Розділ 33.ПРА­ВО­ВЕ РЕ­ГУ­ЛЮ­ВАН­НЯ ВИ­КО­РИ­СТАН­НЯ ПРИ­РОД­НИХ РЕ­СУРСІВ У СІЛЬСЬ­КО­МУ ГОС­ПО­ДАРСТВІ

§ 1. Поняття, принципи та види використання природних ресурсів у сільському господарстві

Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке ви­ко­ри­стан­ня при­род­них ре­сурсів є склад­ним міжга­лу­зе­вим пра­во­вим інсти­ту­том, який являє собою сукуп­ність як аг­рар­но-​пра­во­вих норм, так і норм при­ро­до­ре­сурс­но­го, цивіль­ного, адміністра­тив­но­го та інших га­лу­зей права, що ре­гу­лю­ють суспільні відно­си­ни у сфері ви­ко­ри­стан­ня при­род­них об'єктів, при­род­них ресур­сів та при­род­них ком­плексів під час діяль­ності, пов'язаної з виробниц­твом, пе­ре­роб­кою та реалізацією сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції.

Ви­ко­ри­стан­ня при­род­них ре­сурсів у сільсь­ко­му гос­по­дарстві здій­снюється на ос­нов­них за­са­дах (прин­ци­пах), пе­ред­ба­че­них пе­ре­важ­но нор­ма­ми еко­логічного, зо­кре­ма при­ро­до­ре­сурс­но­го права. Умов­но їх можна поділити на чо­ти­ри групи. До першої групи на­ле­жать міжна­родні (універ­сальні) еко­ло­го-​пра­вові прин­ци­пи: стійкого (ста­ло­го) роз­витку як ос­но­ви для розв'язан­ня гло­баль­них еко­логічних та продоволь­чих про­блем сьо­го­ден­ня; еко­си­стем­но­го підходу до при­ро­ди, врахуван­ня інте­гро­ва­ності та взаємозв'язку всіх при­род­них про­цесів і явищ, які відбу­ва­ють­ся на пла­неті; міжна­род­но­го еко­логічного співробітництва у різно­манітних сфе­рах, пов'яза­них із сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким викорис­тання при­род­них ре­сурсів.

До другої групи прин­ципів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­ко­ри­стан­ня при­род­них ре­сурсів на­ле­жать кон­сти­туційно-​пра­вові прин­ци­пи: гума­нізму - пріори­тет­ності прав лю­ди­ни, в т. ч. еко­логічних, зо­кре­ма на якісні на без­печні про­дук­ти хар­чу­ван­ня (статті 3,50 Кон­сти­туції Украї­ни); націоналізації при­род­них ре­сурсів - на­леж­ності при­род­них ре­сурсів Українсь­ко­му на­ро­ду, ви­ключ­ної за­галь­но­на­род­ної влас­ності на при­родні ре­сур­си (ст. 13 Кон­сти­туції України); га­ран­ту­ван­ня загаль­ного при­ро­до­ко­ри­сту­ван­ня (ст. 13 Кон­сти­туції України) та його без­оплатний ха­рак­тер; прин­цип землі як ос­нов­но­го національ­но­го багат­ства (ст. 14 Кон­сти­туції України); на­яв­ності еко­логічних обов'язків Української дер­жа­ви щодо підт­ри­ман­ня еко­логічної рівно­ва­ги, збере­ження ге­но­фон­ду Українсь­ко­го на­ро­ду, по­до­лан­ня наслідків Чорно­бильської ка­та­стро­фи (ст. 16 Кон­сти­туції України); відкри­тості еко­логічної інфор­мації, яка не може бути за­сек­ре­че­на за жод­них підстав (ст. 50 Кон­сти­туції України); відшко­ду­ван­ня еко­логічної шкоди (ст. 66 Кон­сти­туції України); поєднан­ня еко­логічних прав і обов'язків люди­ни (ст. 23 Кон­сти­туції України).

До третьої групи прин­ципів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го використан­ня при­род­них ре­сурсів на­ле­жать міжга­лу­зеві аг­рар­но-​пра­вові, земель­но-правові, еко­ло­го-​пра­вові, адміністра­тив­но-​пра­вові та інші принци­пи: пріори­те­ту вимог еко­логічної без­пе­ки; за­без­пе­чен­ня про­до­воль­чої без­пе­ки; си­стем­ності у ре­гу­лю­ванні еко­логічних відно­син; комплекс­ності за­без­пе­чен­ня охо­ро­ни при­род­них ре­сурсів; раціональ­но­го вико­ристання при­род­них ре­сурсів; плат­ності спеціаль­но­го природокористу­вання; га­ран­ту­ван­ня прав гро­ма­ди при прий­нятті еко­логічно зна­чу­щих рішень; особ­ли­вої охо­ро­ни цінних при­род­них те­ри­торій та об'єктів; юри­дич­ної відповідаль­ності за еко­логічні пра­во­по­ру­шен­ня тощо.

