Рр. - Князювання Олега.

Хст.

IX ст.

Держав

План

1. Розпад радянської держави. Проголошення незалежності України.

2. Ознаки творення української державності. Прийняття нової Конституції України.

3. Державотворчі процеси в Україні у 1991-2005 рр.

Перше питання плану. Влітку 1990 року новообрані парла­менти союзних республік один за одним проголошували декла­рації про державний суверенітет. У цій ситуації Президент СРСР М.Горбачов запропонував укласти новий союзний договір, який зберігав би унітарну, союзну державу.

Державницькі, демократичні сили України з самого початку виступали проти укладання союзного договору, за незалежну українську державу, що в певній мірі було відображено в "Декларації про державний суверенітет України". В січні 1991 року демократичні сили (партії і рухи) 13 республік СРСР в Харкові провели установчу конференцію міжреспубліканського політич­ного блоку "Демократичний конгрес" (ДК). У спільній декларації учасники ДК запропонували відкинути нав'язуваний центром проект союзного договору і приступити до підготовки самими республіками договору про співдружність незалежних держав.

В цій ситуації М.Горбачов вирішив заручитись "голосом на­роду", дипломатично "сформулювавши" питання на референдум. 17 березня 1991 року в союзному бюлетені референдуму було поставлено запитання: "Чи вважаєте ви необхідним збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних респуб­лік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи лю­дини будь-якої національності?".

Український парламент вирішив занести до бюлетенів додат­кове республіканське питання: "Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на заса­дах Декларації про державний суверенітет України?".

На перше питання "так" відповіли 70,2%, на друге - 80,2% громадян, що взяли участь у референдумі.

Чому 70% українського населення в березні 1991 р. підтри­мували горбачовську ідею про "оновлений Союз"?

1. Референдум проводився під контролем домінуючої в суспільс­тві КПРС і КПУ.

2. В кризовій політичній і економічній ситуації народ відчував страх за розвал СРСР, який володів величезним репресивним апаратом, що неодноразово використовувався проти власного народу.

3. На результати референдуму вплинули роз'єднаність, розпоро­шеність, амбіційність політичних сил у республіці.

4. Певну частину населення заманили вдало сформульований те­рмін "оновлений Союз суверенних республік" і демократичні гасла.

5. Можливо (головне), в цілому український народ (на той час) ще не дозрів до ідеї самостійної, соборної, незалежної Украї­ни.

Незважаючи на те, що в Ново-Огарьово в основному було уз­годжено текст союзного договору і його підписання передбача­лося попередньо на 20 серпня 1991 р., український парламент ви­рішив відкласти розгляд проекту на осінь.

Остання спроба врятувати унітарну державу відбулася 19-21 серпня 1991 року. Це була "спроба приречених", які хотіли вста­новити диктатуру військової хунти, повернутися до сталінської репресивної машини.

Шлях путчистам перекрили демократичні сили, в т.ч. нове керівництво Росії на чолі з Б.Єльциним. Військово-диктаторська хунта планувала спочатку Україну нейтралізувати, а після роз­грому демократії в Росії ввести війська до Києва, Львова та ін­ших міст України і ліквідувати суверенітет республіки.

Після провалу путчу в Москві уже 21-22 серпня, саморозпус­ку КПРС 24 серпня 1991 року ситуація різко змінилася і в Украї­ні.

24 серпня 1991 року відкрилася позачергова сесія Верховної Ради України, на якій було розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці і Акт проголошення незалежності Украї­ни, затверджений конституційною більшістю депутатів - 346.

Це було торжество історичної справедливості, наслідок тися­чолітньої боротьби за українську державність.

1. Україна ставала незалежною, демократичною державою.

2. Територія України оголошувалась неподільною і недоторкан­ною.

3. В Україні є чинним лише власні Конституція, закони та поста­нови уряду. (Див. Історія України: Документи. Матеріали. (Уклад., комент. В.Ю.Короля). -К., 2001, с. 425).

Отже, на геополітичній карті світу постала нова самостійна держава - Україна.

З метою всенародного підтвердження Акта про незалежність України сесія вирішила провести 1 грудня 1991 року Всеукраїн­ський референдум. 30 серпня 1991 року Л.Кравчук (голова Вер­ховної Ради України) підписав Указ Президії Верховної Ради "Про заборону діяльності компартії України".

