Роль спілкування в психічному розвитку людини

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвиненими людьми, завдяки широким можливостям до навчення, людина набуває всіх своїх вищих пізнавальних здібностей і якостей. Через активне спілкування з розвиненими особистістьми він сам перетворюється на особу.

Якби з народження чоловік був позбавлений можливості спілкуватися з людьми, він ніколи не став би цивілізованим, культурно і етично розвиненим громадянином, був би до кінця життя приречений залишатися напівтвариною, що лише зовні анатомо-фізіологічно нагадує людину. Про це свідчать численні факти, що описані в літературі і показують, що, будучи позбавленим спілкування з собі подібними, людський індивід, навіть якщо він, як організм, цілком збережений, проте залишається біологічною істотою в своєму психічному розвитку. Як приклад можна привести стани людей, яких час від часу знаходять серед звірів і які тривалий період, особливо в дитинстві, жили в ізоляції від цивілізованих людей або, вже будучи дорослими, в результаті нещасного випадку опинилися наодинці, надовго ізольованими від собі подібних (наприклад, після корабельної аварії).

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має його спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. В цей час всіх своїх людських, психічних і поведінкових якостей він набуває майже виключно через спілкування, оскільки аж до початку навчання в школі, а ще більш безумовно — до настання підліткового віку, він позбавлений здібності до самоосвіти і самовиховання.

Психічний розвиток дитини починається із спілкування. Це перший вид соціальної активності, який виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля отримує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. Що ж до наочної діяльності, яка також виступає як умова і засіб психічного розвитку, то вона з'являється набагато пізніше — на другому, третьому році життя.

У спілкуванні спочатку через пряме наслідування (вікарне навчення), а потім через словесні інструкції (вербальне навчення) отримується основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими він спілкується, є для дитини носіями цього досвіду, і ніяким іншим шляхом, окрім спілкування з ними, цей досвід не може бути придбаний. Інтенсивність спілкування, різноманітність його змісту, цілей і засобів є найважливішими чинниками, що визначають розвиток дітей.

Виділені вище види спілкування служать розвитку різних сторін психології і поведінки людини. Так, ділове спілкування формує і розвиває його здібності, служить засобом придбання знань і навиків. У нім же чоловік удосконалює уміння взаємодіяти з людьми, розвиваючи у себе необхідні для цього ділові і організаторські якості.

Особисте спілкування формує людину як особу, дає йому можливість придбати певні риси вдачі, інтереси, звички, схильності, засвоїти норми і форми етичної поведінки, визначити цілі життя і вибрати засоби їх реалізації.

Різноманітне за змістом, цілям і засобам спілкування також виконує специфічну функцію в психічному розвитку індивіда. Наприклад, матеріальне спілкування дозволяє людині отримувати необхідні для нормального життя предмети матеріальної і духовної культури, які, як ми з'ясували і розділу, присвяченій діяльності, виступають як умова індивідуального розвитку. Когнітивне спілкування безпосередньо виступає як чинник інтелектуального розвитку, оскільки індивіди, що спілкуються, обмінюються і, отже, взаємно збагачуються знаннями.

Кондиційне спілкування створює стан готовності до навчення, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Тим самим воно побічно сприяє індивідуальному інтелектуальному і особовому розвитку людини. Мотиваційне спілкування служить джерелом додаткової енергії для людини, своєрідним його «заряджанням». Набуваючи в результаті такого спілкування нових інтересів, мотивів і цілей діяльності, чоловік збільшує свій психоенергетичний потенціал, що розвиває його самого. Діяльностне спілкування, яке ми визначили як міжособовий обмін діями, операціями, уміннями і навиками, має для індивіда прямий розвиваючий ефект, оскільки удосконалює і збагачує його власну діяльність.

Біологічне спілкування служить самозбереженню організму як найважливіша умова підтримки і розвитку його життєвих функцій. Соціальне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, сприяючим розвитку форм суспільного життя: груп, колективів, організацій, націй, держав, людського миру в цілому.

Безпосереднє спілкування необхідне людині для того, щоб навчатися і виховуватися в результаті широкого використання на практиці даних йому з народження, найпростіших і ефективніших засобів і способів навчення: умовнорефлекторного, вікарного і вербального. Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню засобів спілкування і вдосконаленню на базі їх здібності до самоосвіти і самовихованню людини, а також до свідомого управління самим спілкуванням.

Завдяки невербальному спілкуванню чоловік отримує можливість психологічно розвиватися ще до того, як він засвоїв і навчився користуватися мовою (близько 2—3 років). Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку і вдосконаленню комунікативних можливостей людини, унаслідок чого він стає здібнішим до міжособових контактів і відкриває для себе ширші можливості для розвитку. Що ж до вербального спілкування і його ролі в психічному розвитку індивіда, то її важко переоцінити. Воно пов'язане із засвоєнням мови, а вона, як відомо, лежить в основі всього розвитку людини, як інтелектуального, так і власне особового.