Закон грошового обігу.

Закон вартості і форма його прояву у сфері обігу (закон грошового обігу) характерні для всіх суспільних формацій, у яких існують товарно-грошові відносини. Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошового обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на кількість обертів (швидкість обороту) однойменних одиниць.Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їхніх цін і швидкістю обігу грошей.

Розвиток кредитних відносин обернено впливає на кількість грошей. Зменшення кількості грошей спричинене погашенням певної частини боргових вимог і зобов’язань шляхом взаємозаліку. Кількість грошей для обігу і платежу визначається в умовах розвинутого кредитного господарства такими умовами:

ü загальним обсягом товарів та послуг, що перебувають в обігу (пряма залежність);

ü рівнем товарних цін і тарифів на послуги (пряма залежність, тому що чим вищі ціни, тим більше потрібно грошей);

ü ступенем розвитку безготівкових розрахунків (обернена залежність);

ü швидкістю обігу грошей, зокрема кредитних (обернена залежність).

Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу (кг), набуває такого вигляду:

де ∑СЦ — сума цін товарів і послуг, які реалізуються в певний період;

К — сума цін товарів і послуг, які продані в кредит ( ∑K );

П — сума платежів за борговими зобов’язаннями ( ∑П );

В — сума взаємопогашуваних безготівкових платежів ( ∑B );

О — середня кількість обігів грошової одиниці.