Форми свідомості, по К.К.Платонову

Довгий час психологія приділяла увагу тільки індивідуальній свідомості — як свідомості конкретного (або абстрагованого) людського індивіда.

Тим часом суспільна свідомість — це не тільки соціальні явища, в значній мірі матеріалізовані в діяльності і продуктах культури. Воно є і узагальненою свідомістю великого числа осіб. Це узагальнення відбувається не одномиттєво, а в історичному процесі. Тому суспільна свідомість є також групова свідомість. І психологічна наука не може повністю виключити його з своєї уваги.

Слід особливо звернути увагу на два моменти як явища групової свідомості. По-перше, механічна сила групи людей при кооперації більше суми їх окремих сил, і, по-друге, суспільний контакт людей є важливим чинником групової свідомості.

Сам термін «соціально-психологічні явища» говорить про те, що вони виникли і розвинулися в процесі антропогенезу, що це не тільки психічні, але і соціальні явища. Проте вони, як і свідомість, мають свою передісторію, що передувала антропогенезу.

Стадний спосіб життя накладав на поведінку тварин своєрідні відбитки. Простим тут є інстинктивний «розподіл праці». Цей термін узятий в лапки, оскільки тварини не трудяться і правильніше було б говорити про розділення ролей. Реакції стадної тварини, наприклад, за наявності і за відсутності іншої тварини абсолютно різні.

Слід пам'ятати також про рефлекс наслідування, властивий в тому або іншому ступені всією вищою твариною і що грає чималу роль і при спілкуванні людей. Але особливо необхідно відзначити те, що чинником еволюції є не тільки боротьба за існування, але і полярне нею явище — взаємодопомога. Наслідування і взаємодопомога, включені в спілкування і працю, сприяли перетворенню стада спочатку на первісну орду, а потім в плем'я.

Всі ці стадні особливості тварин, будучи включені як біологічні феномени в антропогенез, в процесі його ставали соціально-психологічними явищами.

Твариною властиві суб'єктивні явища: переживання і образне пізнання. Перехід образного пізнання в понятійне, пов'язаний з появою нервових механізмів другої сигнальної системи дійсності, більш, ніж що-небудь інше, знаменував очеловечение мавпи. Це було пов'язано з появою турботи про потомство через покоління, тобто не про своїх дітей, а про внуків. Якщо турбота про дітей це чисто біологічне явище, то турбота про внуків це одне з перших, а може бути, і перше соціально-психологічне явище. Зараз без спеціального дослідження важко стверджувати, що було першим соціально-психологічним явищем в історії людини — виникнення в свідомості ідеї вони, як вважає Б.Ф. Поршнев, або поява турботи про внуків, або усвідомлена взаємодопомога. Але мабуть, і те, і інше, і третє були найбільш стародавніми соціально-психологічними явищами.

Усвідомленню ідеї «вони» передувало виділення я з не-я. Суб'єктивний компонент психічних явищ у вигляді переживання і пізнання властивий і твариною. Освіта хоч би простих понять, пов'язаних із зовнішньою і внутрішньою мовою, — це доля тільки людини. Усвідомлення свого наступного і відмінного від навколишнього світу «я»— перший акт індивідуальної свідомості і в антропогенезі, і в онтогенезі, наприклад при пробудженні від сну.

Б.Ф. Поршнев на підставі ретельного аналізу історичних даних показав, що категорія «ви» (а і відповідно «ти») є похідною і відповідає пізнішому ступеню, ніж «ми» і «вони». «Першим актом соціальної психології треба вважати появу в голові індивіда уявлення про «них»»— пише він.

Усвідомлення відмінності і зв'язку між поняттями «Я» і «вони» разом з іншим психологічним корінням релігії привело до появи релігійної психології. «Вони» — як поняття, протилежне «я», узагальнювало ворожі і могутні сили, що викликають страх, іноді преклоніння. Людина намагалася вмилостивити, привернути їх на свою сторону. А це і є відчуття і дії, лежачі в основі релігійної психології як соціально-психологічного явища. Останнє спочатку було загальним у різних рас і націй, але потім приймало в конкретних історичних умовах вельми диференційовані форми певних релігійних вірувань як соціального явища. Після виникнення поняття «ми» можна припускати початок формування елементів етичної психології. Вплітаючись в групову трудову діяльність, елементи релігійної і етичної психології ставали специфічними формами і індивідуального, і групового, і суспільної свідомості.

Всі згадані явища в житті людини могли виникати і розвиватися тому, що випадкове скупчення, надалі стадо тварин ставало спільністю хай хоч і первісних, але вже людей як осіб. Як відомо, спільність — категорія не психологічна, а соціологічна, але вона дуже важлива для суспільної психології, зокрема тому, що спільністю є колектив, наділений колективною свідомістю.

Кожен колектив є групою осіб, але не кожна група осіб — колектив. Тому колективна свідомість — це завжди групова свідомість, але останнє не завжди є колективною свідомістю. Колективна свідомість визначається перш за все суспільною ідеєю як проявом суспільної свідомості, що у свою чергу визначає діяльність всіх окремих осіб цього колективу. Групова, але не колективна свідомість не виходить по цілях діяльності за рамки групи.

Індивідуальне, групове і суспільне — це три основні форми свідомості, що розглядається з погляду соціальної психології. Будь-яка групова свідомість завжди визначається індивідуальною свідомістю типових осіб даної групи. Але при цьому є на увазі типова для групи свідомість осіб по частоті його прояву, по силі виразу в даний час і по тенденції, тобто що випереджає, показує напрям розвитку даної групової свідомості.

Групове і особливо колективна свідомість залежить від суспільної свідомості і завжди визначається міжособовими відносинами, що виникають як віддзеркалення об'єктивних взаємин, в які вступають люди цієї групи. Тому всі психічні явища, властиві процесу спілкування людей, і зокрема всі міжособові відносини в групі і колективі, є явища групової свідомості.

Найбільш специфічними для групової свідомості треба рахувати так звані массовидні психічні явища, які існують тільки в групах людей. До массовидних явищ, властивих будь-якій групі, відносяться суспільні настрої. Вони-то і створюють в групі її психологічний клімат. Основним чинником, що викликає настрої, служать міжособові відносини в даній групі. Відомо, що об'єктивні труднощі значно легше долаються колективом з «хорошим психологічним кліматом»; але достатньо там завестися одному склочникові, щоб надовго, испортив всім настрій, понизити ефективність праці всього колективу в цілому. Одній з причин погіршення настрою колективу крім склок, що зазвичай йдуть «знизу», є так звані дидактогенії. Це зрушення в настрої особи або колективу, що іноді доходять до хворобливого стану, викликані нечутливою (або тим більше грубим!) дією педагога або керівника. Іноді буває достатньо різкого окрику, щоб не тільки той, до кого він адресувався, втратив сон, але і важ колектив стало лихоманити.

Поширеним прикладом массовидних явищ служить паніка. Вона є проявом страху, доведеного до ступеня афекту, що охоплює зазвичай неорганізовану групу (натовп) і що надзвичайно посилюється в результаті взаємного наслідування.

Емоції і відчуття грають величезну роль в колективній свідомості. Проте навіть в такому явищі, як мода, роль емоцій не єдина, оскільки провідна роль в ній належить громадській думці.

Суспільне, а точніше, групова думка (оскільки воно частіше виражає не суспільну, а групову свідомість) зазвичай спирається на інформацію, що отримується за допомогою засобів «масових комунікацій». Про превалювання в структурі групового, і особливо колективної думки, розсудливого компоненту, говорять, зокрема, і основні принципи його формування: гласність, оперативність і правдивість інформації. Порушення цих принципів в інформації приводить до заміни колективної думки груповим, у вигляді чуток.

Краще вивчено таке розсудливе массовидне явище, як колективне мислення. Воно укріплює цілеспрямованість кожного члена колективу в рішенні виниклої задачі; дозволяє різносторонньо продумати і освітити її, сприяє прояву сміливішої ініціативи. Разом з тим колективне мислення підсилює критичний підхід до тих, що виникають, але недостатньо аргументованим рішенням що допомагає розвитку у кожного члена колективу самокритичності; збагачує знання і досвід одних за рахунок знань і досвіду інших; сприяє змаганню, створює позитивний емоційний тонус; скорочує термін рішення виниклої задачі і підвищує його об'єктивність. Вирішення однієї проблеми стимулює поява нових, таких, що виникають в процесі «колективного думання» і тим самим безперервно рухає колектив вперед.

Менш інших вивчена воля колективу. На її прикладі виразно видно, що будь-яке соціально-психологічне явище в колективі — це не механічна сума процесів, станів або властивостей осіб окремих членів цього колективу, а такий їх синтез, який дає нову якість. Воля окремих людей в групі «досягає не того, чого вони хочуть, але зливається в щось середнє, в одну загальну рівнодіючу, — з цього все ж таки не слід укладати, що ця воля рівна нулю. Навпаки, кожна воля бере участь в рівнодіючій і остільки включена в неї». Ця «рівнодіюча групової волі» в колективі дає можливість добитися недосяжного для однієї людини.

Як відомо, в явищах суспільної свідомості історичний матеріалізм виділяє як форми науку, релігію, моральність, право, мистецтво і ідеологію.

Релігії, мистецтву, моральності, праву як соціальним явищам властива відносна самостійність в розвитку; відповідні ним види суспільної свідомості— релігійна, естетична, етична і правова свідомість також володіють такою самостійністю, і кожному виду властиві свої закономірності. Тому їх вивчають різні науки. Але в груповій і тим більше індивідуальній свідомості вони тісно зв'язані. Зв'язок етичної і естетичної свідомості можна спостерігати повсякденно: так, етичний вчинок часто називають «красивим», а вчинок, в якому виявляються аморальні властивості особи або групи, — «потворним» або навіть «огидним». «Справедливість» — це поняття етики, вчення про моральність. Але ж «юстиція» на всіх мовах латинського кореня це і є справедливість. Церковна музика, живопис, взагалі релігійне мистецтво завжди використовувалися для посилення релігійного відчуття, а через нього релігійної свідомості в цілому не тільки окремих осіб, але і їх груп.

Релігійна свідомість малих груп і окремих осіб — це явища релігійній психології: сюди відносяться індивідуальні і групові релігійні світогляди, відчуття і дії. Релігійну психологію вивчає галузь соціальної психології — психологія релігії. У походженні релігії як соціального явища тісно перепліталося психологічне, соціальне і історичне її коріння. Вони ж обумовлюють і перетворення релігійної психології з її догматичної форми в марновірства.

Вера — відчуття, що офарблює образи фантазії і що створює ілюзію реальності і пізнання їх. Історично пов'язані з вірою поняття, що до цих пір позначаються термінами «довіра» і «упевненість», відображають психічні явища, по своїй суті що не мають нічого спільного з вірою. Основним елементом їх структури є знання, що має тільки емоційне забарвлення. Упевненість — це відсутність сумнівів, заснована на знанні. Довіра до людини — це наші очікування від нього на основі знання його особи, вчинків, відповідних етичним нормам. Довіра до техніки — це упевненість в її надійності. Учений може сказати «я упевнений!», але говорити «я вірю!» він не винен.

Етична свідомість виникала і змінювалася як етична групова психологія, що узагальнювала соціально корисний досвід спілкування людей в певних групах і у відповідних історичних умовах. Об'єктивно зафіксовані етичні норми відображають відповідне (або не відповідне) їм етична (і аморальне) поведінка і інші особливості в індивідуальному і в груповій свідомості у вигляді різних моральних (і аморальних) психічних явищ.

Тісний зв'язок індивідуальної, групової і суспільної свідомості як його різних форм визначається суспільною суттю людини. «Індивід, — говорив Маркс про людину, — є суспільна істота. Тому всякий прояв його життя — навіть якщо воно і не виступає в безпосередній формі колективного, здійснюваного спільно з іншими, прояви життя, — є проявом і затвердженням суспільного життя». Це підводить нас до наступної загальний психологічної категорії — особи.