Розділ 11.ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ДЕРЖАВНИХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
§ 1. Поняття державного сільськогосподарського підприємства
Державні сільськогосподарські підприємства посідають особливе місце серед сільськогосподарських підприємств. Це зумовлено важливістю їх економічної ролі в агропромисловому комплексі та інших галузях народного господарства в цілому. За даними Державного комітету статистики України станом на 1 січня 2009 р. у нашій державі функціонувало 354 державних сільськогосподарських підприємства, що становило 0,6 відсотка від загальної кількості суб'єктів аграрного господарювання.
Державне сільськогосподарське підприємство являє собою підприємство, яке не є власником закріпленого за ним майна. Воно перебуває в державній власності і надається йому на праві повного господарського відання або оперативного управління не тільки для виробництва найважливіших видів сільськогосподарської продукції, а й спеціальних видів рослин, наприклад для потреб медичної, парфумерної та інших галузей народного господарства.
Державне сільськогосподарське підприємство - це заснований на державній власності самостійний статутний суб'єкт господарювання, який має статус юридичної особи публічного права і здійснює виробничу (виробляє продукти харчування, продовольство та сировину рослинного і тваринного походження) та підприємницьку діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Таке підприємство має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням.
Державні сільськогосподарські підприємства залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду поділяються на унітарні та корпоративні.
Зі змісту ст. 73 ГК України можна зробити висновок, що державне унітарне сільськогосподарське підприємство створюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери управління цього органу. Воно також може бути створене внаслідок адміністративного поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Створення державного унітарного сільськогосподарського підприємства шляхом відокремлення здійснюється зі збереженням за новими підприємствами взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.
Державне унітарне сільськогосподарське підприємство згідно з ч. 7 ст. 74 ГК України може бути перетворене у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством, на корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності таких державних акціонерних товариств, якими є ДАК «Хліб України» та НАК «Украгролізинг», визначаються їх статутами. Управління корпоративними правами цих акціонерних компаній здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про управління корпоративними правами держави в агропромисловому комплексі» від 25 жовтня 2006 р. № 1473.
Важливе значення для визначення правосуб'єктності державного сільськогосподарського підприємства має його статут (гл. 8 ГК України), який затверджується власником майна суб'єкта господарювання чи його представниками. У статуті містяться відомості про найменування й місцезнаходження підприємства, мету й предмет його діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління та контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також про інші особливості організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством.
Спеціального закону про державні сільськогосподарські підприємства досі не прийнято. До головних ознак державних унітарних сільськогосподарських підприємств належать: це організація з правами юридичної особи, яка не є власником закріпленого за нею майна, утворюється в розпорядчому порядку компетентним органом державної влади; його майно перебуває в державній власності; воно створюється не лише для виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, його діяльність спрямована також на реалізацію національних і регіональних виробничих та науково-технічних програм і розвиток аграрного сектора економіки в цілому; внутрішньогосподарське управління здійснюється керівником підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить відповідне підприємство.
Обсяг прав та обов'язків державних сільськогосподарських підприємств залежить, передусім, від правового режиму майна, закріпленого за ними. Так, майно державного унітарного сільськогосподарського підприємства перебуває в державній власності й закріплюється за ним на праві господарського відання.
На сьогодні до державних унітарних сільськогосподарських підприємств належать: машино-випробувальні станції, дослідні заводи сільськогосподарського машинобудування, насінницькі та племінні заводи й підприємства, кінні заводи, іподроми, державні заводські конюшні, селекційно-гібридні центри, дослідно-селекційні станції, сортовипробувальні станції, звірорадгоспи, тваринницькі комплекси, птахофабрики, парниково-тепличні комбінати, підприємства з відтворення цінних та анадромних видів риб (рибокомбінати, рибоводно-меліоративні станції, нерестововиросні господарства), підприємства, які вирощують ефіроолійні та лікарські рослини і культури, що містять наркотичні та отруйні речовини, а також підсобні господарства несільськогосподарських державних (комунальних) підприємств, які мають відокремлене майно і наділені правами юридичної особи.
