Зайнятість як елемент соціально-економічної політики держави.

Соціально-економічна сутність зайнятості

Тема 3. Соціально-трудові відносини зайнятості

Сегментація та гнучкість ринку праці

Сегментація ринку праці – це поділ робочих місць та працівників за обєднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами.

Згідно теорії двоїстості ринок праці порділяють на дві частини: первинний і вторинний.

Первинний ринок праці – це ринок, на якому наявні престижні роботи.

Вторинний ринок – це ринок, де присутні непрестижні роботи.

Гнучкість ринку праці повязана з мобільністю робочої сили. Розрізняють кількісну і функціональну гнучкість.

Кількісна гнучкість – це зміна кількості зайнятих чи рівня заробітної платні відповідно до зміни економічної конюнктури.

Функціональна гнучкість – це різні режими праці і зайнятості, зміна системи оплати праці.

Зайнятість – діяльність громадян, що пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка не суперечить чинному законодавству і приносить, як правило, їм заробіток (трудовий дохід).

Це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти:

· раціональне використання праці;

· забезпечення гідного рівня життя працюючого населення;

· задоволення потреб економіки у робочій силі із врахуванням її кількості.

Основні положення зайнятості зафіксовані у Законі України «Про зайнятість населення» (від 1.03.1991р.).

Повна зайнятість – це достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати.

Зайнятість населення забезпечує держава шляхом проведення соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць та розвитку підприємництва.

Відносини у сфері зайнятості регулює Конституція України, ЗУ «Про зайнятість населення» (від 01.02.1991р. №803 XII), ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та ін.

Державним органом, який забезпечує додержання наданою державою громадянам гарантій зайнятості та соціального захисту від безробіття, є державна служба зайнятості. Основними завданнями її є:

· надання громадянам соціальних послуг та здійснення матеріального забезпечення відповідно до законодавства України;

· надання роботодавцям послуг щодо добору працівників;

· здійснення контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення;

· створення банку даних про вільні робочі місця;

· забезпечення громадянам вільного доступу до інформації про вільні робочі місця;

· облік громадян, які звертаються до служби зайнятості;

· підбір роботи, навчання, перекваліфікація;

· участь у розробленні та виконанні державної та територіальної програм зайнятості та ін.

З метою реалізації державної політики зайнятості Кабінет Міністрів України розробляє, а Верховна Рада затверджує державну програму зайнятості населення. Її розробляють на основі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості.