Лексика художнього твору.
ХІІІ. ХУДОЖНЯ МОВА
В. Композиція ліричних творів.
Якщо основою епічного та драматичного твору є перебіг певних подій (сюжет), то у ліричному творі на першому місці — розвиток почуттів, настроїв, а сюжет витіснений на задній план чи й відсутній (проте, нагадаємо, окремі дослідники виділяють ліричний сюжет).
Отож, можна виокремити такі етапи розвитку почуття (чи то ліричного сюжету):
а) вихідний момент (спостереження, враження, думки чи стан, що стали поштовхом до розвитку почуття);
б) розвиток почуття;
в) можлива кульмінація (точка найвищого напруження у розвитку почуття);
г) резюмé, тобто авторський висновок.
Скажімо, вірш В.Симоненка «Лебеді материнства» має таку композицію: а) вихідний момент — надходить ніч, мати співає синові-немовляті колискову; б) розвиток почуття — мати мріє про синову долю (як він виросте, вирушить у життєву дорогу, зустріне коханих, друзів, дружину), відкриває йому визначальні цінності життя; в) кульмінація — здогад матері про можливу смерть сина на чужині; г) резюме — Батьківщину не вибирають, любов до рідної землі робить людину людиною.
Як уже зазначалося «будівельним матеріалом» літератури є саме художня (або поетична) мова.
Зауважимо принагідно, що в художньому творі розрізняють мову авторську і мову персонажів. Цю останню складають пряма і невласне пряма мова. Невласне пряма – дуже близька до прямої, але вживаються займенники й дієслова не першої, а третьої особи. Ось характерний фраґмент з повісті М.Коцюбинського «Дорогою ціною»: «Соломія сиділа, обнявши голову руками, і думала. Ні, вона не хоче гинути отут! Як тільки на світ займеться і можна буде йти, вонапіде, піде просто, воназнайде там людей».
Існує кілька пластів художньої мови: лексика, тропи, фігури, фоніка, ритміка (властиво, усе це засоби, що роблять мову образною, естетичною, експресивною – сиріч художньою). Розглянемо докладніше ці рівні мови.
Лексичні (словесні) художні засоби прийнято розділяти на три групи залежно від часу їх побутування, території та соціального статусу мовців. На кожному з цих мовних рівнів виділяють загальновживані слова та специфічні лексичні засоби. Які саме?
За часовим критерієм виокремлюються дві основні групи лексичних засобів — архаїзми і неологізми.
1. Архаїзми(гр. archaios — давній) — слова, що застаріли або зовсім вийшли з ужитку.
Різновиди архаїзмів:
а) старослов’янізми — слова, безпосередньо запозичені зі старослов’янської мови (перст, себто, палець; десниця — права рука; ланіти — щоки; побіда — перемога тощо);
б) історизми — слова, що позначають предмети чи поняття, які зникли, вийшли з ужитку (ярмо, прядка, мушкет, бунчук, більшовик, п’ятирічка тощо);
в) власне архаїзми — давні назви предметів і понять, які іменуються зараз інакше (рамена — тобто плечі; ілюзіон — кінотеатр; спудей — студент).
Архаїзми вводяться у твір з метою:
♣ відтворити колорит епохи, яка змальовується;
♣ підкреслити урочистість;
♣ надати вислову іронічного забарвлення.
Скажімо, Т.Шевченко у «Кавказі» часто вдається до старослов’янізмів з метою посилити урочисту, поетичну тональність:
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар Тобі приносять
З пожару вкрадений покров.
Натомість численні старослов’янізми та власне архаїзми у мовленні Возного («Наталка Полтавка» І.Котляревського) надають цьому образові комічно-іронічного забарвлення.
2. Неологíзми(гр. néos новий та lógos — слово) — нові слова і вирази у мові.
Виокремлюються два різновиди неологізмів:
а) загальновживані — неологізми, які виникли у зв’язку з появою нових явищ і понять у суспільному житті (дискета, файл, голограма, відеофон тощо);
б) авторські неологізми — створені письменником для посилення виразності мови твору.
Особливо часто трапляються такі авторські словотвори у поезії П.Тичини та В.Стуса:
Моє життя, — кохана, —
Мов срібнотканий сон.
Сестру я Вашу так любив, —
Дитинно, злотоцінно.
П.Тичина
Сто плах перейди, серецеокий,
Сто плах, сто багать, сто ґолґот.
В.Стус.
За теріторіяльним критерієм загальновживаними називаються слова, поширені на всіх україномовних територіях, крім них, трапляються також діалектизми.
3. Діалектизми(гр. dialektos — розмова, говір, наріччя) — слова, які вживаються лише на певній території (діалектному ареалі).