Чет­вер­ту групу прин­ципів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го використан­ня при­род­них ре­сурсів ста­нов­лять такі га­лу­зеві пра­вові прин­ци­пи, як рівність прав влас­ності на землю (ст. 5 Зе­мель­но­го ко­дек­су України); ба­сей­но­во­го управління вод­ни­ми ре­сур­са­ми (ст. 13 Вод­но­го ко­дек­су України) тощо.

За ви­да­ми сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке ви­ко­ри­стан­ня при­род­них ресур­сів кла­сифікується за різно­манітними озна­ка­ми, зо­кре­ма за правови­ми підста­ва­ми ви­ко­ри­стан­ня того чи іншого при­род­но­го ре­сур­су на праві за­галь­но­го або праві спеціаль­но­го при­ро­до­ко­ри­сту­ван­ня. Уні­версальність ви­ко­ри­стан­ня при­род­них ре­сурсів у сільсь­ко­му господар­стві на праві за­галь­но­го при­ро­до­ко­ри­сту­ван­ня по­ля­гає у загальнодо­ступності, оскільки га­ран­тується всім фізич­ним осо­бам, які перебува­ють на те­ри­торії України; безоплат­ності, оскільки здійснюється для за­до­во­лен­ня життєво важ­ли­вих по­треб лю­ди­ни; відсут­ності доз­волів та відбувається без юри­дич­но­го закріплен­ня при­род­них об'єктів за певни­ми осо­ба­ми. Дані ос­новні юри­дичні озна­ки ви­ко­ри­стан­ня при­родних ре­сурсів на праві за­галь­но­го при­ро­до­ко­ри­сту­ван­ня закріплено в ст. 38 За­ко­ну України «Про охо­ро­ну нав­ко­лиш­ньо­го при­род­но­го се­редовища» та де­таль­но ре­гла­мен­то­ва­но у Вод­но­му і Лісо­во­му ко­дек­сах України, за­ко­нах України «Про тва­рин­ний світ» та «Про рос­лин­ний світ».

На відміну від права за­галь­но­го при­ро­до­ко­ри­сту­ван­ня, сільського­сподарське ви­ко­ри­стан­ня при­род­них ре­сурсів на праві спеціаль­но­го при­ро­до­ко­ри­сту­ван­ня має на меті одер­жан­ня при­бут­ку, тому є плат­ним, надається пе­ре­важ­но юри­дич­ним, а також фізич­ним осо­бам, на підставі спеціаль­но­го доз­во­лу (ліцензії) із част­ко­вим або по­вним закріп­ленням за ними відповідного при­род­но­го об'єкта в пра­во­вих фор­мах, пе­ред­ба­че­них цивільним за­ко­но­дав­ством (на праві влас­ності, орен­ди, гос­по­дарсь­ко­го відання, опе­ра­тив­но­го управління тощо). До ос­нов­них юри­дич­них ознак ви­ко­ри­стан­ня при­род­них ре­сурсів на праві спеціаль­ного при­ро­до­ко­ри­сту­ван­ня також на­ле­жить за­сто­су­ван­ня технічних при­ст­роїв, механізмів або спеціаль­них спо­руд під час сільськогосподар­ської діяль­ності.

За­леж­но від строків сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке ви­ко­ри­стан­ня природ­них ре­сурсів може здійс­ню­ва­ти­ся на праві постійного та праві тимча­сового при­ро­до­ко­ри­сту­ван­ня. Зо­кре­ма юри­дич­ним осо­бам публічного права у постійне ко­ри­сту­ван­ня, тобто без за­зда­легідь вста­нов­ле­но­го стро­ку, мо­жуть пе­ре­да­ва­ти­ся лише зе­мельні ділянки, що пе­ре­бу­ва­ють у дер­жавній або ко­му­нальній влас­ності. На праві тимча­со­во­го приро­докористування мо­жуть ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся як зе­мельні ділянки, так і ділянки надр, лісу, вод­них об'єктів тощо.

Відповідно до за­ко­но­дав­ства сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке ви­ко­ри­стан­ня при­род­них ре­сурсів на праві тимча­со­во­го при­ро­до­ко­ри­сту­ван­ня поді­ляється на ко­рот­ко­стро­ко­ве та дов­го­стро­ко­ве. Як уже за­зна­ча­ло­ся, земля може пе­ре­да­ва­ти­ся у ко­рот­ко­стро­ко­ве ко­ри­сту­ван­ня терміном до 5 років, а у дов­го­стро­ко­ве - до 50 років (ст. 93 Зе­мель­но­го ко­дек­су України). Водні ре­сур­си мо­жуть на­да­ва­ти­ся у ко­рот­ко­стро­ко­ве корис­тування терміном до 3 років, а у дов­го­стро­ко­ве - від 3 до 50 років (ст. 50 Вод­но­го ко­дек­су України). Для тимча­со­во­го ко­ри­сту­ван­ня над­рами вста­нов­ле­но терміни ко­рот­ко­стро­ко­во­го на­д­ро­ко­ри­сту­ван­ня до 5 років і дов­го­стро­ко­во­го - до 20 років (ст. 15 Ко­дек­су України про надра). Тимча­со­ве лісо­ко­ри­сту­ван­ня може здійс­ню­ва­ти­ся на строк від­повідно від 1 року до 50 років (ст. 18 Лісо­во­го ко­дек­су України). Особ­ливістю ко­ри­сту­ван­ня ми­сли­всь­ки­ми угіддями під час ве­ден­ня мис­ливського гос­по­дар­ства є вста­нов­лен­ня ниж­ньої гра­нич­ної межі тимча­сового ко­ри­сту­ван­ня терміном не менше 15 років (ст. 22 За­ко­ну України «Про ми­сли­всь­ке гос­по­дар­ство та по­лю­ван­ня»).

