Розділ 18.ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯКОСТІ ТА БЕЗПЕЧНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ 2 страница
Функції розробки, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних нормативних документів покладено на відповідні технічні комітети, які діють на основі Типового положення про технічний комітет стандартизації, затвердженого наказом Держстандарту України від 20 травня 2002 р. № 98, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 липня 2002 р. за № 578/6866. Як один із прикладів можна навести спільний наказ Міністерства сільського господарства України, Держстандарту України, УААН від 8 вересня 1995 р. № 240/299/118, яким було створено Технічний комітет з стандартизації «Насіння сільськогосподарських культур». Подібним чином створюються й інші технічні комітети за видами сільськогосподарської продукції.
Загалом вимоги стандартів щодо якості й безпечності сільськогосподарської продукції можна проілюструвати на прикладі національного стандарту ДСТУ 3768:2009 «Пшениця», чинного з 1 липня 2009 р. Залежно від показників якості м'яку пшеницю поділяють на 6 класів (класи 1-3 - група А, класи 4-5 - група Б і клас 6), а тверду пшеницю - на 5 класів. М'яку пшеницю групи А використовують для продовольчих (переважно борошномельна та хлібопекарська промисловості) потреб і для експортування. Пшеницю групи Б і 6-го класу використовують на продовольчі і непродовольчі цілі й для експортування. Зерно 20* твердої і м'якої пшениці всіх класів має бути у здоровому стані, не зіпріле та без теплового пошкодження під час сушіння: мати властивий здоровому зерну запах (без затхлого, солодового, пліснявого, гнилісного, полинного, сажкового, запаху нафтопродуктів та інших сторонніх запахів); мати нормальний колір; не дозволено зараження пшениці шкідниками зерна. Конкретні кількісні показники щодо якості пшениці кожного класу виокремлено у таблицях 1 та 2 стандарту. У разі невідповідності граничній нормі якості пшениці хоча б за одним з показників, її переводять до відповідного нижчого за рівнем класу.
Щодо вимог безпечності, то вміст шкідливих речовин у зерні пшениці не повинен перевищувати таких максимально допустимих рівнів (мг/кг): свинцю - 0,5; кадмію - 0,1; арсену - 0,2; ртуті - 0,03; міді - 10,0; цинку - 50,0. Максимальні рівні радіонуклідів вимірюються у Бк/кг: стронцію-90 - 20; цезію-137 - 50.
Підтвердження відповідності продукції вимогам стандартів щодо якості й безпечності сільськогосподарської продукції здійснюється за допомогою процедури сертифікації (від лат. - зроблено правильно). Ця процедура проводиться уповноваженими органами з сертифікації - підприємствами, установами і організаціями з метою запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища, сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції тощо. Державну систему сертифікації створює Держспоживстандарт України, який проводить та координує роботу щодо забезпечення сертифікації.
Відповідно до ст. 13 декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну. Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні визначено наказом Держспоживстандарту України від 1 лютого 2005 р. № 28, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 4 травня 2005 р. за № 466/10746. Розділом 26 цього нормативно-правового акта встановлюється перелік харчової продукції та продовольчої сировини, які підлягають обов'язковій сертифікації.
Перелік і зміст документів, що засвідчують проходження сертифікації містить ст. 1 Закону України «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 р. Сертифікат відповідності - це документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи екологічного управління, персонал відповідають встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством. Декларацією про відповідність є документально оформлена в установленому порядку заява виробника, де дається гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством.
Ще одним документом є технічний регламент, яким є закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких обов'язкове. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.
Нарешті, свідоцтво про визнання відповідності - це документ, що засвідчує визнання іноземних документів про підтвердження відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством України.
Розділ 19.ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОСЛИННИЦТВА
§ 1. Загальна характеристика правового регулювання галузі рослинництва
У сучасному землеробстві України використовується 41,6 млн. га сільськогосподарських угідь, з яких 32,5 млн. га ріллі (78%). За даними Держкомстату України, на цих землях у 2008 р. було досягнуто такої урожайності сільськогосподарських культур: зернових і зернобобових - 34,6 ц/га, з них пшениці - 36,7 ц/га, жита - 22,9 ц/га; цукрових буряків - 356,2 ц/га; олійних - 16,4 ц/га; льоноволокна - 5,1 ц/га; овочів - 173,9 ц/га; плодів і ягід - 64,4 ц/га.