7 грудня 1991 року на виборчі дільниці прийшло близько 32 млн. громадян (84,2% із тих, хто мав право голосу). Підтвердили Акт проголошення незалежності України 29 млн. (90,35%) гро­мадян. Проти було тільки 2,4 млн. (7,6%). Немає жодної області, де б більшість виборців проголосувала проти незалежності.

Отже, це була реалізація мрій, сподівань, боротьби минулих і нинішніх поколінь українських патріотів. Абсолютна більшість громадян України сподівалась на краще життя в своїй державі.

На урочистому засіданні 5 грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла звернення "До парламентаріїв і народів світу", в якому наголошувала, що договір 1922 року про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і недіючим.

8 грудня 1991 року три держави (Росія, Україна, Білорусь), які підписали союзний договір 1922 року, заявили, що СРСР як держава припиняє своє існування. Вони заявили про створення Співдружності Незалежних Держав. 21 грудня в Алма-Аті про приєднання до СНД заявили й інші республіки колишнього СРСР (крім країн Балтії та Грузії). СРСР перестав існувати. Незалеж­ність України стала реальністю. (Див.: Історія України: Документи. Матеріали. (Уклад., комент. В.Ю. Короля). - К., 2001, с. 428, 429).

Слід підкреслити, що незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтова­риством. Вона є закономірним наслідком багатовікового праг­нення народу. Свою незалежність Україна здобула за винятково сприятливого збігу внутрішніх та зовнішніх обставин. Україна стала суверенною державою без кровопролиття, мирним шляхом.

Друге питання плану. Після проголошення незалежності од­ним із найперших державотворчих кроків стало запровадження атрибутів державності.

4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про державний кордон України", який проголошував недоторкан­ність кордонів, визначав порядок їхньої охорони та правила пе­реходу.

12 листопада 1991 р. Президент України підписав Указ "Про утворення державного митного комітету України"; хоча за спеці­альною домовленістю кордони між державами СНД визнавались "прозорими" - без митного контролю.

24 серпня 1991 р. позачергова сесія парламенту прийняла по­станову "Про військові формування на Україні", було створено Міністерство оборони України на чолі з генералом К.Морозовим.

6 грудня 1991 р. прийнято Закон "Про збройні сили України".

4 листопада 1991 р. прийнято Закон "Про національну гвар­дію України".

20 вересня 1991 р. постановою Верховної Ради була утворена Служба національної безпеки України (з березня 1992 року СБУ).

5 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про прокуратуру".

8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про гро­мадянство України".

Особливе місце у державній атрибутиці посідають гімн. герб та прапор.

1. 75 січня 1992 й. Президія Верховної Ради затвердила музичну редакцію Державного гімну "Ще не вмерла Україна".

2. 4 вересня 1991 р. після триразового голосування депутатів Верховної Ради синьо-жовтий національний прапор урочисто піднято над будинком парламенту.

3. 28 січня 1992 р. постановою Верховної Ради синьо-жовтий прапор був затверджений Державним.

4. 19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України.

Запровадження власної грошової одиниці.

1. Листопад 1990 р. - запроваджено картки споживача, товари продавалися за умови одночасної оплати їх не лише рублями, а й одноразовими купонами (незахищеність купонів бажаного результату не дала).

2. З 10 січня 1992 р. роль валюти в умовах інфляції виконували нові купони багаторазового використання з певним захистом (виготовлені у Франції).

3. 2 вересня 1996 р. відповідно до Указу Президента на зміну ку­пону прийшла справжня національна валюта - гривня.

Реорганізація органів влади:

1. 25 лютого 1992 р. підписано Указ Президента "Про зміни в системі центральних органів державної виконавчої влади в Україні".

2. 28 лютого 1992 р. Указом Президента "Про Державну Думу України" було утворено постійно діючий орган, який очолив Президент. Держдума проіснувала до кінця року і не стала ефективним органом управління.

3. 5 березня 1992 р. утворено інститут представників Президента як найвищих посадових осіб

виконавчої влади на місцях. Про­те 1994 року Верховна Рада ліквідувала цей інститут влади.

