ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Навчальна дисципліна “Державне право зарубіжних країн” присвячена вивченню основ державного права сучасних країн світу. Цільове призначення курсу визначається змістом і колом питань, передбачених програмою, в межах Загальної частини. Вона передбачає опанування основних категорій науки конституційного права зарубіжних країн, вивчення конституцій та інших джерел права зарубіжних країн, що регулюють суспільні відносини, конституційний лад, конституційно-правові проблеми взаємовідносин людини, суспільства, держави, принципи організації і функціонування вищих та місцевих органів влади.

Терміни “конституційне право” і “державне право”, як правило, вважаються синонімами. Бо підходячи формально, коло відносин, що регулює відповідна галузь права в тій чи іншій державі, приблизно однакове. Вибір терміну диктується національною традицією. Так, англо-саксонська і романська правові системи використовують термін “конституційне право”, а германська система – “державне право”.

При більш детальному розгляді питання можна помітити, що різниця в термінології відображає (не завжди, але досить часто) суттєву відмінність між відповідними поняттями. Так, в Великобританії, США, Франції до початку або на початку ХІХ століття встановився конституційний лад, мінімальними ознаками якого є судовий захист прав людини і розподіл влад. В Німеччині це відбулося пізніше. Але слід зауважити, що зараз і в Німеччині вживається термін “конституційне право”. Проте, для позначення навчальної дисципліни в німецьких юридичних вузах часто використовується термін “публічне право”, що охоплює й адміністративне право, й судове право, а також деякі інші галузі права. Державне право розглядається як основоположна частина публічного права. Один з підручників так і називається: “Державне право. Основний курс в публічному праві”.

Проте, на сьогодні в світі є група країн, в яких, не дивлячись на традиційне вживання терміну “конституційне право”, рух до конституційного ладу навіть не починався, тоді як, скажімо, в Швейцарії, хоча в її німецькомовній частині і використовується термін “державне право”, конституційний лад існує вже давно.

В літературі, однак, трапляється й інше розуміння відмінності між конституційним і державним правом, чим те, про яке говорилось вище. Так, німецький конституціоналіст К.Хессе вважає, що оскільки конституція не обмежується встановленням державного ладу, а охоплює також основи устрою недержавного життя (шлюб, власність та ін.), тому “конституційне” право більш об’ємніше, ніж право “державне”, котре по смислу й змісту означає лише право держави. З іншого боку, “конституційне” право обмежене в порівнянні з “державним” в тому плані, що “державне” право включає в себе, наприклад, адміністративне і процесуальне право.

Сьогодні лише порівняно невелика група країн користується терміном “державне право”, переважаюча ж їх більшість визначає основоположну галузь свого права терміном “конституційне право”. Тому в цілях полегшення тексту в лекції в подальшому, як правило, буде використовуватись саме цей останній термін.

Вимоги до знань та умінь студентів