Історія досліджень особистості

Основні теорії особистості в сучасної психології.

ЛЕКЦІЯ 11.

(8 год.)

Основні питання:

1. Історичні етапи дослідження особистості. Їх характеристика.

2. Сучасні теорії особистості.

3. Формування і розвиток особистості в онтогенезі.

Психологія особистості стала експериментальною наукою в перші десятиліття нашого століття. Її становлення пов'язане з іменами таких учених, як А.Ф.Лазурский, Г.Оллпорт, Р.Кеттел і ін. Проте теоретичні дослідження в області психології особистості велися задовго до цього часу, і в історії відповідних досліджень можна виділити щонайменше три періоди: філософський-літературний, клінічний і власне експериментальний. Перший берет свій початок від робіт стародавніх мислителів і продовжується аж до початку XIX в. У перші десятиліття XIX в. разом з філософами і письменниками проблемами психології особистості зацікавилися лікарі-психіатри. Вони першими стали вести систематичні спостереження за особою хворого в клінічних умовах, вивчати історію його життя для того, щоб краще зрозуміти його спостережувану поведінку. При цьому робилися не тільки професійні висновки, пов'язані з діагностикою і лікуванням душевних захворювань, але і загальнонаукові висновки про природу людської особистості. Цей період і отримав назву клінічний. Аж до початку XX в. філософський-літературний і клінічний підходи до особистості були єдиними спробами проникнення в її суть.

У перші десятиліття поточного сторіччя вивченням особистості стали займатися і професійні психологи, які донині звертали увагу головним чином на дослідження пізнавальних процесів і станів людини. Вони спробували додати відповідним дослідженням експериментальний характер, ввівши в них математико-статистичну обробку даних з метою точної перевірки гіпотез і отримання достовірних фактів, на основі яких потім можна було б будувати експериментально перевірені, а не умоглядні теорії особистості.

Важливим завданням експериментального періоду у вивченні особистості стала розробка надійних і валидных тестових методів оцінювання нормальної особистості.

Основними проблемами психології особистості у філософський-літературний період її вивчення з'явилися питання про етичну і соціальну природу людини, про його вчинки і поведінку. Перші визначення особистості були достатньо широкими. Вони включали все те, що є в людині і що він може назвати своїм, особистим: його біологію, психологію, майно, поведінку, культуру і т.п. Таке розуміння особистості частково збереглося і до цих пір.

Вказане розширювальне тлумачення особистості має свої підстави. Дійсно, якщо визнати, що особистість є поняття, що характеризує людину і його діяння в цілому, то до нього повинно бути віднесено все те, що зроблене людиною, належить йому, стосується його. У художній творчості, філософії і інших соціальних науках таке розуміння особистості цілком виправдане. Проте в психології, де існує безліч інших, відмінних від особистості понять, наповнених науково-конкретним змістом, дане визначення представляється дуже широким.

У клінічний період вивчення особистості уявлення про неї як про особливий феномен було звужено в порівнянні з філософський-літературним періодом. У центрі уваги психіатрів опинилися особливості особистості, що зазвичай виявляються у хворої людини. Надалі було встановлено, що ці особливості є, але помірно виражені практично у всіх здорових людей, а у хворих, як правило, гіпертрофовані. Це відноситься, наприклад, до екстраверсії і интроверсии, тривожності і ригідності, заторможенности і збудливості. Визначення особистості лікарями-психіатрами були даны в термінах таких рис, користуючись якими можна описати і цілком нормальну, і патологічну, і акцентуированную (як крайній варіант норми) особистість.

Таке визначення саме по собі було правильним для вирішення психотерапевтичних завдань. Без тих якостей особистості, які в нім згадувалися, не могло обійтися і будь-яке інше психологічне визначення особистості. У чому ж тоді полягала його недостатність? У тому, що таке визначення для цілісного опису психології нормальної особистості було дуже вузьким. У нього не входили такі якості особистості, які за будь-яких умов, навіть якщо вони украй виражені, завжди позитивні, «нормальні». Це, наприклад, здібності, порядність, совість, чесність і ряд інших особових властивостей.

Експериментальний період в дослідженнях особистості почався в той момент, коли у вивченні основних пізнавальних процесів вже були досягнуті істотні успіхи. Він співпав за часом із загальною кризою психологічної науки, однією з причин якого з'явилася неспроможність психології того часу в поясненні цілісних поведінкових актів. Атомістичний підхід, що панував в нім, вимагав розкладання психології людини на окремі процеси і стани. Врешті-решт він привів до того, що людина виявилася представленою сукупністю окремих психічних функцій, з суми яких важко було скласти його особу і зрозуміти більш менш комплексні форми його соціальної поведінки. Один з піонерів експериментального підходу у вивченні особистості англійський психолог Р.Кеттел порівняв ситуацію, що склалася на той час в психології особистості, з постановкою «Гамлета» без принца данського: у ній було все, окрім головної дійової особистості — особистості.

Разом з тим в атомістичній, функціональній психології вже у той час широко застосовувалися експеримент і апарат математичної статистики. Нова область знань — психологія особистості — в цих умовах не могла будуватися на старій, умоглядній основі або на базі неперевірених, зібраних в клініці одиничних даних. Потрібні були, по-перше, рішучий поворот від хворої особистості до здорової, по-друге, нові, точніші і надійніші методи її дослідження, по-третє, науковий експеримент, що відповідає вимогам, прийнятим при вивченні відчуттів, сприйняття, пам'яті і мислення.

Експериментальні дослідження особистості в Росії були початі А.Ф.Лазурским, а за кордоном — Г.Айзенком і Р.Кеттелом. А.ФЛазурский розробив техніку і методику ведення систематичних наукових спостережень особистості, а також процедуру проведення природного експерименту, в якому можна було отримувати і узагальнювати дані, що стосуються психології і поведінки здорової особистості. Заслугою Г.Айзенка з'явилася розробка методів і процедур математичної обробки даних спостережень, опитів і аналізу документів, зібраних про особу з різних джерел. В результаті такої обробки виходили факти, що корелювали (статистично зв'язані) між собою, характеризуючи загальні, найбільш поширені і індивідуально стійкі риси.

Г.Оллпорт заклав основи нової теорії особистості, що отримала назву «Теорія рис», а Р.Кеттел, скориставшись методом Г.Айзенка, додав дослідженням особистості, що проводяться в рамках теорії рис, експериментальний характер. Він ввів в процедуру експериментального дослідження особистості метод аналізу чинника, виділив, описав і визначив ряд реально існуючих чинників, або біс особистості. Він же заклав основи сучасної тестології особистості, розробивши один з перших особових тестів, названий його ім'ям (тест 16-чинника Кеттела).

Зі всіх визначень особистості, запропонованих на початку експериментального періоду розробки проблеми особистості, найбільш вдалим виявилося те, яке було дано Г.Оллпортом: особистість є що прижиттєво формується індивідуально своєрідна сукупність психофізіологічних систем — біс особистості, якими визначаються своєрідне для даної людини мислення і поведінка.