На сьогодні в Україні не існує сільськогосподарських казенних підприємств (хоча теоретично зберігається можливість їх створення). Таким чином, державне унітарне сільськогосподарське підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту та на засадах господарської автономії, самофінансування, комерційного розрахунку і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном.
§ 2. Правовий режим майна та земель державних сільськогосподарських підприємств
Виходячи із правосуб'єктності державного сільськогосподарського підприємства, воно має на праві господарського відання майно та на праві постійного користування земельні ділянки, на яких здійснює сільськогосподарську діяльність. Майно державного сільськогосподарського підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд державного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання.
Право господарського відання є речовим правом державного сільськогосподарського підприємства, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Статтею 136 ГК України передбачено, що суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника. Майновий стан державного сільськогосподарського підприємства визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності. Зміна правового режиму майна державного сільськогосподарського підприємства здійснюється за рішенням власника (власників) майна. Також правовий режим майна державного сільськогосподарського підприємства може бути змінений шляхом приватизації майна державного підприємства. Правовий режим майна таких підприємств може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.
Державні сільськогосподарського підприємства зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів. Джерелами формування майна цих підприємств є: грошові та матеріальні внески власника (власників); доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від здачі в оренду майнових об'єктів (комплексів), придбання майна інших суб'єктів господарювання; кредити банків та інших кредиторів.
Державні сільськогосподарські підприємства не мають права передавати безоплатно закріплене за ним майно іншим підприємствам, організаціям, установам і громадянам, крім випадків, передбачених законодавством; відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних засобів, закріплених за підприємством. Відповідно до свого правового становища державні унітарні комерційні сільськогосподарські підприємства можуть створювати дочірні підприємства здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних підрозділів підприємство може лише за згодою органу державної виконавчої влади, до сфери управління якого воно належить. Державні сільськогосподарські підприємства формують виробничі програми, визначають перспективи свого економічного і соціального розвитку, вибирають постачальників і споживачів з урахуванням доведених до них в установленому порядку державних замовлень і державних контрактів. Прийняття і виконання таких замовлень і контрактів для державного підприємства є обов'язковим.
Державні сільськогосподарські підприємства всі свої основні виробничі й невиробничі витрати повинні покривати за рахунок власних доходів (прибутку, амортизаційних відрахувань) або банківського кредиту. Фінансування з боку держави їхніх витрат здійснюється тільки на певні цілі, зокрема на інвестиції (капітальні вкладення) під конкретні інвестиційні проекти.
Державні сільськогосподарські підприємства мають земельні ділянки на праві постійного користування. Зокрема ст. 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, у тому числі й державні унітарні комерційні сільськогосподарські підприємства. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Статтею 126 ЗК України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом.
Право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та оренди землі. Так, власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), тоді як постійні користувачі такої можливості позбавлені. Однак у їхньому праві користування землею є ряд особливостей і переваг. Перш за все, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством. Права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і, на відміну від орендних земель, не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені). Постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати.
У постійне користування земельні ділянки передаються у порядку відведення безоплатно з подальшим посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою. У таких випадках оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, яке здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.
Державне сільськогосподарське підприємство як постійний землекористувач має: право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; право самостійного господарювання на землі; використання у встановленому порядку для власних потреб наявних на земельній ділянці загальнопоширених корисних копалин, торфу, лісів, водних об'єктів, а також інших корисних властивостей землі; право споруджування жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд. Також державні сільськогосподарські підприємства мають право одержувати пільгові короткострокові та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватися податковими пільгами при здійсненні зазначених заходів; вимагати компенсації шкоди, завданої належним йому природним ресурсам іншими суб'єктами, а також усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів.
До обов'язків державного сільськогосподарського підприємства як землекористувача входять: забезпечення використання землі за цільовим призначенням; додержання вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасна сплата земельного податку або орендної плати; підвищення родючості ґрунтів та зберігання інших корисних властивостей землі; своєчасне надання відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування даних про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; збереження геодезичних знаків, протиерозійних споруд, мереж зрошувальних та осушувальних систем.
Складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок державним сільськогосподарським підприємствам проводиться після перенесення на місцевість меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки. Розробку технічної документації зі складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою здійснюють суб'єкти господарювання, які отримали ліцензії на провадження господарської діяльності щодо проведення землевпорядних робіт, або територіальні органи земельних ресурсів.
