Становлення Галицько-Волинської держави.

Галицько-Волинська держава

Галицько-Волинське князівство від часу завоювання Володимиром І цих земель у ляхів (поляків) відзначалось самобутністю свого розвитку.

Фактори, що сприяли самобутності:

· географічне положення: віддаленість; розташованість на перехресті важливих торгових шляхів;

· економічний потенціал регіону, де зосереджувалась значна кількість соляних родовищ.

1199 року волинський князь Роман об’єднує Галич і Волинь. Його політичний курс: боротьба з боярською опозицією, активна зовнішня політика: походи на Литву, Королівство Польське. 1202 року Роман захоплює Київ і стає “самодержцем всея Русі”. Князь обирає за центр свого князівства не орієнтований на Візантію Київ, а Галич, що засвідчило прозахідну політичну орієнтацію самодержця. 1204 року Роман отримує від папської курії пропозицію коронації за умови прийняття католицизму. Після смерті Романа (1205 рік) наступає 30-річний період втрати об’єднавчих ініціатив. Боярство в порушення норм феодального права проголошує боярина Володимира Кормельчича (1213-1214 рр.) князем. Другим фактором, що послаблює Галицько-Волинську державу, стає політика втручання в її справи Королівства Угорського і Королівства Польського.

З нападом монголо-татар Данило Галицький береться за створення антимонгольського воєнного союзу, але добитися створення боєздатного воєнно-політичного об’єднання йому не вдалось. 1245 року іде до Золотої Орди, з метою отримання ярлика на правління. В часі знову повертається до ідеї створення антиординської коаліції, залучивши до неї Королівство Польське, Королівство Угорське та Литву. Інтерес перелічених держав зосереджувався на Заході, тому знову-таки об’єднання не сталося. Папа Іннокентій ІУ, “вирахувавши” становище Данила, погоджується, і 1253 р. його короновано. Невдовзі коаліційні сили (Польща, Чехія, Померанія, Сербія) оголошують хрестовий похід проти татар, але похід не стався. Отже, Данило не отримав допомоги від курії, тому розриває угоду з Ватиканом.

По смерті Данила (1264 р.) в князівстві править триумвірат: Лев, Мстислав, Шварно. Послідовником політики батька був Лев Данилович (1264-1301 рр.) Наступник Лева, князь Юрій І (роки правління 1301-1315 ), прийняв титул короля. В часі його правління спостерігається значна стабілізація суспільного розвитку: піднесення торгівлі, економічний підйом. Нащадки Юрія І – Лев ІІ та Андрій поділили князівство на сфери впливу. Вони трималися західної орієнтації в політиці: налагоджували союзницькі відносини з Королівством Польським та Тевтонським орденом. Брати – князі гинуть 1323 р. у битві з військами хана Узбека.

Андрій та Лев ІІ не мали прямих нащадків: дітей. Ця обставина підняла нову хвилю боярської опозиції, що призвело до внутрішніх чвар і експансії зовнішніх сил. 1325 року на трон сходить 14 річний мазовецький князь Болеслав Тройденович, син Марії, дочки Юрія І. Болеслав приймає православ’я (від цього часу він Юрій ІІ). Юний князь хоча і дотримувався політичного курсу своїх попередників, та Галицько-Волинська держава йшла до свого занепаду. Цього часу посилюються іноземні впливи: національна еліта поступилася владою іноземцям, триває процес навернення населення до католицизму, що призводить до масових невдоволень, які, в свою чергу, викличуть нову хвилю боярської опозиції. Чергова боярська змова (1340) важила Юрієві ІІ життя: його було отруєно. Землі Галицько-Волинського князівства розчленовано між Королівством Польським (Галичина), Литвою (Волинь), Молдавським князівством (Буковина).

Тема 2. Українські землі у складі іноземних держав (ХІV - ХVІ ст.). Козацтво та його місце в системі соціально-економічних та політичних відносин в Україні (ХV – І пол. ХVІІ ст.)

План

1. Українські землі у складі Великого Литовського Князівства, Королівства Польського, Речі Посполитої

2. Закарпаття у складі Королівства Угорського: ХІV - ХVІ ст.

3. Буковина у владі Королівства Угорського та Молдавського князівства

4. Землі Криму і Північного Причорномор’я у ХV - ХVІ ст.

5. Еволюція українського козацтва та його місце і роль у системі соціально-політичних відносин ХV – І пол. ХVІІ ст.