Основні поняття кримінального права

Інформаційний блок

Питання теми

Список рекомендованої літератури та нормативних актів

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України – 1996 - №30,

2. Кодекс законів про працю України, затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 р.

3. Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991р.

4. Основи правознавства: Навчальний посібник / За редакцією С.В. Ківалова і М.П. Орзіх. К., 2001.

5. Правознавство: Навчальний посібник / За редакцією В.В. Копейчикова. - К., 2002.

6. Трудове право України: Підручник / За редакцією Н.Б.Болотіної, Г.І.Чанишевої.- К., 2000.

Тема 9. Основи кримінального права

1. Основні поняття кримінального права.

2. Загальна характеристика Кримінального кодексу України.

3. Кримінальна відповідальність і кримінальне покарання.

Основні терміни теми: злочин, кримінальна відповідальність, підстави кримінальної відповідальності, готування до злочину, замах на злочин, добровільна відмова при незакінченому злочині, суб’єкт злочину, осудність, неосудність, обмежена осудність, вина, співучасть у злочині, виконавець, організатор, підбурювач, пособник, необхідна оборона, уявна оборона, крайня необхідність, покарання, амністія, помилування.

Кримінальне право — є однією із окремих, самостійних галузей права України. Це система юридичних норм, встановлених органом законодавчої влади, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосувати до осіб, котрі їх вчинили.

Кримінальне право має свій предмет і метод правового регулювання. Предмет кримінального правастановлять відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням зло­чину і застосуванням за це певних покарань. Методом правово­го регулювання відносин у кримінальному праві є застосування покарання до конкретної особи, яка вчинила злочин.

Основна функція кримінального права — охоронна. Регулятивна функція кримінально-правових норм відобража­ється у попередженні злочинів, недопущенні їх свідомими громадянами. Головними принципами кримінального права є – законність, гуманізм, справедливість, невідворотність кримінальної відповідальності, особиста відповідальність за наявністю вини тощо.

Основною категорією у кримінальному праві є поняття злочину, оскільки воно лежить в основі всіх кримі­нально-правових інститутів.

Злочин - це передбачене кримі­нальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ст. 11 КК України ). У зазначеній статті закріплені три ознаки злочину: а) сус­пільна небезпечність діяння; б) винність; в) протиправність діяння (передбачена в законі про кримінальну відповідальність).

Ч. 1 ст. 12 КК України залежно від ступеня тяжкості поділяє злочини на чотири групи (категорії):

невеликої тяжкості— за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше більш м’яке покарання;

середньої тяжкості— за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років;

тяжкі злочини— за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;

особливо тяжкі злочини— за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

Склад злочину – сукупність передбачених кримінальних законом ознак, які визначають суспільно небезпечне діяння.

Об'єкт злочину відображає те, на що посягає злочин, чому або кому він заподіює певної шкоди (власність, майнові права, права і свободи громадян).

Об'єктивна сторона — це зовнішня сторона діяння. Во­на виражається у дії чи бездіяльності, якою заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Ознаки об'єктивної сторони:суспільнонебезпечнедіяння (дія чи бездіяль­ність); злочинні наслідки діяння; причинний зв'язок між ними; спосіб вчинення діяння; час, місце знаряддя і засоби злочину.

Суб'єкт злочину — це є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Ст. 19 КК визначає , що осудноювизнається особа, яка під час вчинення діяння, передбаченого Кодексом, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

В ККУ встановлено поняття обмеженої осудності (ст. 20). Це коли особа під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Суб'єктивна сторона — внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічні процеси, свідомість, волю особи в мо­мент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою ознакою суб'єк­тивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи.

Ви­на — психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи без­діяльності, передбаченої Кримінальним кодексом України, та наслідків вчинку, виражене у формі умислу чи необережнос­ті (ст. 23).

Стадії вчинення злочину — це певні етапи його здій­снення, які істотно різняться між собою ступенем реа­лізації злочинного наміру, характером діяння (дії або бездіяльності) та моментом його закінчення. Розрізняють незакінчений та закінчений злочини (ст. 13 КК). Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Готування до злочину - є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Замах на злочин - є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Добровільна відмова при незакінченому злочині - є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Співучастю у злочинівизнається умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26). При співучасті об'єднуються кілька осіб і вчиняють злочин спільно і навмисно.