С датчиком скорости (Векторное управление). 26 страница
В умовах, коли велась боротьба за соціальні права, зростав авторитет лівих партій, а християнські демократи втрачали свою популярність. Починаючи з 1960 р. ХДП , прагнучи утримати більшість у парламенті, включає у склад урядів представників інших партій. Так, у 1960 р. було створено коаліцію з правими партіями (монархісти і неофашисти). Цей уряд дозволив провести з'їзд неофашистів, що викликало хвилю невдоволення в країні. Дійшло навіть до збройних сутичок. З'їзд провести не вдалось, а уряд пішов у відставку. У період 1963-1976 pp. ХДП вступила в коаліцію з ІСП. Лівоцентристський уряд очолив Альдо Моро. Цей уряд посилив втручання держави у економічне життя суспільства, прийняв п'ятирічну економічну програму, було націоналізовано електротехнічну промисловість. Запроваджувався 40-годинний робочий тиждень, розширювались права профспілок на підприємствах. Прийняті закони передбачали захист орендаторів землі і обмеження спекуляцій в житловому будівництві. Наприкінці 60-х років Італія, як і інші країни Заходу, була охоплена масовим молодіжним рухом, який підтримали робітники. У листопаді 1969 р. відбувся
загальний страйк, в якому взяли участь 20 млн. осіб. Майже всі вимоги страйкуючих були задоволені. Економічна криза 1974-1975 pp. загострила проблеми Італії. Зростала популярність комуністів. На виборах 1976р. ІКП набрала 34,4% голосів (227 місць у парламенті з 630). Лідери ХДП відмовились допустити комуністів в уряд. Це призвело до кризи в суспільстві і розколу ХДП. Частина ХДП на чолі з Альдо Моро, розуміючи, що ігнорування комуністів в умовах гострої економічної кризи може призвести до небачених соціальних потрясінь, стали на шлях укладення угоди з ІКП, за якою ІКП зобов'язувалась підтримувати існуючий уряд при умові, що він буде реалізовувати узгоджену двома партіями програму.
Перспектива встановлення стабільності в країні не влаштовувала лідерів "Червоних бригад" - ультралівої терористичної організації, яка прагнула до соціальної напруги. Альдо Моро було викрадено, а згодом його труп було знайдено в машині в центрі Риму. В таких умовах ХДП, не бажаючи співробітничати з 1КП і втративши підтримку з боку ІСП, створює багатопартійні коаліції. У 80-ті роки при владі стояли вже п'ятипартійні уряди. Але чим більше партій в уряді, тим менш він тривкий. Постійна зміна урядів стала традицією Італії. Політична нестабільність сприяла розвитку тероризму як з боку неофашистів, так і з боку ультралівих організацій. З 1969 р. по 1981 р. від рук терористів загинуло 386 осіб. За рівнем корупції Італія не мала собі рівних у Західній Європі. Корупція в країні пов'язана також і з особливостями політичного механізму Італії. Вибори в країні проводяться по пропорційній системі: виборці голосують не за конкретного кандидата, а за партію. Персональний склад парламентських фракцій визначає сама партія. Тим самим складались умови для існування закулісного політичного життя. Багато чого в Італії вирішувалось таємно - у партійних канцеляріях або в результаті між партійних переговорів. Відсутність відкритості при обговоренні важливих фінансових питань (державні витрати, податки, субсидії і т.ін.) сприяла розвитку корупції і, відповідно, зростанню впливу італійської мафії. Мафія, як організація, виникла на Сицилії у середні віки для самозахисту селян. Кожен, хто вступав у неї, повинен був служити мафії, коритися "батькові" і мовчати. За порушення цих правил загрожувала смерть. Така форма стала незамінимою для створених пізніше у різних країнах злочинних груп. В Італії мафія, злившись з корумпованими елементами, стала винятково могутньою, небезпечною силою. У 80-90-ті роки державні інститути Італії переживали глибоку кризу. Вона посилювалась значним державним дефіцитом і неефективністю державного сектору економіки. Кризу влади намагався подала п'ятипартійний уряд лідера ІСП Беттіно Краксі (1983-1987 pp. Він здійснив реформи в дусі консервативної революції, зна зусилля спрямував на боротьбу з мафією та обмеження привілей католицької церкви.
Але подолати кризу так і не вдалось. Яскравим проявом кризи став скандал, пов'язаний з хабарництвом у Мілані у 1992 р. Під слідством опинились лідери ХД ІСП, кілька міністрів, депутатів, сенаторів, підприємців. Італія стала перед необхідністю проведення глибоких реформ У 1993 р. на референдумі італійці висловились за ліквідацію пропорційної системи виборів. Це поклало початок реформування італійського політичного життя. Реформи призвели до встановлення Другої республіки в Італії. У 1996 р. відбулись вибори н: новій основі, які засвідчили нову розстановку політичних сил країні.
Контрольні запитання
1. Яка політична ситуація складалася у Франції в перші повоєнні роки ?
2. У чому розходження між конституціями IV та V республік?
3. За яких обставин Ш. де Голль прийшов до влади?
4. Які основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики адміністрації де Голя? Що призвело до його відставки 1969р.?
5. Схарактеризуйте особливості внутрішньої та зовнішньої політики Франції у 80-90-ті рр.
6. Охарактеризуйте повоєнний розвиток Італії.
7. Чому в Італії частіше, ніж в інших країнах, відбуваються зміни урядів?
8. Які основні напрямки зовнішньої політики Італії в повоєнний період? Контрольні запитання
9. У чому принципові розбіжності між політичними концепціями англійських консерваторів і лейбористів?
10. Проаналізуйте причини помітного відставання Великої Британії в галузі економіки у повоєнний час.
11. Перерахуйте основні етапи ліквідації Британської колоніальної імперії.
12. Поясніть термін "тетчеризм".
13. У чому схожість і відмінність соціально-економічної політики М. Тетчер і Р. Рейгана? Чому 1979-1990рр. іноді називають "ерою Тетчер"? Складіть політичний портрет М. Тетчер.
14. Які основні напрямки зовнішньої політики консерваторів у 80-90-х рр. ? У чому причина війни між Великою Британією й Аргентиною ?
15. Яка роль "плану Маршалла"у відновленні економіки європейських
країн ?
16. У якій політичній ситуації та за яких обставин утворено ФРН?
17. Чи відповідало утворення ФРН і НДР рішенням Ялтинської та Потсдамської конференцій? З чиєї провини стався розкол Німеччини ?
18. У чому виявилися принципові розходження в розвитку двох німецьких держав?
19. Назвіть причини "німецького економічного дива". Чим повчальний досвід ФРН для інших держав?
20. У чому сутність неоконсервативного курсу Г. Коля ? Чому йому майже
15 років вдавалося утримуватися при владі?
21. Чим скінчилося приховане змагання між ФРН і НДР? Які причини краху НДР?
22. Як відбувалося об'єднання Німеччини? У чому полягав компроміс
СРСР із країнами Заходу в цьому питанні?
23. Визначіть особливості розвитку ФРН у 1990-1996 рр. З якими труднощами зіткнулася об'єднана Німеччина?
24. Чому уряд В. Брандта вдався до "нової східної політики"?
25. У чому полягають особливості й перспективи відносин між ФРН і Україною ?
Тема: «Країни Центральної та Східної Європи (1945- початок ХХі століття)»
План
1.СРСР від завершення епохи Сталіна до Горбачова. 1945-1985 рр.
2. Розпад Радянського Союзу. 1985-1991 рр.
3.Нові незалежні держави на пострадянському просторі: здобутки, проблеми, перспективи.
4. Встановлення прорадянських режимів у Польщі, Угорщині, Болгарії, Румунії, Чехословаччині, Югославії.
5. Демократичні революції, особливості їх здійснення. Основні тенденції внутрішньополітичного розвитку країн регіону 90-х роки ХХ століття на початку ХХІ століття. Росія в 90-ті роки ХХ – початку ХХІ століття.