За­леж­но від рівня при­ро­доохо­рон­но­го ре­жи­му сільськогосподар­ське ви­ко­ри­стан­ня при­ро­ди поділяється на ко­ри­сту­ван­ня при­род­ни­ми ре­сур­са­ми за­галь­но­дер­жав­но­го зна­чен­ня та ко­ри­сту­ван­ня при­род­ни­ми ре­сур­са­ми місце­во­го зна­чен­ня. Крім того, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке вико­ристання зе­мель­них, вод­них та лісових ре­сурсів за спо­со­ба­ми виник­нення поділяється на пер­винне та вто­ринне про що йти­меть­ся далі.

§ 2. Особливості використання водних ресурсів та надр у сільському господарстві

Поряд із зем­ле­ко­ри­сту­ван­ням во­до­ко­ри­сту­ван­ня є одним із ос­нов­них видів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­ко­ри­стан­ня при­род­них ре­сурсів, оскільки під час здійс­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої діяльнос­ті спо­жи­ва­ють­ся найбільші об­ся­ги води порівняно з іншими група­ми спо­жи­вачів. За­ко­но­да­вче ре­гу­лю­ван­ня ви­ко­ри­стан­ня вод­них ре­сурсів у сільсь­ко­му гос­по­дарстві здійснюється на підставі Вод­но­го ко­дек­су України, законів України «Про питну воду та питне во­до­по­ста­чан­ня», «Про меліорацію зе­мель», а також низки підза­кон­них нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів.

Право сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­ко­ри­стан­ня вод­них ре­сурсів має певні особ­ли­вості пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня за­леж­но від цільо­во­го при­значення: для за­до­во­лен­ня пит­них та гос­по­дарсь­ко-​по­бу­то­вих по­треб, по­треб сільсь­ко­го, лісо­во­го, риб­но­го, ми­сли­всь­ко­го гос­по­дар­ства.

Ви­ко­ри­стан­ня вод­них ре­сурсів під час ве­ден­ня сільсь­ко­го госпо­дарства здійснюється гро­ма­дя­на­ми та іншими фізич­ни­ми осо­ба­ми пе­реважно на праві за­галь­но­го во­до­ко­ри­сту­ван­ня. Відповідно до ст. 47 Вод­но­го ко­дек­су України безоплат­но та без на­дан­ня спеціаль­них дозво­лів мо­жуть здійс­ню­ва­ти­ся такі види за­галь­но­го во­до­ко­ри­сту­ван­ня, як забір води зі струмків, річок, во­дойм, інших вод­них об'єктів та кри­ни­ць без за­сто­су­ван­ня спеціаль­них технічних при­ст­роїв; водопій сільсько­господарських тва­рин; лю­би­тельсь­ке і спор­тивне ри­баль­ство з метою осо­би­сто­го спо­жи­ван­ня здо­бу­тої риби чи інших об'єктів вод­но­го про­мислу в межах об­ся­гу безоплат­но­го ви­ло­ву тощо.

Якщо сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке ви­ко­ри­стан­ня вод­них ре­сурсів здій­снюється із знач­ним на­ван­та­жен­ням на еко­си­сте­му, на­при­клад для зро­шен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких угідь, ски­дан­ня дре­наж­них вод або за­бруд­ню­ю­чих ре­чо­вин у водні об'єкти та інших видів діяль­ності, які не відне­се­но до за­галь­но­го во­до­ко­ри­сту­ван­ня, гос­по­да­рю­ючі суб'єкти по­винні мати спеціаль­ний дозвіл на пер­винне або вто­ринне водокорис­тування. Згідно зі ст. 42 Вод­но­го ко­дек­су України до пер­вин­них водо­користувачів відне­се­но юри­дич­них та фізич­них осіб, що мають власні во­до­забірні спо­ру­ди і відповідне об­лад­нан­ня для за­бо­ру води та ски­дання стічних вод у водні об'єкти. Всі інші во­до­ко­ри­сту­вачі є вторин­ними, які реалізують право спеціаль­но­го во­до­ко­ри­сту­ван­ня пе­ре­важ­но на підставі до­го­ворів із пер­вин­ни­ми во­до­ко­ри­сту­ва­ча­ми, а також на підставі доз­волів на спеціальне во­до­ко­ри­сту­ван­ня.