Стаття 149 З К України визначає, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
§ 3. Особливості здійснення господарської діяльності державними сільськогосподарськими підприємствами
Правовою основою для здійснення господарської діяльності державними сільськогосподарськими підприємствами є статут підприємства та чинне законодавство, яке регламентує його діяльність. Державне сільськогосподарське підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік.
Законом України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» від 15 грудня 2005 р. № 3205 визначено поняття державного замовлення, що являє собою засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності. Правовою формою реалізації державного замовлення є державний контракт - договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов'язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.
Поставки товарів, робіт і послуг для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього. Для закупівель товарів, робіт чи послуг державне сільськогосподарське підприємство застосовує процедури закупівель, визначені у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 17 жовтня 2008 р. № 921.
Закупівля товарів, робіт і послуг здійснюється у вітчизняних виробників або їх представників, дилерів, дистриб'юторів, які визнані такими відповідно до укладених договорів, а у разі, коли товари, роботи і послуги не виробляються (не виконуються, не надаються) на території України, - у виробників товарів, виконавців робіт і надавачів по слуг-нерезидентів або їх офіційних представників.
Закупівля товарів, робіт і послуг здійснюється за такими принципами: максимальна економія та ефективність; добросовісна конкуренція серед учасників; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівлі; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням. Правовою основою зазначеного процесу виступає постанова Кабінету Міністрів України «Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб у 2009 році» від 22 квітня 2009 р. № 384, якою визначено обсяги фінансування та пріоритетні напрями державного замовлення у 2009 р.
Фінансовий план державного сільськогосподарського підприємства підлягає затвердженню до 1 вересня року, що передує плановому органами, до сфери управління яких вони входять. Органи, до сфери управління яких входять державні сільськогосподарські підприємства, надають Міністерству економіки України до 1 серпня року, що передує планованому, зведені показники фінансових планів та фінансові плани у розрізі окремих державних сільськогосподарських підприємств, які входять до сфери їх управління.
Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного сільськогосподарського підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану. Списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного сільськогосподарського підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство. Державні сільськогосподарські підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд; інші фонди, передбачені статутом підприємства. Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансового плану.
Розподіл прибутку (доходу) державних сільськогосподарських підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану. У фінансовому плані затверджуються суми коштів, які направляються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України. Органи, до сфери управління яких відносяться державні сільськогосподарські підприємства, до 15 липня року, що передує плановому, надають Кабінету Міністрів України інформацію про обсяги перерахування прибутку державних сільськогосподарських підприємств для їх врахування при формуванні державного бюджету.
Збитки, завдані державному сільськогосподарському підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.
§ 4. Правові засади управлінської діяльності на державних сільськогосподарських підприємствах
Законом України «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 р. визначено, що управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Об'єктами управління державної власності в тому числі є майно, яке передане державним сільськогосподарським підприємствам.
Уповноважені органи управління державними сільськогосподарськими підприємствами відповідно до покладених на них завдань: приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію цих підприємств; ініціюють створення господарських структур, розробляють проекти їх установчих документів; затверджують статути (положення) відповідних підприємств та здійснюють контроль за їх дотриманням; укладають і розривають контракти з керівниками цих підприємств та здійснюють контроль за їх виконанням; розробляють стратегію розвитку державних сільськогосподарських підприємств; затверджують річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) державних сільськогосподарських підприємств, що належать до сфери їх управління, та здійснюють контроль за їх виконанням у встановленому порядку; проводять моніторинг фінансової діяльності, зокрема виконання показників фінансових планів цих підприємств, що належать до сфери їх управління; забезпечують проведення щорічних аудиторських перевірок окремо визначених державних підприємств і господарських структур; визначають посадових осіб, відповідальних за стан фінансово-господарської діяльності одного або кількох цих державних підприємств; виявляють державне майно, яке тимчасово не використовується, та вносять пропозиції щодо умов його подальшого використання тощо.