Література:
1. Бураков Ю.В. Всесвітня історія: новітні часи. – 1945 – 1998: Підручник для 11 кл. – К: Ґенеза, 2000 – 400 с.
2. Бураков Ю.В. Всесвітня історія: новітні часи. – 1945 – 2005.– К: Ґенеза, 2005 – 416 с.
3. Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 1914-1939 рр. (посібник) 10 кл. – Прем’єр, 2002.
4. Бердичевський Я.М., та ін.. Всесвітня історія,, 11 кл., підручник – Прем’єр, 2003.
5. Полянський П.Б. Всесвітня історія 1914 – 1939. Підручник для 10 кл. – К: Ґенеза, 2002 – 289 с.
6. Щупак І.Я. Всесвітня історія 10 кл. – Запоріжжя – Прем’єр. – 2010. – 272 с.
7. Ладиченко Т. В. Всесвітня історія. – К.: Ґенеза. – 2010. – 294 с.
8. Полянський П.Б. Всесвітня історія 10 кл. – К: Ґенеза, 2010 – 256 с.
Перемога у Другій світовій війні призвела до кардинальної зміни міжнародного становища СРСР. Радянський Союз вийшов з війни у новій якості наддержави. Відбулись значні територіальні зміни (єдина держава, яка у результаті війни здійснила значні територіальні придбання):
- було закріплено приєднання Західної України і Західної Білорусії, Бессарабії, Північної Буковини, Прибалтики, части: Фінляндії, здійснене у 1939-1940 pp.;
- у 1944 р. до СРСР приєдналась Тувинська Народна Республіка;
- за договором 1945 р. з Чехословаччиною до СРСР було приєднано Карпатську Україну;
- за рішенням Потсдамської конференції до СРСР відійшла частина Пруссії і місто Кенігсберг (з 1946 p.- Калінінград) з прилеглою територією;
- за мирним договором з Фінляндією до СРСР відійшла область Петсамо (Печенга);
- після розгрому Японії до СРСР відійшли Південний Сахалін і Курильські острови.
Новий міжнародний статус вагомо позначився на внутрішньому житті СРСР. Репресії. З закінченням війни населення СРСР плекало надії, що у країні наступлять зміни. Робітники сподівались, що будуть скасовані жорсткі передвоєнні закони, які тягли за собою кримінальну відповідальність за 20-хвилинне запізнення. Селяни мріяли про покращення свого життя. Надії на звільнення, на можливість повернутись додому плекало багато в'язнів ГУЛАГу. У результаті війни багато громадян втратили рідних, особливо це позначилось на дітях. У країні різко зросла безпритульність Серйозною проблемою стала кримінальна злочинність, тим більше, що на руках залишилось багато зброї. Відразу після закінчення війни почалась демобілізація збройних сил, які налічували на той час 11365 тис.чол. Велику масу демобілізованих потрібно було працевлаштувати і відновити професійні трудові навички, втрачені в роки війни. На батьківщину поверталась значна кількість репатріантів (за роки війни у Німеччину було вивезено на примусові роботи 2,8 млн. чол., потрапило в полон 4 млн. чол.). Усім їм довелось пройти через сталінську репресивну машину підозрінь, недовір'я, непорозумінь. З 800 тис. полонених, які повернулись на батьківщину, половина потрапила до ГУЛАГу. 16 серпня 1941 р. було видано наказ, згідно з яким командири і політпрацівники, що потрапили в полон, вважаються дезертирами, іх сім'ї підлягають арешту, а сім'ї червоноармійців позбавляються державної допомоги. Так у 1950 р. були страчені генерали П.Г.Понедєлін і М.К.Кирилов, які були у полоні. Крім того, сталінському керівництву довелось придушувати рух у Західній Україні, Західній Білорусії, Прибалтиці, де збройні формування (УПА, "Лісові брати" та ін.) боролись за незалежність України, республік Прибалтики, проти радянізації цих регіонів.