По­ря­док видачі доз­волів на спеціальне ви­ко­ри­стан­ня вод­них ре­сурсів вста­нов­ле­но по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 13 бе­резня 2002 р. № 321. Дозвіл на спеціальне во­до­ко­ри­сту­ван­ня видаєть­ся на підставі кло­по­тан­ня во­до­ко­ри­сту­ва­ча з обґрун­ту­ван­ням по­треб у воді, по­год­же­но­го з відповідними те­ри­торіаль­ни­ми ор­га­на­ми Дер­жавного комітету по вод­но­му гос­по­дар­ству, якщо ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся по­верх­неві води, з те­ри­торіаль­ни­ми ор­га­на­ми Дер­жав­ної гео­логічної служ­би, якщо ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся підземні води, а також Міністер­ством охо­ро­ни здо­ров'я України у разі ви­ко­ри­стан­ня вод­них об'єктів, що є ліку­валь­ни­ми.

Згідно зі ст. 49 Вод­но­го ко­дек­су України доз­во­ли на спеціальне ви­ко­ри­стан­ня вод­них ре­сурсів ви­да­ють­ся за­леж­но від охо­рон­но­го ре­жиму вод­них об'єктів: Міністер­ством охо­ро­ни нав­ко­лиш­ньо­го природ­ного се­ре­до­ви­ща України (Мінпри­ро­ди) у разі спеціаль­но­го викорис­тання вод­них об'єктів за­галь­но­дер­жав­но­го зна­чен­ня; Вер­хов­ною Радою Ав­то­ном­ної Рес­публіки Крим, об­лас­ни­ми, Київсь­кою і Севастополь­ською місь­ки­ми ра­да­ми за по­год­жен­ням із відповідними те­ри­торіаль­ними ор­га­на­ми Мінпри­ро­ди - у разі спеціаль­но­го ви­ко­ри­стан­ня вод­них об'єктів місце­во­го зна­чен­ня.

За спеціальне ви­ко­ри­стан­ня вод­них ре­сурсів справ­ляється держав­ний збір, по­ря­док спла­ти і розміри якого визна­ча­ють­ся згідно з поста­новою Кабінету Міністрів України від 16 серп­ня 2002 р. № 1494. Дер­жавний збір за спеціальне во­до­ко­ри­сту­ван­ня у вигляді збору за викорис­тання води вод­них об'єктів та збору за ски­дан­ня в них за­бруд­ню­ю­чих ре­чо­вин спла­чу­ють юри­дичні та фізичні особи, що здійс­ню­ють підпри­ємни­ць­ку діяльність, зо­кре­ма у сфері сільсь­ко­го гос­по­дар­ства. Розмір збору за ви­ко­ри­стан­ня води визна­чається на основі нор­ма­тивів збору, фак­тич­них обсягів ви­ко­ри­ста­ної води та вста­нов­ле­них лімітів викорис­тання води. Зо­кре­ма у разі відсут­ності лічиль­ників об­ся­гу спо­жи­тої во­ди гро­ма­дя­ни, які зай­ма­ють­ся сільсь­ко­гос­по­дарсь­кою діяльністю, спла­чують її за­леж­но від оди­ни­ць ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би, сви­ней, овець тощо.

З метою охо­ро­ни вод­них об'єктів від за­бруд­нен­ня, засмічення чи ви­чер­пан­ня, запобігання шкідли­вим діям вод та поліпшен­ня стану вод­них об'єктів відповідно до ст. 87 Вод­но­го ко­дек­су України нав­ко­ло вод­них об'єктів вста­нов­ле­но во­доохо­ронні зони. У межах даних те­ри­торій зі спеціаль­ним во­доохо­рон­ним ре­жи­мом за­бо­ро­няється або обмежу­ється го­род­ниц­тво, садівниц­тво, ро­зо­рю­ван­ня зе­мель, об­ла­шту­ван­ня па­со­вищ, за­сто­су­ван­ня стійких або силь­нодіючих пе­сти­цидів, влашту­вання гноєсхо­вищ, зва­лищ сміття тощо. По­ря­док визна­чен­ня розмірів і меж во­доохо­рон­них зон та режим ве­ден­ня гос­по­дарсь­кої діяль­ності в них ре­гла­мен­тується по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 8 трав­ня 1996 р. № 486.