Контроль за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності здійснюють Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, уповноважені органи управління, органи державної контрольно-ревізійної служби, інші контролюючі органи шляхом проведення аналізу законності та оцінки ефективності виконання суб'єктами управління визначених обов'язків відповідно до законодавства України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про проведення конкурсного відбору керівників державних суб'єктів господарювання» від З вересня 2008 р. № 777 визначено порядок проведення процедури конкурсного відбору керівників державних сільськогосподарських підприємств. Підставою для оголошення конкурсного відбору керівника підприємства є рішення (наказ) органу, до сфери управління якого належить відповідне підприємство, із зазначенням строку приймання заяв і проведення конкурсного відбору.
Для проведення конкурсного відбору орган управління утворює постійно діючу комісію у складі не менш як п'ять осіб і призначає її голову. До складу комісії обов'язково включається представник Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської, Севастопольської міської держадміністрації за місцезнаходженням підприємства, а також представник господарської структури, що виконує функції з управління цим підприємством. Члени комісії повинні мати кваліфікацію, необхідну для розгляду документів і пропозицій, внесених особами, що виявили бажання брати участь у конкурсному відборі, та його учасниками. Рішення комісії приймається більшістю голосів присутніх на засіданні її членів і оформляється протоколом. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови комісії. Тривалість конкурсного відбору не може перевищувати 45 календарних днів. Початком відбору вважається дата, на яку призначено засідання комісії з розгляду заяв претендентів і доданих до них документів. Конкурсний відбір вважається таким, що закінчився, з дня ухвалення комісією рішення про затвердження його результатів.
Учасники конкурсного відбору подають пропозиції з управління підприємством - конкурсні пропозиції. Приймання конкурсних пропозицій розпочинається комісією з дня ухвалення рішення про допущення учасників до конкурсного відбору та закінчується за день до початку засідання комісії з їх розгляду, але не раніше ніж через 20 календарних днів після ухвалення такого рішення. Конкурсна пропозиція, що розробляється на підставі фактичних показників фінансово-господарської діяльності, повинна містити проект програми діяльності підприємства на середньострокову перспективу, в якій передбачається: план виробничої діяльності; заходи з виконання завдань та результати аналізу можливих ризиків, а також з поліпшення техніко-економічних та фінансових показників підприємства, підвищення його конкурентоспроможності; обсяг надходження коштів до бюджетів; пропозиції щодо очікуваної динаміки поліпшення основних показників фінансово-господарської діяльності. Переможцем конкурсного відбору визнається учасник, пропозиції якого визнані комісією найкращими. Позитивне рішення комісії є підставою для укладення контракту між органом управління (господарською структурою) та переможцем конкурсного відбору.
Керівництво державним сільськогосподарським підприємством здійснює його директор - переможець конкурсного відбору, який здійснює поточне керівництво підприємством, організує його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, статутом підприємства та контрактом. Керівник зобов'язується забезпечити виконання показників ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану підприємства. Керівник забезпечує складання річного з поквартальною розбивкою фінансового плану підприємства на кожний наступний рік і подає його для затвердження або погодження органу управління майном, з яким укладено контракт а також квартальну та річну фінансову звітність підприємства, і квартальний та річний звіти про виконання фінансового плану підприємства разом з пояснювальною запискою щодо результатів діяльності.
Керівник має право: діяти від імені підприємства, представляти його на всіх підприємствах, в установах та організаціях; укладати господарські та інші угоди; видавати доручення; відкривати рахунки в банках; користуватися правом розпорядження коштів підприємства, накладати на працівників стягнення відповідно до законодавства; в межах своєї компетенції видавати накази та інші акти, давати вказівки, обов'язкові для всіх підрозділів та працівників підприємства; вирішувати інші питання, віднесені законодавством, органом управління майном, статутом підприємства і контрактом до компетенції керівника.
Керівник укладає трудові договори з працівниками підприємства відповідно до чинного законодавства та зобов'язаний вжити заходів до створення в кожному структурному підрозділі і на кожному робочому місці умов праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
До особливостей статусу керівника державного сільськогосподарського підприємства належить встановлення підвищеної відповідальності за результати виробничо-господарської діяльності підприємства. У разі зміни керівника такого підприємства обов'язковим є проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства.