ахашвероша (Ксеркса) – V, 1-2. Тут неканонічний текст вставлений прямо в перших двох канонічних віршах і відокремлюється лише дужками;
6. Указ Мордехая, згадуваний в VІІІ, 9 – після VІІІ, 12;
7. Тлумачення сна Мордехая – після Х розділу.
Єдиним джерелом, що дає нам певні можливості для розв’язання цього питання є зауваження в останньому з цих додатків про те, що якийсь Лізімах з Єрусалиму, син Птоломея написав тлумачення на послання про Пурім, тобто на книгу Есфір. Це послання вперше було принесене в Олександрію юдеєм, дідусем Лізімаха, священиком Досифеєм, на четвертий рік царювання Птоломея і Клеопатри. Під цими тлумаченнями Лізімаха дослідники розуміють згадані неканонічні додатки книги. Але ці дані не повною мірою вирішують питання про час походження цих додатків. У Клеопатри був не один чоловік з іменем Птоломей. Так само, як царівна з іменем Клеопатра була не одна. У Птолемеїв: Епіфана, Філопатора, Фіскона і Сотера – дружини мали ім’я Клеопатра. Можна лише вказати, що всі ці Птоломеї і Клеопатри жили в ІІ ст. до Р.Х., а отже, до цього часу належать і неканонічні додатки до книги Есфір.
Запитання до теми:
За яких історичних обставин відбулися події, описані в книзі Есфір?
Яке походження обох імен Есфір, що згадуються в книзі?
Як вирішується питання авторства і часу написання книги Есфір?
Назвіть обставини встановлення свята Пурім.
Яке походження мають неканонічні додатки книги Есфір?
Рекомендована література:
Опарин А. Археологическое исследование книг Эсфирь и Руфь. – Харьков, 2002.
Окрім 39 канонічних книг (в священному каноні у євреїв багато книг з’єднані в одну, через що їх загальна кількість 22 – за числом літер єврейського алфавіту, або ж 24 – за кількістю богослужбових груп священиків при Єрусалимському храмі) в грецькому перекладі LXX і інших древніх перекладах, а також в слов’янському і російському текстах є одинадцять неканонічних книг і неканонічних фрагментів в самому каноні.
За змістом і характером викладу неканонічні книги також можна поділити на історичні, повчальні та пророчі.
Історичні книги (7):
Друга книга Ездри;
Товита;
Юдиф;
1,2,3 Маккавейські книги;
Третя книга Ездри (ця книга хоча й має апокаліптичний пророчий характер, однак зазвичай розглядається в корпусі історичних книг разом з 1 і 2 книгами Ездри).
Повчальні книги (2):
Книга Премудрості Соломона;
Книга Премудрості Ісуса сина Сираха.
Пророчі книги (2):
Книга пророка Варуха;
Послання пророка Єремії.
До неканонічних додатків належить ряд епізодів в книгах:
Есфір: І, 1; ІІІ, 13; IV, 17; V, 1; VІІІ, 12; Х, 3 ( у Вульгаті і древніх слов’янських виданнях Біблії усі ці вставки були окремими розділами, немов би додатком до книги Есфір: ХІ – ХVІ розділи);
Книга пророка Даниїла: ІІІ, 24–90; ХІІІ і ХІV розділи;
Друга книга Параліпоменон: ХХХVІ розділ, після 23 вірша — молитва юдейського царя Манасії;
Книга Іова: ХLII розділ, після 17 вірша;
Книга Псалмів: ПС. СLI.
У протестантів ці книги називаються “апокрифами” (гр. – невідомий, прихований). Така назва чітко відображає негативне ставлення протестантів до неканонічних книг. В святоотцівській писемності терміни “апокрифи”, “апокрифічні книги” застосовуються виключно до писань єретиків, від читання котрих застерігались християни. Протестанти не лише не визнають ці книги богонатхненними, але й виключають їх з біблійних списків, що явно суперечить древній біблійній традиції.
Католицькі богослови вдаються до протилежної крайності, намагаючись довести неабиякий авторитет і значення цих книг у Христовій Церкві. Однак, розуміючи суттєву різницю між багатонатхненними канонічними творами, і книгами, що виникли після завершення формування канону Старого Завіту, зупинились на терміні – “девтероканонічні” (второканонічні) книги. Недоречність такого терміну є очевидною.
Головна ж різниця між канонічними і неканонічними книгами полягає у тому, що останні виникли після завершення формування канону священних книг Старого Завіту, за часів діяльності священика Ездри і Великої Синагоги. Умовна символічна дата завершення цього процесу — 444 рік до Р.Х. З цього часу канон священних книг вважався завершеним і непорушним, з якого не можна було нічого ані відняти, ані додати. Саме тому останній за часом написання своєї книги пророк Малахія отримав назву — “печать пророків” (звичайно, пророків-письменників). Усі книги духовного характеру, що виникли в пізніший час, до біблійного канону не увійшли.