Певну спе­цифіку має пра­во­ве ре­гу­лю­ван­ня ви­ко­ри­стан­ня вод­них об'єктів під час роз­ве­ден­ня, ви­ро­щу­ван­ня та ви­ло­ву вод­них живих ре­сурсів. Особ­ли­вості їх пра­во­во­го ре­жи­му та перелік про­ми­сло­вих діля­нок ри­бо­гос­по­дарсь­ких вод­них об'єктів та їхніх ча­стин визна­чається по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 22 трав­ня 1996 р. № 552.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 Зе­мель­но­го ко­дек­су України мо­жуть пе­редаватися у при­ват­ну власність зе­мельні ділянки вод­но­го фонду, на яких розта­шо­ва­но за­мкнені во­дой­ми пло­щею до 3 гек­тарів, у складі угідь осо­би­стих се­лянсь­ких, фер­мерсь­ких та інших гос­по­дарств. Варто за­зна­чи­ти, що для сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го во­до­ко­ри­сту­ван­ня водойма­ми, які пе­ре­бу­ва­ють у при­ватній влас­ності гро­ма­дян України, не перед­бачено одер­жан­ня спеціаль­них доз­волів для їхніх влас­ників. При цьо­му по­винні до­дер­жу­ва­ти­ся права й обов'язки во­до­ко­ри­сту­вачів та еко­логічні ви­мо­ги, пе­ред­ба­чені за­ко­но­дав­ством.

Інфор­мацію про водні об'єкти, їх кількісні та якісні характеристи­ки, а також про роз­поділ серед влас­ників та пер­вин­них водокористува­чів можна одер­жа­ти з дер­жав­но­го вод­но­го ка­даст­ру, по­ря­док ве­ден­ня якого визна­чається по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 8 квіт­ня 1996 р. №413.

На­д­ро­ко­ри­сту­ван­ня у сільсь­ко­му гос­по­дарстві також відзна­чаєть­ся певни­ми особ­ли­во­стя­ми пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня, які пе­ред­ба­че­но в Ко­дексі України про надра, Гірни­чо­му законі України, Законі України «Про дер­жав­ну гео­логічну служ­бу» та іншими за­ко­но­дав­чи­ми та підза­кон­ни­ми нор­ма­тив­но-​пра­во­ви­ми ак­та­ми. Істот­ною рисою пра­вовід­носин, що скла­да­ють­ся у сфері сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­ко­ри­стан­ня надр, є кон­сти­туційне закріплен­ня надр як об'єкта права ви­ключ­ної влас­ності Українсь­ко­го на­ро­ду. Згідно з даною за­са­дою кон­сти­туційно­го ладу під час здійс­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої діяль­ності надра мо­жуть на­да­ва­ти­ся фізич­ним і юри­дич­ним осо­бам лише у тимча­со­ве ко­ристування.

Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке ви­ко­ри­стан­ня надр пов'язане пе­ре­важ­но з ви­до­бу­ван­ням ко­ри­сних ко­па­лин місце­во­го зна­чен­ня. Відповідно до ст. 23 Ко­дек­су України про надра ви­до­бу­ван­ня місце­вих ко­ри­сних ко­палин і торфу за­галь­ною гли­би­ною ро­з­роб­ки до 2 метрів мо­жуть здій­снювати безоплат­но і без спеціаль­них доз­волів влас­ни­ки землі та зем­лекористувачі в межах на­да­них ним зе­мель­них ділянок. Згідно з по­становою Кабінету Міністрів України від 12 груд­ня 1994 р. № 827 до ко­ри­сних ко­па­лин місце­во­го зна­чен­ня на­ле­жать пісок, глина, крей­да, галь­ка, гравій, ра­ку­ша, вап­няк, гіпс, са­про­пель, гажа, лес, граніт, піско­вик, сла­не­ць, су­гли­нок, супісок тощо.

Хоча підземні води, в тому числі прісні, на­ле­жать до ко­ри­сних ко­палин за­галь­но­дер­жав­но­го зна­чен­ня, ви­ко­ри­стан­ня для сільськогоспо­дарських по­треб прісних підзем­них вод також не по­тре­бує одер­жан­ня спеціаль­них доз­волів, якщо гли­би­на їх ро­з­роб­ки ста­но­вить до 20 мет­рів. При цьому ви­ко­ри­стан­ня за­зна­че­них місце­вих ко­ри­сних ко­па­лин, торфу та прісних підзем­них вод має здійс­ню­ва­ти­ся з метою задоволен­ня гос­по­дарсь­ких та по­бу­то­вих по­треб влас­ників зе­мель­них ділянок та зем­ле­ко­ри­сту­вачів.

Лише на підставі спеціаль­но­го доз­во­лу мож­ли­ве ви­ко­ри­стан­ня для по­треб сільсь­ко­го гос­по­дар­ства ко­ри­сних ко­па­лин загальнодер­жавного зна­чен­ня, а також прісних підзем­них вод та ко­ри­сних ко­па­лин місце­во­го зна­чен­ня, якщо пе­ре­ви­ще­но доз­во­ле­ну за­галь­ну гли­би­ну роз­робки або об­ся­ги яких пе­ре­ви­щу­ють гос­по­дарські та по­бу­тові по­тре­би влас­ників чи ко­ри­сту­вачів зе­мель­них ділянок.