Оцінюючи реорганізацію органів влади, слід зазначити, щодо сьогодні вона не є достатньо

ефективною, її реформування та реорганізація не завершені, що зумовлює чимало внутрішніх

протиріч і навіть протистоянь різних гілок влади.

Конституційний процес.

"Декларація про державний суверенітет України", прийнята 16 липня 1990 р., стала правовою основою концепції нової Кон­ституції України, але події 24 серпня 1991 р. внесли серйозні ко­рективи у розвиток конституційного процесу.

Проте винесення на всенародне обговорення у 1992-1993 рр. двох варіантів проекту Конституції України закінчилось невда­чею. Верховна Рада не затвердила жоден з них, чинною залишилася Конституція УРСР 1978 р., до якої внесено понад 200 по­правок.

Після того, як Президентом України став Л. Кучма, було створено нову Конституційну комісію, але через протистояння гілок влади і боротьбу політичних сил вона теж не була результа­тивною.

Певним компромісом став Конституційний договір, схвале­ний Верховною Радою 8 червня 1995 р., який створив умови для активізації конституційного процесу.

У червні 1996 р. Зерховна Рада розглянула проект Конститу­ції в другому читанні. Найбільш спірними питаннями були: ста­тус республіки Крим; державна мова; державна символіка; при­ватна власність; розподіл владних повноважень.

Президент Л. Кучма уже готував Указ про проведення рефе­рендуму з питання затвердження Конституції.

Нарешті, робота п'яти узгоджувальних комісій дала свої нас­лідки - в ніч з 27 на 28 червня 1996 р. основні положення були погоджені і затверджені, а вранці 28 червня 1996 р. Конституція України була прийнята на V сесії Верховної Ради України.

Другі (дострокові) вибори до Верховної Ради України відбу­лися в березні 1994 року.

У 450 виборчих округах окружними комісіями було зареєст­ровано 5833 кандидати у народні депутати України, в середньому по 13 осіб на один депутатський мандат.

Найбільшого успіху домоглися ліві партії, які контролювали понад третину мандатів: КПУ - 25%, СПУ - 5%, СелПУ - 6%.

18 травня 1994 року головою Верховної Ради України обрано лідера соцпартії О.Мороза, першим заступником - О.Ткаченка, заступником - О.Дьоміна (пізніше В.Мусіяку).

Доробком другого українського парламенту стало значне розширення правової бази реформ (прийнято 753 закони), прийн­яття нової Конституції України, посилення контролюючих функ­цій вищого законодавчого органу (започатковані парламентські слухання, дні уряду).

Однак продовжувались серйозні протиріччя між гілками вла­ди, незбалансованість їх повноважень, політичні протистояння, прийняття заполітизованих недіючих законів.

Треті вибори до Верховної Ради відбулися 29 березня 1998 року за новим виборчим законом - змішаною мажоритарно-пропорційною системою (225 депутатів від політичних партій і блоків, які подолали чотиривідсотковий бар'єр, і 225 - від одно­мандатних округів).

У виборах взяло участь 30 партій і блоків, чотирипроцентний бар'єр подолало вісім:

1. Компартія України - 24,7%, всього 121 місце.

2. Народний рух України - 9,4%, всього 40 місць.

3. Соціалістична та Селянська партії - 8,6%, 34 місця.

4. Партія зелених України - 5,4%, 19 місць.

5. Об'єднання "Громада" - 4,7%, 22 місця.

6. Народно-демократична партія - 5%, ЗО місць.

7. Прогресивна соціалістична партія - 4,04%, 16 місць.

8. Соціал-демократична партія України (об'єднана) - 4,02%, 16 місць.

Після довгих спроб головою Верховної Ради України обрано представника Селянської партії О.Ткаченка, першим заступни­ком - А.Мартинюка, заступником - В.Медведчука. А 1 лютого 2000 року в керівництві парламенту республіки відбулися зміни. Головою Верховної Ради обрано І.Плюща, першим заступником - В.Медведчука, заступником - С.Гавриша.

Четверті вибори до Верховної Ради України відбулися 31 березня 2002 року за змішаною мажоритарно-пропорційною сис­темою (225 депутатів від політичних партій і блоків, які подола­ли чотиривідсотковий бар'єр, і 225 - від одномандатних округів).