Різновиди діялектизмів:
а) фонетичні, що зумовлюються відмінностями у звучанні слів (кужух, гулиця, урірки тощо);
б) морфологічні, що зумовлюються своєрідною словозміною (руков, головов — в орудному відмінку однини тощо);
в) лексичні — специфічні, відмінні від загальновживаних назви певних явищ чи понять („неньо” — батько, „баняк” — казан, „мореля” — абрикос, „кептар” — кожушок);
г) фразеологічні — специфічні фразеологізми, що вживаються лише на певній території („з тварі змінився” — поблід, змінився на виду, „сядь крачкою” — заспокойся);
ґ) семантичні — використання загальновживаних слів, але зі специфічним значенням („ягоди” — вишні чи полуниці, „боклажани” — помідори).
У художній літературі діалектизми використовуються насамперед для
а) мовної характеристики персонажів;
б) підкреслення особливостей побуту мешканців певної місцевості (відтворення місцевого колориту).
Для прикладу, мовлення героїв повісті «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського підкреслює мовний колорит Гуцульщини.
За соціяльним статусом мовців слова знову ж таки поділяються на загальновживані та жарґонізми.
4. Жарґонíзми (фр. jargon — від галло-романського gargone — базікання) — слова умовної мови, які найчастіше вживають лише представники певних верств населення.
Різновиди жарґонізмів:
а) міщанський жарґон— спотворення звичайної розмовної мови через відсталість, малокультурність її носіїв (для прикладу, мова Голохвостого і Проні у комедії «За двома зайцями» М.Старицького);
б) професіоналізми— умовні слова, що вживаються людьми певного фаху (використання дідом Свиридом — з усмішки «Зенітка» Остапа Вишні — лексики військових льотчиків (піке, приземлився, скапотував, штопор, протаранив тощо) у розповідях про бої з дружиною Лукеркою);
в) арґотúзми(франц. argot — жарґон) — умовні слова та вирази, зрозумілі лише для незначного кола людей (родина, друзі, злодійська банда тощо), для сторонніх же, неутаємничених людей незрозумілі.
Скажімо, ось так спілкуються між собою персонажі оповідання В.Винниченка «Темна сила» — в’язні:
«— Андрію!.. Андрію!.
— Га?
— Сіно (себто тютюн. — В.П.) є?
— Кий чорт! Тільки дві грудки льоду (лід — сірники. — В.П.)...
— Погано... Страшенно рибкихочеться(тобто курити. — В.П.)...»
г) Варваризми (від грец. barbari — чужоземці) — чужомовні слова, введення яких у текст створює особливий стильовий відтінок.
Наведемо втинок вірша «Анґлійська балада» Юрка Позаяка (сучасного українського поета, учасника літгурту «Пропала грамота»):
Миднайт. Лиш байдужий мун.
Зáмок. Ай. Самотні кроки.
Лунко б’є холодні клоки.
Старовинний пендулум.
Сто століть і сірий стоун...
Хто там?! Незнайомий ґест?!
Ноубоді... Тисне чест,
Колд віків проходить в боун...
Якраз численні варваризми створюють у цьому вірші атмосферу середньовічної Анґлії.
Ще один, клясичний зразок:
Nie pozwalam! Nie pozwalam!
Шляхта репетує
«Єще Польска нє зґінева!» —
Хто куди гукає.
Т.Шевченко «Гайдамаки».
ґ) Вульґаризми(лат. vulgaris — брутальний, простий) — лайливі, грубі слова, введені у твір з певною художньою метою. Так, показуючи у відомій повісті безглузду й бридку гризню у родині Кайдашів, І.Нечуй-Левицький переповнює їхню мову вульґаризмами: «Та це ж ті підтикані, задрипаніБалаші! Це ж ті бієвські лобури, що старців по ярмарках водять, — кричала Мотря.
— Брешеш, брешеш, як стара собака. Та й брехати добре не вмієш! — кричала Мелашка».
Особливим різновидом жарґонізмів є т. зв. макаронічна мова (від лат. maccheroni - макарони) – вислів, перенасичений чужомовними словами (варваризмами), що вживаються за мовними нормами автора, а також совесні покручі („язичіє”, „суржик”). Започаткована в Італії ХУ ст. з пародіювання латини. Характерний зразок макаронічної мови – „рація” (промова) перед Латином послів від Енея у ІУ частині „Енеїди” І. Котляревського
„Енеус ностер маґнус панус
І славний троянорум князь,
Шмигляв по морю, як циганус,
Ад те, о рекс! Прислав нунк нас...
До цього прийому також часто вдавалися А. Свидницький (роман „Люборацькі”), М. Старицький („За двома зайцями”), М. Куліш („Мина Мазайло”), М. Лукаш та ін.