Спеціаль­ний дозвіл (ліцензія) на ко­ри­сту­ван­ня на­дра­ми надається Дер­жав­ною гео­логічною служ­бою за по­год­жен­ням з Мінпри­ро­ди Украї­ни. Право на ко­ри­сту­ван­ня на­дра­ми до­ку­мен­таль­но оформ­люється ак­том про на­дан­ня гірни­чо­го відводу. Відповідно до ст. 17 Ко­дек­су Украї­ни про надра гірни­чим відво­дом є ча­сти­на надр, на­да­на ко­ри­сту­ва­чам для цілей про­ми­сло­вої ро­з­роб­ки ро­до­ви­ща, ко­ри­сних ко­па­лин та цілей, не пов'яза­них з ви­до­бу­ван­ням ко­ри­сних ко­па­лин (зо­кре­ма будівниц­твом та екс­плу­а­тацією підзем­них спо­руд для збе­ре­жен­ня хар­чо­вих про­дуктів, утри­ман­ня ви­но­ма­теріалів, ви­ро­щу­ван­ня рос­лин та грибів шах­тним спо­со­бом тощо).

Гірничі відводи для ро­з­роб­ки ко­ри­сних ко­па­лин місце­во­го значен­ня на­да­ють­ся відповідно Вер­хов­ною Радою Ав­то­ном­ної Рес­публіки Крим, об­лас­ни­ми, Київсь­кою і Се­ва­сто­польсь­кою місь­ки­ми ра­да­ми за по­год­жен­ням із те­ри­торіаль­ни­ми ор­га­на­ми гірни­чо­го на­гля­ду в поряд­ку, пе­ред­ба­че­но­му по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 59. Варто за­зна­чи­ти, що відповідно до ст. 26 Ко­дек­су Украї­ни про надра право на­д­ро­ко­ри­сту­ван­ня при­пи­няється у разі, якщо ко­ристувач без по­важ­них при­чин не при­сту­пив до ко­ри­сту­ван­ня на­дра­ми про­тя­гом 2 років.

На­д­ро­ко­ри­сту­ван­ня, в тому числі й для здійс­нен­ня сільськогоспо­дарської діяль­ності, є плат­ним. Плата за ко­ри­сту­ван­ня на­дра­ми справ­ляється у вигляді пла­тежів за ко­ри­сту­ван­ня на­дра­ми; збору за ви­да­чу спеціаль­них доз­волів (ліцензій); відраху­вань за гео­ло­го­ро­звіду­вальні ро­бо­ти, ви­ко­нані за ра­ху­нок дер­жав­но­го бюд­же­ту тощо. По­ря­док та розміри плати за ко­ри­сту­ван­ня на­дра­ми для ви­до­бу­ван­ня ко­ри­сних ко­па­лин визна­чається по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 12 ве­ресня 1997 р. № 1014, а плата за ко­ри­сту­ван­ня на­дра­ми в цілях, не по­в'яза­них з ви­до­бу­ван­ням ко­ри­сних ко­па­лин, ре­гла­мен­тується постано­вою Кабінету Міністрів України від 8 ли­сто­па­да 2000 р. № 1682.

§ 3. Особливості використання лісових ресурсів, рослинного та тваринного світу в сільському господарстві

Лісові ре­сур­си у вигляді де­ре­ви­ни, технічної си­ро­ви­ни, хар­чо­вих, кор­мо­вих, лікарсь­ких та інших про­дуктів лісу ши­ро­ко використову­ються у сільсь­ко­гос­по­дарській діяль­ності. Пра­вовідно­си­ни, пов'язані з ви­ко­ри­стан­ням лісових ре­сурсів у сільсь­ко­му гос­по­дарстві, регулю­ються, на­сам­пе­ред, Лісовим ко­дек­сом України, за­ко­на­ми України «Про рос­лин­ний світ», «Про при­род­но-​за­повідний фонд» та іншими законо­давчими та підза­кон­ни­ми нор­ма­тив­но-​пра­во­ви­ми ак­та­ми.

Лісове право розрізняє за­гальне і спеціальне лісо­ко­ри­сту­ван­ня(статті 49,50 Лісо­во­го ко­дек­су України). Право за­галь­но­го використан­ня лісових ре­сурсів на­ле­жить лише гро­ма­дя­нам та іншим фізич­ним осо­бам, які безоплат­но і без спеціаль­них доз­волів мо­жуть зби­ра­ти для влас­но­го спо­жи­ван­ня плоди дерев, ягоди, гриби, ди­ко­рос­лу трав'яни­сту рос­линність, квіти в лісах дер­жав­ної і ко­му­наль­ної влас­ності. Норми збору лісових ре­сурсів на праві за­галь­но­го лісо­ко­ри­сту­ван­ня встанов­люються відповідними те­ри­торіаль­ни­ми ор­га­на­ми Дер­жав­но­го комітету лісо­во­го гос­по­дар­ства (Держ­комлісго­спу) за по­год­жен­ням з ор­га­на­ми Мінпри­ро­ди України.