У виборах взяло участь 33 партії і блоки, чотирипроцентний бар'єр подолало шість.

1. Виборчий блок політичних партій

"Блок Віктора Ющенка "Наша Україна" - 23,57%, всього 118 місць

2. Комуністична партія України - 19,98%, всього 64 місця

3. Виборчий блок політичних партій "За єдину Україну!" - 11,77%, всього 177 місць

(ввійшли депутати з одноман­датних округів)

4. Виборчий блок політичних партій "Виборчий блок Юлії Тимошенко" - 7,26%, всього І23 місця

5. Соціалістична партія України - 6,87%, всього 22 місця

6.Соціал-демократична партія України (об'єднана) - 6,27%, всього 31 місце.

Після тривалих дискусій головою Верховної Ради України обрано лідера виборчого блоку політичних партій "За єдину Україну" В.Литвина, першим заступником - Г.Васильєва, засту­пником - О.Зінченка. ':

2002-2004 рр. пройшли у гострій політичній боротьбі. Л.Кучма намагався реалізувати політичну реформу, яка передбачала перерозподіл владних повноважень у трикутнику Президент - Прем’єр-міністр-Верховна Рада. Проте всі проекти не знайшли підтримки в парламенті.

Вибори Президента України 2004 р., як і передбачалося, стали переломними в історії держави. Кандидатом від влади став чинний Прем’єр – міністр України В.Янукович. Опозиційні сили згуртувалися навколо лідера блоку «Наша Україна» В.Ющенка.

У результаті голосування 31 жовтня 2004 р. однозначного переможця не було виявлено, тому було призначено другий тур виборів-21 листопада 2004 р. за участю В.Ющенка і В.Януковича

Голосування другого туру відбулося зі значними фальсифікаціями. Оприлюднені ЦВК результати про перемогу В.Януковича разюче відрізнялися від даних екзитполів, які засвідчували перемогу В.Ющенка. Виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва – майдані незалежності. З наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня і отримала назву Помаранчева революція.

Прихильники Януковича, підтримуючи свого кандидата, провели з’їзд депутатів усіх рівнів у Северодонецьку, закликали до проголошення Південно-Східної Автономної Республіки.

Для розв’язання складної ситуації з посередницькою місією до України прибули представники Польщі, Литви, Росії, ОБСЄ та ЄС. Врешті за допомогою міжнародних посередників сторони конфлікту виробили формулу політичного врегулювання кризи.

Своїм рішенням від 3 грудня 2004 р. Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів і призначив переголосування другого туру на 26 грудня2004 р. Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за В.Ющенка проголосувало52,99%виборців, за В.Януковича 44,21%. Інавгурація нового Президента України В.Ющенка відбулась 23 січня 2005 року.

Особливістю парламентських виборів 2006 р.,які відбулися за пропорційною системою, стало те, що встановлений 3% бар’єр подолали лише п’ять політичних партій: «Регіони», «Наша Україна», БЮСТ, СПУ, КПУ. Прем’єр-міністром було обрано В.Януковича.

Отже, за роки незалежності Україні відбулося становлення демократії мирним шляхом.

Найважливіші дати, події.

Близько 1 млн. років тому - Поява первісних людей на території України.

ІV-ІІІ ст. до н.е. - Розселення племен трипільської культури на території

України.

IX-VII ст. до н.е. - Розселення кіммерійців у степах Північного Причорномор'я

V ІІ-ІІІ ст. до н.е. - Панування скіфів у південноукраїнських степах.

VII-VI ст. до н.е. - Грецька колонізація Північного Причорномор'я.

IV ст. до н.е. - Вторгнення гунів у Причорномор'я. Загибель грецьких

IV-VII ст. - Розселення слов'ян. Утворення родоплемінних союзів,

перших державних утворень

VІІІ-ІХ ст. - Формування східнослов'янської держави Київська Русь.

860-866 рр. - Походи князя Аскольда на Конс­тантинополь.

882 р. - Захоплення князем Олегом Києва та об'єднання Київського і

Нов­городського князівств.

907, 911 рр. - Походи Олега на Константино­поль. Укладання договору між Руссю і Візантією.

912-945 рр. - Князювання Ігоря.

945-964 рр. - Правління дружини Ігоря княгині Ольги