Під час війни були проведені жорстокі каральні операції проти цілих народів. Ще на її початку було ліквідовано Автономну республіку німців Поволжя. 300 тис. чол. було виселено у віддалені райони Сибіру і Казахстану. Подібні заходи у 1943 р. були здійснені проти калмиків, у 1944 р. проти карачаївців, чеченців, інгушів, балкарців, кримських татар. Названі народи насильно вивезено у малонаселен! райони Сибіру, Казахстану і Середньої Азії. Ці акції сталінізму стали відомими у 1956 p., коли М.С.Хрущов сказав про це у своїй "секретній доповіді" на XX з'їзді КПРС. У ній, зокрема, він зазначив і таке: "Українці були позбавлені цієї участі тільки тому, що їх було занадто багато і не було місця, куди їх виселити".
Після війни Сталін знову почав побоюватись посилення військових. К.Рокоссовський був відправлений у Польщу на посаду міністра національної оборони ПНР. Було заарештовано маршала авіації О.Новікова. Проти Г.Жукова готувався судовий процес. Почались арешти військових, які були у близьких стосунках з Жуковим. Процес проти Жукова припинив сам Сталін, заявивши, що "Жуков проти ЦК не піде". Ідеологічний наступ. Ждановщина. Сталінська система почала наступ і на ідеологічному фронті. Колишня слава Росії стала для Сталіна одним з доказів на користь спадкоємності його режиму по відношенню до старої Російської держави. Ідеологія і політична практика сталінізму набрала відверто великоруських націоналістичних рис. Проголошувалось скрізь і всюди, що в економіці і політиці, філософії і науці саме російська думка має "всесвітньо-історичне значення". Російський народ, за словами Сталіна, "заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни". Російський народ проголошувався як найбільш передовий за рівнем культури та економічного розвитку.
Влітку 1946 р. розпочався широкий наступ на культуру, який отримав назву "ждановщина". Початком її стала постанова ЦК ВКП(б) "Про журнали "Звезда" і "Ленинград", ініціатором якої був Сталін, а головним провідником - Жданов. Головними цілями компанії "для пророблення" було обрано А.А.Ахматову і М.М.Зощенка. До постанови про літературу додались постанови про репертуар драматичних театрів, про кінофільми "Велике життя", про оперу В.Мураделі "Велика дружба". Стало практикою закриття журналів, заборона літературних, музичних, кінематографічних творів. Знову почались нападки на "формалістів" у музиці, серед яких головними було названо С.С.Прокоф'єва і Д.Д.Шостаковича. Водночас розгорнулась боротьба з "космополітизмом". У цьому "витку" боротьби загинули відомі діячі культури: актор і режисер С.Міхоелс, поет П.Маркіш та ін. Ця кампанія значною мірою носила антисемітське забарвлення. Космополітом могли оголосити будь-яку людину, яка цікавилась західною літературою, музикою, живописом. Це призвело до ізоляції радянського народу від досягнень світової культури.
Становище в науці. Існуюча система керівництва наукою ставила над усе вірність ученого догмам, які Сталін виклав у "Короткому курсі історії ВКП(б)", практично виключала будь-який вияв наукового вільнодумства. Після арешту напередодні війни і згодом трагічної загибелі М.І.Вавілова, провідне місце в біології посіли Т.Д.Лисенко і його послідовники. Т.Лисенко Сталіну обіцяв вивести високоврожайні сорти і розв'язати продовольчу проблему. Але на перешкоді стояли генетики, які доводили абсурдність його тверджень. Заручившись підтримкою Сталіна, Лисенко перейшов у наступ.
