Стиль, традиція, канон

Моностильова та полістильова культури

Стиль мислення

Життєвий культурний стиль

Стиль, традиція, канон

СТИЛЬ У КУЛЬТУРІ

ТЕМА 7

Терміни та поняття:

езотеричний, парадигма, проміскуїтет, редукціонізм, стиль, телеологія/ателеологія, феномен

Різні словники дають неоднакові, іноді досить відмінні одне від одного визначення стилю.

“Стиль – спільність образної системи, засобів художньої виразності, творчих прийомів, зумовлена єдністю ідейного змісту”.

“Стиль – спосіб викладення думки в мові, особлива манера висловлення, характерна для індивіда, періоду, школи або народу”.

“Стиль – спосіб або метод дії чи подання, особливо якщо він відповідає певному стандартові; особлива, характерна манера; модний і розкішний спосіб життя (жити “стильно”); взагалі виразність, майстерність, вроджене вміння в способі діяльності й поданні самого себе”.

“Стиль – стійка єдність образної системи, виражальних засобів, яка характеризує художню своєрідність тих чи інших явищ мистецтва – художньої епохи, окремого художнього напряму або творчої манери окремого митця”.

Як правило, визначення стилю наводяться у словниках з різних видів мистецтва та естетики. На рівні повсякденної свідомості поняття стилю зазвичай також асоціюється з художньою культурою, творчістю, іноді – одягом. Проте це слово має значно ширшу семантику і безпосередньо стосується характеру і специфіки культури. Американський культурантрополог і теоретик культури А: Л. Кребер зазначає: “Незважаючи на те, що стилі найбільш характерні для вишуканих мистецтв, ...проте елементи стилю проникають і в інші види діяльності, такі як манера їсти і вдягатись, які слугують задоволенню корисних і неестетичних потреб...

Історична зміна напрямів у філософії, в гуманітарних науках, у математиці і в чистій або фундаментальній науці дуже схожа на зміни в стилях вишуканих мистецтв”.

А. Л. Кребер так пише про стиль: “І стилі, і цивілізації – це соціокультурні феномени. “Соціальними” вони є у звичному невиразному смислі слова, Ідо по суті означає, що вони більш ніж індивідуальні. Точніше, стилі й цивілізації є культурними феноменами, тому що вони зразкові продукти людських суспільств”.

Хоча навіть у мистецтві стиль загаломто легше побачити і впізнати, ніж точно науково дати його визначення, та все ж, ведучи мову про стиль, ми завжди маємо на увазі дещо специфічне, наприклад, у способі викладення, мові, композиції, виражальних засобах літературного і т. д. твору, творчості митця, художнього напряму або способі життя, мислення, способі самовираження людини, групи та навіть народу. Тобто ми маємо на увазі особливу манеру мислити, творити, діяти, взагалі жити. Можна сказати і так: стиль – це те, чим культури відрізняються одна від одної.

Поняття стилю є близьким до поняття традиції і водночас відмінним від нього. Традиція (від лат. traditio – передача) – це елементи культури, що передаються від покоління до покоління і зберігаються протягом тривалого часу. Традиції тією чи іншою мірою і в тих чи інших формах присутні в будьякому суспільстві і практично в усіх сферах культури. Традицію можуть утілювати певні суспільні інституції, норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, обряди і т. д. Поняття стилю і традиції іноді вживаються щодо формально (зовнішньо) схожих феноменів. Наприклад, у мистецтві, зокрема в архітектурі кінця XIX – початку XX ст., серед інших стилів дістав поширення і так званий “український стиль”. Однак шестикутні вікна та двері, полив’яні оздоблення, які є специфічними рисами цього стилю, раніше становили просто традицію української архітектури. І ті колишні українські майстри не говорили про себе, що вони працюють “в українському стилі”, вони працювали “традиційно”. Архітектор початку XX ст. міг обрати для свого проекту, як український, так і будьякий інший з поширених у той час архітектурних стилів.

Давній же український майстер такого вибору не мав. Отже, про стиль можна говорити тоді, коли є вибір. А. Л. Кребер щодо цього зауважує: “Стиль є ниткою культури або цивілізації: послідовний, самоузгоджений спосіб вираження певної поведінки або видів діяльності. Цей спосіб є також вибраним: повинна бути альтернатика, хоча в дійсності вибір може бути ніколи і не реалізований. Там, де панує примушення або фізична і фізіологічна необхідність, нема місця для стилю”.

Традиція ж, на відміну від стилю, не дає вибору, широкої творчої свободи. Однак людина “всередині” традиції не усвідомлює своєї несвободи, оскільки вона навіть не знає про можливість діяти і творити поіншому. Скута традицією людина ототожнює традиційні форми життєдіяльності з самою сутністю життя.

Ще одним із понять, що співвідносяться з поняттям стилю, є канон. Канон (від гр. “норма”, “правило”) – це зведення положень, що мають догматичний характер, усе те, що твердо встановлено і рекомендовано до впровадження, застосування. Канон, так само як і традиція, не надає вибору, але при цьому людина, що діє в межах канону, цілком усвідомлює його обмежувальні функції (якщо навіть і оцінює їх позитивно).

Слід також зазначити, що колишні традиції й канони, зникаючи з реального культурного простору, починають сприйматися нащадками як історичні стилі.