Приступаючи до викладення матеріалу про правове регулювання галузі рослинництва слід зауважити, що загальні засади такого регулювання встановлюють відповідні спеціальні закони та Державні цільові програми. Зазначені нормативно-правові акти закріплюють передусім найзагальніші концептуальні положення щодо регламентації певних аграрних відносин. Визначення та види державних цільових програм надається у ст. 1 Закону України «Про державні цільові програми» від 18 березня 2004 р. Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Порядок розроблення та виконання державних цільових програм затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 106.
Безсумнівно, розвиток рослинництва належить до найважливіших напрямів розв'язання соціально-економічних проблем держави у збільшенні виробництва продукції як рослинного походження, так і сільського господарства в цілому. Ініціаторами розроблення програм у аграрній сфері можуть бути Міністерство аграрної політики України як спеціальний центральний орган виконавчої влади та Українська академія аграрних наук.
Такі ініціативи започатковано, зокрема, наказом Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук «Про розробку проекту Державної програми створення сприятливих умов для стабілізації та розвитку рослинництва на 2005-2010 роки» від 15 грудня 2004 р. № 462/107, а також наказом Міністерства аграрної політики України «Про розробку Комплексної державної програми реструктуризації і розвитку бурякоцукрової галузі на період до 2010 року» від 20 лютого 2006 р. № 69. На жаль, слід констатувати, що далі декларування ініціатив або розробки концептуальних засад окремих програм (Концепція державної програми створення сприятливих умов для стабілізації та розвитку рослинництва на 2005-2010 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 р. № 861-р.) справа не пішла і, незважаючи на нагальну потребу в державних програмах розвитку рослинництва в цілому та окремих видів рослинницької продукції, зазначені накази не одержали втілення у конкретних нормативно-правових актах, на відміну від продукції тваринництва.
У аграрному законодавстві досі не закріплене нормативне визначення поняття рослинництва. Визначення сільськогосподарських рослин міститься у ст. 1 Закону України «Про насіння і садивний матеріал» від 26 грудня 2002 р. і розкривається як зернові, кормові, олійні, ефіроолійні, технічні, прядивні, овочеві, лікарські, квіткові, плодові, ягідні рослини, виноград, картопля, які використовуються в сільськогосподарському виробництві. Наведене визначення не є досконалим, бо зводиться лише до переліку рослин, використовуваних у сільському господарстві. В узагальнюючому плані сільськогосподарські рослини можна визначити як рослини культурного походження (виведені штучно в результаті селекції), які потребують для свого розмноження застосування спеціальної праці і засобів виробництва. Таким чином,рослинництво - це галузь сільськогосподарського виробництва, яка ґрунтується на вирощуванні культурних сільськогосподарських рослин з метою одержання продуктів харчування і сировини для переробної промисловості. Рослинництво поділяється на підгалузі, основними з яких є: зернове господарство, цукробуряківництво, картоплярство, льонарство, овочівництво, плодівництво, кормовиробництво та ін.
Виробництво окремих видів продукції рослинництва врегульоване на законодавчому рівні. Наприклад, прийнято закони України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 p., «Про виноград та виноградне вино» від 16 червня 2005 р. Це нагадує стан законодавчого регулювання виробництва продукції тваринництва, коли на фоні відсутності окремого закону про м'ясо і м'ясні продукти існує Закон України «Про бджільництво». Так само відсутнє законодавче регулювання цукробуряківництва, картоплярства, льонарства, овочівництва тощо.
Закони України попри свою значимість у механізмі правового регулювання все ж закладають лише найзагальніші засади правового регулювання. Конкретизація законодавчих положень повинна здійснюватися на підзаконному рівні, зокрема за рахунок державних цільових програм розвитку рослинництва за окремими видами рослин. Важливого значення у цьому сенсі набуває Концепція державної програми створення сприятливих умов для стабілізації та розвитку рослинництва на 2005-2010 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 р. № 861-р. Проте будь-яка концепція містить лише найзагальніші положення, які, до того ж, не мають юридичної сили, а є тільки підґрунтям, основними напрямами розробки власне програмного документа.
Таким чином, слід зазначити відсутність державних цільових програм розвитку рослинництва на фоні існування лише трьох галузевих програм: «Зерно України - 2005-2010», затвердженої наказом Мінагрополітики України від 28 липня 2004 р. № 271; «Програма розвитку хмелярства на 2007-2010 роки», затвердженої Мінагрополітики України від 10 жовтня 2007 р. № 729; «Соя України - 2008-2015», затвердженої наказом Мінагрополітики України та УААН від 28 травня 2008 р. № 336/53. Звісно, що трьох зазначених галузевих програм не достатньо для ефективної регламентації процесів виробництва рослинницької продукції. Таких програм потребується значно більше для охоплення хоча б основних культур рослин, адже метою кожної програми є збільшення ефективності виробництва рослинної продукції певного виду з вирішенням ряду відповідних стратегічних завдань. Наприклад, існували програми «Картопля України - 2003», «Овочі України - 2003», «Льон і коноплі - 2003» тощо, які, на жаль, не одержали свого логічного продовження у часі.