У серпні 1948 р. відбулась сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І.Леніна (ВАСГНІЛ). Лисенко виступив на ній з доповіддю. Він заявив, що текст доповіді схвалив ЦК ВКП(б), а, отже, особисто Сталін. Справжні вчені не поступилися науковими переконаннями (В.С.Нємчинов, Й.А.Рапопорт), але лисенкевці перемогли. Більшість генетиків було звільнено з роботи, їм заборонили займатись науковою діяльністю. Розвиток цієї важливої галузі науки було зупинено на роки. В економічній науці все було підпорядковано пропаганді праці Сталіна "Економічні проблеми соціалізму в СРСР". Сталін звинуватив їх у науковому невігластві, у нерозумінні, що товарний оборот несумісний з перспективою переходу до комунізму. Історія як наука перебувала під повним і безроздільним впливом "Короткого курсу" і покликана була виправдати існуючий порядок. Практично обірвались зв'язки із світовою наукою. Саме наприкінці 40-х – на початку 50-х років на окремих найважливіших напрямах наукових досліджень і почалось відставання від світового рівня. Відбудова господарства. Відбудова почалася відразу після визволення захоплених територій. Для її проведення був розроблений четвертий п'ятирічний план (1946-1950). Перед країною стояло питання про шляхи економічного розвитку і знову, як напередодні війни, Сталін висунув гасло: завершити побудову соціалізму і почати перехід до комунізму. На його думку, війна лише затримала виконання цього завдання. Сталін припускав, що для побудови матеріально-технічної бази комунізму достатньо довести виробництво чавуну до 60 млн.т. на рік, сталі - до 60 млн. т., нафти - до 60 млн.т., вугілля до 500 млн.т. У 1948 р. за основними показниками було досягнуто перевищення довоєнного 1940 р.
Досягненню таких результатів сприяли наступні фактори:
- ентузіазм радянських людей;
- низький рівень споживання;
- концентрація ресурсів;
- примусове вилучення коштів під час грошової реформи 1947 р. (Заробітна плата залишалась незмінною. За банківськими вкладами з 3 до 10 тис. крб. було здійснено зменшення заощаджень на 1/3, а за вкладами понад 10 тис. крб. - 2/3. Для тих, хто зберігав гроші поза банківськими установами обмін здійснювався 1 до 10.);
- використання праці військовополонених (німців, японців), а також в'язнів ГУЛАГу;
- репарації.
Переважний розвиток групи "А" (виробництво засобів виробництва) призвів до ще більшої диспропорції у промисловості, яка намітилась ще у 30-ті роки. Це посилило хронічну хворобу радянської економіки: дефіцит товарів народного споживання. Становище на селі. У найгіршому становищі після війни опинилось сільське господарство. Крім втрат у роки війни (знищення МТС, скорочення поголів'я худоби, зменшення зайнятих у сільському господарстві), сільське господарство зазнавало нових утисків з боку адміністративно-командної системи. Посуха і голод 1946-1947 pp. не позначились на зменшенні планових показників заготівлі продукції. У селах забиралось все, аби виконати план. Податок накладався на худобу, птицю, фруктові дерева, що спричинило занепад підсобного господарства, яке давало 40% окремих видів продукції. Норми довоєнного часу обмежували свободу пересування колгоспників, адже у них не було паспортів. Фактично колгоспники були справжніми кріпаками. На них не поширювались і соціальні гарантії, які існували у містах: оплата з тимчасової непрацездатності, пенсійне забезпечення. Оргнабори сільського населення на відбудову міст і спорудження нових заводів підривали сільське господарство, бо позбавляли його робочої сили.
Керівництво вбачало всі проблеми сільського господарства в залежності від природних стихій і вважало, що їх можна розв'язати, зменшивши цю залежність. У 1948 р. виник "Сталінський план перетворення природи", за яким передбачалось провести лісозахисні заходи, розвивати зрошувальну систему, споруджувати ставки, водоймища. У подальшому цей план був доповнений рішеннями про будівництво великих каналів.
Нова хвиля репресій. Під кінець свого життя Сталін намагався знищити всіх свідків своїх зловживань і здійснив низку кадрових перестановок. У 1949 р. Сталін санкціонував так звану "Ленінградську справу". Приводом до початку справи послужив анонімний лист, що звинувачував ленінградських партійних діячів у фальсифікації результатів виборів на партійній конференції. Було заарештовано понад 200 партійних працівників. Після цього значно зміцнились позиції Маленкова, якого підтримував Берія, і Хрущова, який був призначений на посаду першого секретаря Московського обкому партії і секретаря ЦК. Саме Маленков і Хрущов виступили на XIX з'їзді ВКП(б) з головними доповідями.