Спеціальне ви­ко­ри­стан­ня лісових ре­сурсів здійснюється лише у межах зе­мель­них ділянок лісо­во­го фонду, на­да­них юри­дич­ним або фі­зичним осо­бам у ко­ри­сту­ван­ня. У по­ряд­ку спеціаль­но­го лісокористу­вання мож­ли­ва заготівля де­ре­ви­ни під час рубок го­лов­но­го користу­вання, заготівля живиці та дру­го­ряд­них лісових матеріалів (пень, луб, кора, де­рев­на зе­лень). Це здійснюється на підставі спеціаль­но­го дозво­лу - лісо­руб­но­го квит­ка (ор­де­ра), який видається те­ри­торіаль­ни­ми ор­га­на­ми Держ­комлісго­спу за по­год­жен­ням з відповідною місце­вою радою. Варто за­зна­чи­ти, що гро­ма­дя­нам, як пра­ви­ло, видається лісо­рубний кви­ток на незнач­ний (до 10 куб. м) відпуск де­ре­ви­ни. По­ря­док видачі лісо­руб­но­го квит­ка (ор­де­ра) вста­нов­люється Пра­ви­ла­ми від­пуску де­ре­ви­ни на пні в лісах України, за­твер­дже­ни­ми по­ста­но­вою Ка­бінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1378.

На праві спеціаль­но­го лісо­ко­ри­сту­ван­ня здійс­ню­ють­ся побічні лі­сокористування, до яких на­ле­жать ви­па­сан­ня ху­до­би, розміщення па­сік і вуликів, заготівля сіна, де­рев­них соків, зби­ран­ня і заготівля дико­рослих ягід, грибів, горіхів, плодів дерев, лікарсь­ких рос­лин і технічної си­ро­ви­ни, лісової підстил­ки та оче­ре­ту, розміщення ту­ри­стич­них табо­рів, баз відпо­чин­ку та спо­руд­жен­ня в лісах для цих цілей будівель не­капіталь­но­го типу стро­ком до 1 року. Ці побічні лісо­ко­ри­сту­ван­ня здій­снюються на підставі лісо­во­го квит­ка, який видається лісогосподар­ськими підприємства­ми на строк, по­год­же­ний з відповідною місце­вою радою.

Варто за­зна­чи­ти, що після закінчен­ня стро­ку дії спеціаль­но­го до­зволу на лісо­ко­ри­сту­ван­ня скла­дається акт про ре­зуль­та­ти спеціально­го ви­ко­ри­стан­ня лісових ре­сурсів (акт огля­ду обсягів та місць спеціаль­ного ви­ко­ри­стан­ня лісових ре­сурсів). По­ря­док заготівлі дру­го­ряд­них лісових матеріалів та здійс­нен­ня побічних лісо­ко­ри­сту­вань здійснюєть­ся відповідно до по­ста­но­ви Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1995 р. № 449.

Спеціальне лісо­ко­ри­сту­ван­ня для по­треб сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва є плат­ним та здійснюється за вста­нов­ле­ни­ми Кабінетом Міністрів України так­са­ми на де­ре­ви­ну лісових порід, що відпус­кається на пні та на жи­ви­цю, за­твер­дже­ни­ми по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 p., а також збо­ром за спеціальне використан­ня лісових ре­сурсів та ко­ри­сту­ван­ня зе­мель­ни­ми ділян­ка­ми лісово­го фонду, за­твер­дже­ни­ми по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1998 р. № 1012.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 ЗК України мо­жуть пе­ре­да­ва­ти­ся у при­ватну власність за­мкнені зе­мельні ділянки лісо­во­го фонду за­галь­ною пло­щею до 5 гек­тарів у складі угідь осо­би­стих се­лянсь­ких, фермер­ських та інших гос­по­дарств. Варто за­зна­чи­ти, що для сільськогосподар­ського ви­ко­ри­стан­ня лісо­ви­ми ре­сур­са­ми, які пе­ре­бу­ва­ють у при­ватній влас­ності гро­ма­дян України, не пе­ред­ба­че­но одер­жан­ня спеціаль­них доз­волів для їхніх влас­ників. При цьому по­винні до­дер­жу­ва­ти­ся права й обов'язки лісо­ко­ри­сту­вачів та еко­логічні ви­мо­ги, пе­ред­ба­чені законо­давством.

Як вже за­зна­ча­ло­ся, пра­вові особ­ли­вості сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­ко­ри­стан­ня рос­лин­но­го світу вре­гу­льо­ва­но За­ко­ном України «Про рос­лин­ний світ», який є ба­зо­вим за­ко­но­дав­чим нор­ма­тив­но-​пра­во­вим актом фло­ри­стич­но­го права. Роз­ме­жу­ван­ня пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня ви­користання об'єктів рос­лин­но­го світу сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го і несільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня по­ля­гає в тому, що, на відміну від аг­рар­но­го права, об'єктом фло­ри­стич­но­го права є ди­ко­рослі та інші несільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня су­динні рос­ли­ни, мо­хо­подібні, во­до­рості, ли­шай­ни­ки, а також гриби, їх угрупо­ван­ня та при­родне міс­цезростання. До об'єктів при­ро­до­ре­сурс­но­го, зо­кре­ма фло­ри­стич­но­го, права, за­вжди бу­дуть на­ле­жа­ти рос­ли­ни, за­не­сені до Чер­во­ної чи Зеле­ної книг України, навіть у разі ви­лу­чен­ня їх з еко­си­сте­ми та викорис­тання у сільсь­ко­гос­по­дарській діяль­ності (на­при­клад у се­лекції).

Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке ви­ко­ри­стан­ня рос­лин­но­го світу поділяється на за­гальне і спеціальне, до якого на­ле­жать види діяль­ності, то­тожні за­галь­но­му лісо­ко­ри­сту­ван­ню та спеціаль­но­му лісо­ко­ри­сту­ван­ню від­повідно. Для спеціаль­но­го ви­ко­ри­стан­ня об'єктів рос­лин­но­го світу за­гальнодержавного зна­чен­ня необхідно мати дозвіл, який видається те­риторіаль­ни­ми ор­га­на­ми Мінпри­ро­ди України. Спеціальне викорис­тання об'єктів рос­лин­но­го світу місце­во­го зна­чен­ня здійснюється на підставі доз­во­лу, який видається місце­ви­ми ра­да­ми за по­год­жен­ням з відповідними те­ри­торіаль­ни­ми ор­га­на­ми Мінпри­ро­ди України.

Варто за­зна­чи­ти, що спеціальне ви­ко­ри­стан­ня при­род­них рослин­них ре­сурсів у сільсь­ко­му гос­по­дарстві є плат­ним, однак для по­треб бджіль­ництва здійснюється безоплат­но та без от­ри­ман­ня спеціаль­но­го доз­во­лу. Дозвільний режим не за­сто­со­вується до влас­ників і користува­чів, які ви­ко­ри­сто­ву­ють ди­ко­рос­лу рос­линність (крім за­не­се­них до Чер­воної або Зе­ле­ної книг України) на на­леж­них їм зе­мель­них ділян­ках.

Особ­ли­вості сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­ко­ри­стан­ня тва­рин­но­го сві­ту вре­гу­льо­ва­но за­ко­на­ми України «Про тва­рин­ний світ», «Про за­хист тва­рин від жор­сто­ко­го по­вод­жен­ня», «Про ми­сли­всь­ке гос­по­дар­ство та по­лю­ван­ня», «Про рибу, інші водні живі ре­сур­си та хар­чо­ву про­дукцію з них», які є ба­зо­ви­ми за­ко­но­дав­чи­ми нор­ма­тив­но-​пра­во­ви­ми ак­та­ми фауністич­но­го права.

На відміну від аг­рар­но­го права, об'єктами фауністич­но­го права згід­но зі ст. 3 За­ко­ну України «Про тва­рин­ний світ» є дикі тва­ри­ни (хордо­ві й безхре­бетні) в усьо­му їх ви­до­во­му і по­пу­ляційному розмаїтті та на всіх стадіях роз­вит­ку (ембріони, яйця, ля­леч­ки), ча­сти­ни диких тва­рин (роги, шкіра, ратиці, ко­пи­та), про­дук­ти їхньої життєдіяль­ності (мед, віск тощо). Ос­нов­ною юри­дич­ною озна­кою дикої тва­ри­ни є її здатність са­мостійно жити в умо­вах еко­си­сте­ми.

Відповідно до ст. 16 За­ко­ну України «Про тва­рин­ний світ» загаль­не ви­ко­ри­стан­ня об'єктів тва­рин­но­го світу в сільсь­ко­му гос­по­дарстві доз­во­ле­но без ви­лу­чен­ня їх із при­род­но­го се­ре­до­ви­ща, руй­ну­ван­ня їх­нього житла чи спо­руд (нір, хаток, гнізд, лігв, му­раш­ників, боб­ро­вих загат тощо), по­ру­шен­ня се­ре­до­ви­ща існу­ван­ня тва­рин, погіршен­ня умов їх роз­мно­жен­ня, а також без зни­щен­ня тва­рин. Всі інші види діяль­ності щодо сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­ко­ри­стан­ня диких тва­рин, крім люби­тельського та спор­тив­но­го ри­баль­ства здійс­ню­ють­ся на підставі спеці­ального ви­ко­ри­стан­ня об'єктів тва­рин­но­го світу відповідно до Поло­ження про по­ря­док видачі доз­волів на спеціальне ви­ко­ри­стан­ня при­родних ре­сурсів, за­твер­дже­но­го по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 10 серп­ня 1992 р. № 459. Справ­лян­ня збору за спеціальне викорис­тання об'єктів тва­рин­но­го світу здійснюється у по­ряд­ку та розмірах, визна­че­них по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996 р. № 123.

Варто за­зна­чи­ти, що сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке ви­ко­ри­стан­ня природ­них ре­сурсів має про­ва­ди­ти­ся на за­са­дах невис­на­жу­ван­ня при­род­них ре­сурсів, їх раціональ­но­го ви­ко­ри­стан­ня, ком­плекс­ної охо­ро­ни та ство­рення спри­ят­ли­вих умов для відтво­рен­ня при­род­них ре­сурсів в інтере­сах теперішньо­го та прий­дешніх поколінь.