Галузева програма «Зерно України - 2005-2010» передбачає поступове збільшення виробництва зерна з 38 млн. тонн у 2005 р. до 42 млн. тонн у 2010 р. Наукові розрахунки, підтверджені світовою практикою, встановлюють, що достатній рівень виробництва зернових, якого вистачає для продовольчих, кормових, технічних цілей та експорту, починається з розрахунку 1 тонна на 1 жителя країни. Виходячи із наявності 46-мільйонного населення Україна повинна виробляти щорічно не менше 46 млн. тонн зернових. Це означає, що запрограмоване виробництво зерна у 2010 р. має досягти свого оптимального рівня.
У результаті виконання програми посівні площі зернових культур мають становити близько 15 млн. га, у тому числі озимої пшениці - не менше ніж 40 відсотків зернового клину, площі кукурудзи - 1,5-2 млн. га, ярого ячменю - 3,2 млн. га. Площі посіву проса і гречки - близько 0,7-0,8 млн. га, а гороху, як основної зернобобової культури, до 1,3-1,4 млн. га.
Галузева «Програма розвитку хмелярства на 2007-2010 роки» має також важливе значення. Хмелярство - важлива галузь сільського господарства України. Хміль використовується в пивоварінні, медицині, парфумерії, харчовій та інших галузях промисловості. Вітчизняне хмелярство досягло найбільшого розвитку в 70-80-х роках минулого століття. У середині 80-х років Україна за площею насаджень та валовим збором хмелю вийшла на п'яте місце у світі після Німеччини, США, Китаю та Чехословаччини. Це давало можливість повністю забезпечити внутрішні потреби України та частину хмелю відправляти за кордон і в сусідні республіки. Український ринок хмелепродукції характеризується поступовим виходом зі стану стагнації, хоча обсяги вирощування хмелю важко порівняти з кінцем 80-х років минулого століття при досягненні Україною третього місця в Європі за валовим збором - 8,4 тис. тонн та площею насаджень - 8 тис. га. Зараз хміль вирощується у 8 областях України, 23 районах і 63 хмелярських господарствах на площі 1140 га.
Реалізація передбачених галузевою «Програмою розвитку хмелярства на 2007-2010 роки» заходів переведення галузі на інноваційну основу, прискорення впровадження науково-технічних розробок, освоєння досвіду роботи вітчизняних і зарубіжних товаровиробників хмелю в нових ринкових умовах, зміни сортової політики, запровадження енергозберігаючих технологій виробництва продукції хмелярства, покращення законодавчого і фінансового забезпечення розвитку галузі хмелярства та інших засобів дасть змогу довести загальну площу хмільників до 1600 га, а валовий збір - до 1837 тонн, що забезпечить рентабельне виробництво хмелю.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 9 квітня 1999 р. Кабінет Міністрів України затвердив своєю постановою «Порядок справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 15 липня 2005 р. № 587. На розвиток галузі хмелярства у вигляді 1 % відрахувань від реалізації алкогольних напоїв та пива надходять кошти у сумі 15-16 млн. грн. на рік.
Нарешті, галузева програма «Соя України - 2008-2015», затверджена наказом Мінагрополітики України та УААН від 28 травня 2008 р.
№ 336/53, спрямована на розвиток виробництва цієї культури. Феномен сої пояснюється її рідкісним хімічним складом - високою концентрацією в бобах білка - 38-42%, жиру - 18-22%, вуглеводів - 25- 30%, а також вітамінів, мінеральних речовин, ферментів. Завдяки цьому соя стала однією з головних культур світового землеробства в XX ст. Соя належить до стратегічних культур, задовольняє найзагальніші потреби людини. Вона є основою піраміди рослинного білка та олії в світі. Якщо в 1960 р. в світі вироблялося 31 млн тонн сої, в 2003 р. цей показник досяг 189,2 млн тонн, то в 2006-2007 роках - 221,6 млн тонн, у тому числі по країнах: США - 71,5 млн тонн; Бразилія - 61,0 млн тонн; Аргентина - 47,0 млн тонн; Китай - 15,2 млн тонн; Індія - 7,9 млн тонн; Україна - 0,89 млн тонн; Росія - 0,78 млн тонн.