За ініціативою Сталіна на цьому з'їзді була здійснена реорганізація вищих партійних органів. ВКП(б) дістала нову назву - Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС). Замість Політбюро створювалась Президія у складі 37 чол., збільшувалась кількість секретарів ЦК з 5 до 10 чол., було вдвічі розширено склад ЦК партії (до 232 чол.). Таким чином, диктатор хотів урівноважити вплив "старої гвардії" "молодою", якою було легше управляти.
У січні 1953 р. Сталіна оглянув лікар-терапевт професор В.М.Виноградов, який дійшов висновку про погіршення стану здоров'я пацієнта. Професора Виноградова і деяких інших відомих спеціалістів-медиків заарештували й оголосили агентами міжнародної сіоністської організації. Виникла так звана "справа лікарів". Тільки смерть Сталіна відвернула нову хвилю репресій. Зміни в керівництві партією і державою. 5 березня 1953 р. Й.В Сталін помер. З його смертю скінчилась ціла епоха у житті Радянського Союзу. Епоха, коли формувалась і утверджувалась тоталітарна система з усіма її рисами. Смерть вождя поставила на порядок денний питання: в якому напрямку далі буде рухатись радянське суспільство?
Подальший розвиток країни залежав від розкладу сил у вищих ешелонах влади, склад яких не зазнав змін. І тому існуюча еліта могла продовжувати політику Сталіна, або, у кращому випадку, піти на ліквідацію найбільш негативних проявів існуючої системи, зберігши основи командно-адміністративної системи. Головою Ради Міністрів став Маленков. Його на цю посаду запропонував Берія. У свою чергу, Маленков запропонував об'єднати МВС і МДБ під керівництвом Берії. Були проведені і інші зміни у складі керівництва. Хрущов домігся на цьому засіданні прийняття рішення про повернення у Москву Г.К.Жукова, який на той час командував Уральським військовим округом. Посада першого секретаря у партії не пропонувалась, але Хрущов як єдиний з секретарів ЦК, що входив до Президії ЦК, фактично взяв під контроль кадри партійного апарату. У зв'язку з трауром була оголошена амністія, в результаті якої на свободу вийшло багато карних злочинців, що призвело до загострення становища у країні.
Політика нового керівництва країни було вкрай непослідовною. Це пояснювалось нестійкістю коаліції Маленков-Берія-Хрущов. Ці лідери прагнули одноосібної влади. Найбільше шансів було у Берії, який контролював два з трьох "силових" міністерств. Основним суперником Берії став Хрущов, який зумів на свою сторону залучити Маленкова й Жукова. У липні 1953 р. на одному з засідань у Кремлі, яке вів Маленков, Хрущов виступив із звинуваченням на адресу Берії в кар'єризмі, націоналізмі і у зв'язку з англійською та муссаватистською розвідками. Хрущова підтримали, як і домовились, Булганін, Молотов та інші. Як тільки приступили до голосування, Маленков натиснув потаємну кнопку дзвінка, і кілька офіцерів вищого рангу заарештували Берію. За наказом Жукова у Москву були введені Кантемирівська і Таманська дивізії, які мали нейтралізувати можливий виступ прихильників Берії. Повністю було замінено охорону Кремля, заарештовано співробітників Берії. Завдяки таким діям Хрущов усунув найнебезпечнішого свого конкурента. Берію було засуджено і страчено у вересні 1953 р. Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК КПРС. У пресі почали з'являтися перші статті, які засуджували культ особи, почався перегляд "справи лікарів" і т.д. Але в той же час був придушений страйк в'язнів ГУЛАГу на шахтах Воркути. Сільське господарство. Цілина. Прийшовши до влади, Хрущов вдався до рішучих дій. У вересні 1953 р. він виступив на Пленумі ЦК з пропозиціями щодо розвитку сільського господарства:
- зменшити планові показники;
- запровадити авансування праці колгоспників;
- засудити практику існування слабких господарств за рахунок передачі їм коштів міцних;
- зменшити управлінський апарат;
- сприяти допомозі міста селу.
Ці пропозиції були слушними, але дати негайне збільшення виробництва сільгосппродукції вони не могли. Вихід було знайдено в освоєнні цілинних та перелогових земель. Це був яскравий приклад екстенсивного розвитку сільського господарства. Сприяло реалізації ідеї те, що середина 50-х років - це період відродження масового ентузіазму, особливо серед молоді. Зміни повільно, але неухильно відбувались у країні, викликаючи у молодих людей щире бажання зробити особистий внесок у зміцнення матеріальних основ радянського суспільства. Створювався сприятливий, з соціально-психологічної точки зору, момент, коли масовий ентузіазм, будучи підкріпленим матеріально, міг би дати довготерміновий ефект. Однак спалах ентузіазму молоді керівництво сприйняло як постійну, незмінну і завжди у майбутньому керовану силу.
До весни 1954 р. на казахстанській цілині була організовано понад 120 радгоспів. Першоцілинникам доводилось жити у важких умовах і працювати майже цілодобово. Перші результати освоєння цілини були оптимістичними. У 1954 р. цілина дала понад 40% валового збору зерна. Збільшилось виробництво м'яса, молока. Все це дало змогу дещо поліпшити продовольче постачання населення. Проте успіхи були лише у перші роки. Відсутність наукового підходу до освоєння цілини призвела до швидкого виснаження ґрунтів. Урожайність була низькою. На освоєння цілини було використані значні матеріальні і людські ресурси, які з більшим ефектом можна було використати для розвитку традиційних районів землеробства. Переломним у реформаторській діяльності став 1956 р. XX з'їзд КПРС. Він показав межі відлиги як у зовнішній так і у внутрішній політиці. Визначною подією став XX з'їзд КПРС. Підготовка до з'їзду велась у традиційному для того часу дусі - з численними рапортами, вахтами, зобов'язаннями. Але ще під час попереднього обговорення звітної доповіді ЦК з'їзду Хрущов запропонував включити до неї спеціальний розділ про культ особи Сталіна, але не знайшов підтримку з боку більшості ЦК і у звітну доповідь ця тема не ввійшла. Проте у доповіді було немало положень, які йшли врозріз з догмами сталінської епохи. Це стосувалось передусім оцінки міжнародної ситуації. Хрущов заявив, що мирне співіснування держав - не тимчасовий тактичний хід, а незмінна політична лінія країн соціалізму. В той же час заявлялось, що політика мирного співіснування є однією з форм класової боротьби.
Важливим був висновок і про можливість відвернення воєн у сучасну епоху. Ця можливість пов'язувалась виключно із зростанням воєнної могутності СРСР і "світового табору соціалізму". У доповіді стверджувалось, що можливі ситуації, коли комуністичні партії прийдуть до влади мирним, парламентським шляхом.
У внутрішній політиці висувались такі завдання:
- забезпечити зростання промислового виробництва;
- піднесення сільського господарства;
- запровадження семигодинного робочого дня;
- проведення пенсійної реформи;
- збільшення темпів житлового будівництва.