За рахунок впровадження організаційних, фінансово-економічних, технологічних та юридичних складових програми «Соя України - 2008-2015» планується доведення посівних площ під сою за період 2008-2015 років до 1,1- 1,3 млн гектарів та виробництва сої на рівні 3,0 млн т.
§ 2. Правова охорона прав на сорти рослин
Як зазначалося вище, основою рослинництва є культурні сорти рослин. Культурними рослини стали в результаті проведення штучних процесів відбору і схрещування з метою одержання і закріплення кращих продуктивних властивостей певних рослин, тобто внаслідок селекції в рослинництві. Селекційні покращення здійснюються в межах рослин одного виду, а одиницею селекційних покращень виступає сорт рослин. Відомо, що права на результати інтелектуальної діяльності (якими виступають селекційні досягнення) як нематеріальні об'єкти мають назву виключних прав, на відміну від права власності, об'єктом яких виступають речі.
У світовій практиці існує дві системи охорони виключних прав: реєстраційна і створювальна. Реєстраційна система охороняє сутність, а створювальна - форму інтелектуального досягнення. Відомо, що результати творчої діяльності поділяються на продукти, які характеризуються формою («формений продукт») і змістом («змістовний продукт»). Перші охороняються на основі факту їх існування внаслідок створення, інші - на реєстраційній основі (тут вимагається експертиза, бо можливе незалежне створення об'єктів того ж роду іншими особами).
Патент як правоохоронний документ реєстраційної системи правового захисту спрямований на захист саме змістовної, а не формальної складової. Знаючи зміст винаходу його можна втілити в принципово іншу форму, але це не змінює сутності патентного захисту, спрямованого на відшкодування завданої використанням змісту винаходу матеріальної і моральної шкоди власникові виключних прав на нього. Патент захищає тільки зміст винаходу, оскільки лише він становить для його власника комерційну цінність. Форма інтелектуального досягнення захищається двома способами: самим фактом створення (літературний твір, пісня, опера, картина тощо); авторським свідоцтвом (раціоналізаторська пропозиція).
Особливість об'єкта селекційних відносин полягає в тому, що в ньому одночасно поєднуються ознаки форменого і змістовного продукту. Жодного іншого продукту інтелектуальної діяльності з подібними характеристиками не існує. Якщо для об'єктів авторського та суміжних прав достатнім вважається факт створення інтелектуального продукту, який визначається індивідуальністю, неможливістю його повторення, то для об'єктів реєстраційної системи на передній план висувається їх змістовна характеристика, сутність інтелектуального досягнення, знаючи які можна повторити останнє. Залежно від зазначених особливостей і будується спеціальний режим правової охорони результатів інтелектуальної діяльності.
Таким чином, для визнання селекційного досягнення охороноздатним однакову важливість мають як зміст створеного результату, так і його форма. При цьому необхідно зазначити, що специфіка форми селекційного досягнення полягає у її високій індивідуалізації. Знаючи методологію, методики, які застосовував автор, алгоритм створення селекційного продукту його можна повторити і одержати результат, лише відносно схожий з авторським. Особливість форми селекційного досягнення полягає в тому, що незважаючи на гіпотетичну можливість її повторення, сам процес її повторного створення, на відміну від технічних та інших інтелектуальних здобутків, характеризується значним часовим проміжком та вимагає при цьому великих матеріальних витрат. Значний період окупності матеріальних витрат робить процес повторного створення селекційного досягнення недоцільним. Крім того, специфіка сільськогосподарського виробництва, на відміну від інших галузей господарювання, які застосовують технічні досягнення, визначає саме формальну спрямованість, адже комерційною цінністю наділена тільки форма селекційного досягнення: сорт рослин чи порода тварин. Все це засвідчує те, що в селекційних відносинах режим правової охорони повинен спрямовуватися, насамперед, на охорону його форми.
Єдину державну систему органів охорони прав на сорти рослин становлять Державна служба з охорони прав на сорти рослин (Держсортслужба) та підпорядковані їй Український інститут експертизи сортів рослин, Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин, Державний центр Автономної Республіки Крим з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин Автономної Республіки Крим, обласні державні центри експертизи сортів рослин з державними інспекціями з охорони прав на сорти рослин областей, державні сортодослідні станції, лабораторії та інші заклади експертизи, підприємства. Деаржсортслужба є урядовим органом державного управління у складі Мінагрополітики України і діє на основі Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182.
Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин (Держсортінспекція) є самостійним структурним підрозділом Держсортслужби без права юридичної особи, який здійснює державний контроль та нагляд за дотриманням законодавства у сфері охорони прав на сорти рослин на основі Положення, затвердженого наказом Держсортслужби від 16 січня 2003 р. № 17-1 (у редакції наказу Держсортслужби від 26 серпня 2005 р. № 449), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 вересня 2005 р. за № 1021/11301.
Чинне законодавство прямо не визначає об'єкт селекційної діяльності в рослинництві, визначається тільки сорт рослин як об'єкт правового захисту. Можна ототожнити дані поняття і визначити об'єктом селекційної роботи в рослинництві селекційне досягнення, яким є саме сорт рослин.
Сорт рослин - окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція), яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони, може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.
Різновидами сорту, на які можуть набуватися права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція. Клон - це штучне ідентичне відтворення окремих високопродуктивних рослин певного сорту за допомогою виділення генетичного коду. Створення лінії- це відбір і розмноження природним способом найкращих рослин сорту за своїми продуктивними властивостями. Гібридом є схрещення двох різних рослин, наприклад, грейпфрут (апельсин та лимон), трітікум (пшениця та ячмінь).
До сорту рослин, який підлягає охороні шляхом патентування ст. 11 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р. (у редакції Закону від 17 січня 2002 р. № 2986ТІІ) висуває обов'язковість наявності сукупності певних ознак, зафіксованих в описі селекційного досягнення: він повинен бути новим, вирізняльним, однорідним та стабільним за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певного комбінацією генотипів. При цьому закон розтлумачує суть цих ознак.
Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання. Сорт відповідає умовівирізняльності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту залишаються достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту. Сорт вважаєтьсястабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу.
Суб'єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин згідно зі ст. 3-1 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» є: 1) автор (автори) сорту рослин; 2) інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин за договором чи законом. Вони можуть набувати таких прав: особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин; майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин; майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин.
Різні види зазначених прав на сорти рослин посвідчуються різними правовстановлюючими документами: 1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин посвідчує свідоцтво про авторство на сорт рослин;2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин посвідчує патент на сорт рослин.Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених у занесеному до Реєстру патентів описі сорту; 3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин посвідчує свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин.
Свідоцтво про авторство на сорт рослин є охоронним документом, що посвідчує особисте немайнове право авторства на сорт і видається автору сорту рослин (селекціонеру) Державною службою з охорони прав на сорти рослин Міністерства аграрної політики України (Держсортслужба). Процедуру видачі цього свідоцтва, а також його форму закріплює Положення про свідоцтво про авторство на сорт рослин, затверджене наказом Міністерства аграрної політики України від 28 травня 2003 р. № 151, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 11 червня 2003 р. за № 470/7791. Автором сорту (селекціонером) визнається людина, яка безпосередньо вивела або виявила і поліпшила сорт. Вона набуває особистого немайнового права авторства від дати державної реєстрації сорту рослин.
Патент - охоронний документ, що посвідчує пріоритет і майнове право інтелектуальної власності на сорт рослин. Порядок видачі патентів України на сорти рослин та їх завірених копій, а також форму патенту визначає спеціальний нормативно-правовий акт. Таким актом є Положення про Державний реєстр прав інтелектуальної власності на сорти рослин та про видачу патентів України на сорти рослин, затверджене наказом Міністерства аграрної політики України від 15 серпня 2008 р. № 515, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 2 грудня 2008 р. за № 1149/15840.
Окремим різновидом використання сорту є його поширення. Поширення сорту - це комерційне розповсюдження посадкового матеріалу матеріального носія сорту, занесеного до Реєстру сортів. Майновим правом інтелектуальної власності на поширення сорту рослин є право його володільця на поширення сорту і на дозвіл чи заборону поширення сорту іншими особами. Посвідчує це право відповідний охоронний документ, яким є свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин, а виникає таке право з дати прийняття рішення про державну реєстрацію майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту. Здійснюється державна реєстрація відповідно до Положення про Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2003 р. № 686. Державна реєстрація сорту здійснюється шляхом занесення відомостей до Реєстру сортів. Свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин видається Держсортслужбою в місячний строк від дати державної реєстрації сорту особі, яка має право на його одержання, або надсилається за адресою, зазначеною у заявці. Сорти, не внесені до Реєстру сортів, забороняється поширювати в Україні.