Поряд з цим Хрущов заявив, що необхідно виконати "історичне завдання", яке висунув Сталін на XVIII з'їзді партії, -догнати і перегнати капіталістичні країни по виробництву найважливіших видів промислової продукції на душу населення. На закінчення Хрущов під оплески присутніх сказав, що "сподівання ворогів соціалізму на розгубленість партії в той момент, коли смерть вирвала з наших лав Й.В.Сталіна", провалились, що ЦК КПРС поклав край діяльності "заклятого агента імперіалізму" Берії. У доповіді, як і раніше, викривались "вороги народу" Бухарін, Риков, Троцький, Каменев та ін. Здавалось, що з'їзд так і пройде за типовим сценарієм - з традиційними нескінченними виступами делегатів з самозвітами і запевненнями у безумовній підтримці лінії партії. Але на закритому засіданні Хрущов заявив, що з початку роботи з'їзду повноваження колишнього складу ЦК втрачають силу аж до виборів нового, а отже, ніхто не має право заборонити йому як рядовому делегатові виступити на одному із засідань з спеціальною доповіддю про своє розуміння "культу особи Сталіна . У своїй доповіді він розкрив етапи розвитку та прояви культу особи Сталіна, його негативні наслідки, злочинні дії та їх результати на багаточисельних фактах зловживань, некомпетентності, фальсифікації ряду судових справ щодо партійних, військових, наукових кадрів. Хрущов вперше познайомив делегатів з так званим Ленінським заповітом, в якому давалась негативна оцінка Сталіна. В доповіді Хрущова вся провина за скоєння злочинів покладалась на Сталіна, Єжова, Берію. Тим самим він свідомо виводив з-під відповідальності найближче оточення Сталіна, його "соратників", до яких належав і сам. Увесь склад нової Президії
ЦК КПРС, включаючи Молотова, Кагановича, Ворошилова та інших, Хрущов характеризував як вірних ленінців, які рішуче борються з культом особи і відновлюють колективне керівництво та ленінські норми партійного життя. На закінчення він сказав: "Ми повинні з усією серйозністю поставитись до питання про культ особи. Саме тому ми робимо доповідь про нього на закритому засіданні з'їзду. Треба знати міру, не тішити ворогів, не розкривати перед ними своїх болячок". На засіданні було прийнято рішення не публікувати доповідь, хоча вже через три дні у західних засобах масової інформації з'явився повний текст доповіді. У той час було підготовлено постанову ЦК КПРС "Про культ особи і його наслідки", яка визначила офіційні межі критики культу особи Сталіна і мала протидіяти поширенню критики партії і соціалістичного ладу. Активізація суспільного життя. Розголошення фактів про зловживання владою Сталіним, засудження необґрунтованих репресій стали поштовхом до пожвавлення суспільного життя. Але процес десталінізації 50-60-х років був непослідовним і суперечливим, частковим і не виходив за межі офіційної політики. Будь-які спроби вийти за її рамки присікались антидемократичними методами ( арешти, засудження і т.д.). Викриття культу особи Сталіна дали поштовх до масових рухів у деяких країнах Східної Європи (Польща, Угорщина). В Угорщині десталінізація призвела до вибуху народної революції. Радянське керівництво було поставлено у складне становище, до того ж розгортався конфлікт і на Близькому Сході, де спалахнула ще одна арабо-ізраїльська війна, в яку втрутились Великобританія і Франція, які прагнули відновити контроль над Суецьким каналом. Для розв'язання цих двох міжнародних криз Хрущов вдався до силових методів. В Угорщині радянські війська придушили народну антитоталітарну революцію, яка була оцінена як контрреволюція. Для припинення війни на Близькому Сході Хрущов пригрозив застосувати ядерну зброю проти агресора. Нові тенденції в політиці Хрущова викликали занепокоєння в консервативній частині партії,, які у червні 1957 р. на Пленумі ЦК КПРС прагнули усунути Хрущова від влади. Але підтримка Хрущова з боку військових (Жуков) і КДБ (Серов) усунула цю загрозу і навіть дала можливість йому укріпитись при владі. Зосередивши у своїх руках значну владу, Хрущов змінив керівництво армії і КДБ. Успіхи науки. Друга половина 50-х - початок 60-х років були періодом, коли Радянський Союз, як і інші індустріальні держави, вступив у епоху науково-технічної революції. її особливістю у СРСР було те, що вона розвивалась переважно в надрах військово-промислового комплексу. Це пояснювалось тим, що йшла "холодна війна" і створення нових зразків зброї могло дати перевагу в протистоянні; відсутністю стимулів для запровадження досягнень НТР у цивільних галузях виробництва. У цей період були такі досягнення НТР: