Структура сучасної психологічної науки і практики.

ЛЕКЦІЯ 2.

(4 год.)

Основні питання:

1. Академічна психологія. Її основні завдання.

2. Прикладна психологія. Її основні завдання.

3. Практична психологія. Її основні завдання.

4. Психотехнології. Її основні завдання.

Аналіз стану сучасної психології дозволяє досить чітко розділити неї на чотири основних роздягнула: академічну, прикладну і практичну психологію, психотехнологію, кожна з яких реалізує власні цілі і вирішує свої задачі.

Академічна психологія прагне розкрити загальні, основні закономірності і механізми формування, розвитку і функціонування психіки людини у всій її розмаїтості. Предметом психології як академічної науки є психічна реальність, виражена в різних формах психічних явищ (у процесах, властивостях, станах психіки). Головна задача академічної психології – одержання об'єктивних, щирих знань про психічну реальність, подолання суб'єктивного погляду дослідника на особливості і закономірності психіки, надуманості і неточності в описі психічних явищ. Ця задача вирішується за допомогою об'єктивних методів дослідження – спостереження й експерименту. Ці методи привносяться в психологічну науку з природознавства, де вони вже довели свою надійність і об'єктивність.

Галузями академічної психології є:

- загальна психологія, що вивчає структуру психічної реальності (психічні процеси, властивості і стани), їхньої особливості, специфіку, загальні закономірності формування, розвитку і функціонування;

- історія психології, що виконує рефлексивну функцію наукового пізнання, що вивчає становлення психології як науки, її джерела у філософських поглядах, психологічні школи і напрямки, розробляє методологічні основи психологічної науки;

- експериментальна психологія, що розробляє експериментальні методи дослідження психічних явищ і вимоги в проведенню психологічних досліджень, а також математичний апарат обробки результатів експериментального дослідження;

- диференціальна психологія, що вивчає індивідуальні розходження психічних явищ;

- психологія розвитку, що аналізує загальні закони розвитку психіки у фило- і онтогенезі;

- вікова психологія, що вивчає закономірності розвитку психіки людини в онтогенезі і вікові розходження в психіці;

- зоопсихологія, що вивчає розвиток психіки і її особливості у філогенезі;

- порівняльна психологія, що вивчає розходження психіки людини і тварин, що розглядає механізми і закономірності формування психіки людини у філогенезі;

- патопсихологія, що вивчає порушення у функціонуванні, розвитку і формуванні психічних явищ.

Таким, образом, академічна психологія займається одержанням і систематизацією фактів, що відбивають психічну реальність, розробляє систему об'єктивних методів одержання таких фактів, формулює методологічні принципи побудови психологічної науки і психологічного пізнання, створює теорії, що описують і пояснюють отримані факти про психічну реальність (психічних явищах), взаємозв'язку між ними, закономірності формування, розвитку і функціонування психічних явищ.

Кожна з галузей академічної психології розробляє категоріальний апарат (систему науково-психологічний понять), за допомогою якого описує досліджувані явища.

У зарубіжній психології академічна психологія представлена в різних напрямах і наукових школах: асоціативна психологія, біхевіорізм, гештальтпсихологія, когнітивна психологія, французька соціальна психологія, французька генетична школа А.Валлона, швейцарська генетична школа Ж.Пиаже і ін.

Однак в академічній психології за рамками дослідження й аналізу залишається особистість конкретної людини з його суб'єктивними психологічними проблемами, а також специфічні особливості психічної активності в рамках конкретних видів професійної діяльності, у різних сферах життєдіяльності. Це утрудняє безпосереднє впровадження психологічних академічних знань у практику.

Необхідність вирішувати дані проблеми приводить до формування в 20 ст. нових напрямків у психології: прикладної психології, практичної (терапевтичної) психології і психотехнології.

Психологія як прикладна наука являє собою психологічне забезпечення різних соціальних сфер - виробництва, утворення, спорту, права, політики й ін. та психологічне супроводження різних типів професійної діяльності.

Такий розвиток психології пов'язаний із створенням галузей психологічної науки, що одержали своє найменування відповідно до тієї сфери, у якій вивчаються і виявляються відповідні психічні особливості людини: психологія праці, інженерна психологія, спортивна психологія, юридична психологія, педагогічна психологія, військова психологія, політична психологія і т.д.

Сюди ж відноситься і соціальна психологія, що розглядає людину з погляду його соціальних функцій і соціальних ролей, що він виконує для збереження цілісності і відтворення соціуму в цілому. Особистість у соціальній психології розглядається як соціалізованій індивід.

Прикладні галузі психологічної науки обов'язково містять у собі теоретичну частину, зв'язану з вивченням особливостей функціонування психіки в конкретному виді діяльності, у конкретних умовах життєдіяльності людини, під впливом різних факторів, і власне прикладну, що розробляє конкретної рекомендації з організації тієї або іншої сфери життєдіяльності людини для досягнення більш високих результатів у конкретній діяльності або соціальних відносинах.

При розробці теоретичних аспектів прикладної психології використовуються основні методи науково-психологічного дослідження: спостереження й експеримент, модифіковані відповідно до основного задачі конкретної прикладної галузі. Однак для рішення власне прикладних задач розробляються допоміжні методи: опитувальні методи (інтерв'ю, бесіди, анкета), тести, праксичні методи (метод аналізу продуктів діяльності, циклограми, і ін.), методи моделювання психічних явищ.

Однієї з центральних задач будь-якої прикладної галузі є визначення тих психічних властивостей і характеристик особистості, що дозволяють їй найбільше продуктивно виконувати ті або інші соціальні функції або види професійної діяльності. Для рішення цієї задачі в прикладній психології виникає досить самостійна галузь, що займається розробкою діагностичного інструментарію для визначення відповідних психічних властивостей і характеристик особистості – тестологія. Тест – один з центральних методів прикладної психології. Його основна мета – це визначення особливостей психіки конкретної людини щодо соціальної вибірки, тому його результат показує не специфічні особливості його психіки, що відрізняють його індивідуальність, а його соціально-психологічний статус, що відзначає наявність або відсутність тієї або іншої якості, його більш високий, середній або низький рівень розвитку і т.п.

Наприклад, тести інтелекту дозволяють нам визначити загальний показник розвитку інтелектуальної сфери людини, і IQ = 100 говорить нам тільки про те, що інтелект людини нормально розвитий, але нічого не говорить про швидкості протікання розумових процесів, про ті або інші форми його логічного мислення, про дедуктивну або індуктивну спрямованість його мислення, про творчий потенціал його інтелекту і т.п.

Тести для визначення професійних якостей або соціальної адаптації особистості, також тільки визначають наявність або відсутність даної характеристики, рівень її виразності, але не її специфічні особливості.

Іншою важливою задачею прикладної психології є формування і розвиток соціальний і професійно важливих психологічних властивостей особистості. Це привело до розвитку різного виду психотехнічних прийомів розвитку властивостей психіки, активних соціально-психологічних форм навчання – тренінгів (сюди можна віднести тренінги розвитку ділового спілкування, комунікативної компетентності, розвитку організаторських здібностей тощо), ділових ігор і ін.

Проблеми, що вирішуються прикладний психологією, мають соціальне замовлення, тобто прикладна психологія використовує психологічні знання для рішення проблем соціуму в цілому, а не окремої особистості. Задачі, розв'язувані прикладною психологією, ставлять перед психологами фахівці-суміжники: педагогіки, виробничники, керівники, правознавці, слідчі, політики й ін. Рекомендації, розроблювальні психологами, також реалізують у практику фахівці-суміжники, психолог несе відповідальність у даному випадку за обґрунтованість і дієвість пропонованих рекомендацій.

Психолог, що працює в рамках прикладної психології, здійснює:

- як дослідницькі функції, вивчаючи особливості прояву психічних явищ у рамках тієї або іншої соціальної і професійної діяльності, розробляючи конкретні рекомендації з перетворення соціальних відносин, особливостей професійної діяльності з метою їхньої оптимізації і профілактики можливих негативних наслідків;

- так і практичні функції – діагностика і проведення тренінгів соціальних і професійних властивостей особистості.

Практична психологія, як ще один напрямок у сучасній психології, орієнтована на створення особливої психологічної практики, спрямованої на надання психологічної допомоги і психологічних послуг клієнту. Сюди відносяться такі форми роботи практичного психолога як психотерапія, психокорекція, психопрофілактика, психологічне консультування, психореабілітація.

Основні задачі даного напрямку психології пов'язані з розробкою засобів для надання психологічної допомоги людині в рішенні її проблем, для проведення соціально-психологічної реабілітації. Тому дана психологія орієнтована не стільки на дослідження психіки, свідомості людини, скільки на роботу з її психікою, свідомістю. Її метою є розробка способів впливу психолога на свідомість людини (на систему його представлень про світ, інших людей, самому собі, на його ціннісні орієнтації й ін.), на різні форми його активності (спілкування, діяльність, поведінки, пізнання й ін.), характер взаємин і т.п.

Для рішення даних задач психології необхідні спеціальні методи практичної роботи з психічною реальністю. Такі методи в практиці безпосередньої роботи були знайдені, описані й апробовані в спеціальній психотерапевтичній практиці. Однак вони знайдені чисто емпіричними шляхом і тому не завжди дозволяють досягти бажаних результатів або пророчити наслідку їхнього використання.

Усвідомлення необхідності теоретичної парадигми, що пояснює особливості впливів на психіку клієнта використовуваних у психологічній практиці способів, приводили до звертання до наявних теорій і концепцій академічної психології, до різних психологічних шкіл і напрямків - біхевіоризмові, гештальтпсихології, когнітивній психології, гуманістичній психології, або створенню спеціальних концепцій - наприклад, різних концепцій психоаналізу. Використовуючи термінологію конкретної концепції, практичні психологи прагнули пояснити свої специфічні психотерапевтичні практики, спрямовані на рішення виникаючих у людини суб'єктивних проблем. Однак це приводило до виникнення орієнтації лише на якусь одну зі сторін психологічної реальності (поведінка, гештальти, знання, ціннісні орієнтації і т.п.). При цьому в практику закордонної психотерапії переносилися і помилки теоретичних напрямків, що виражаються в аналізі й інтерпретації одержуваних фактів.

У практиці психоаналізу основна мета - формування механізмів психологічного захисту, що підвищують протистояння особистості суспільству й одночасно примірить особистість зі сформованими відносинами. У практиці поведінкової терапії, основна мета - навчання особистості соціально-прийнятним формам поводження і спілкування. Гештальттерапія орієнтована на реагування, завершення тих або інших поведінкових актів для зняття емоційної напруги і створення для особистості можливості відчути своє існування повною мірою “тут і зараз”.

У закордонній практичній психології виникає величезна кількість різних теорій особистості, у яких психологи-практики намагаються пояснити причини виникнення тих або інших особистісних психологічних проблем і вибір шляху їх подолання. Однак як підкреслюють психологи-дослідники, жодна з цих концепцій не має під собою емпіричної основи, тобто експериментально не доведена. Пропоновані моделі особистості носять чисто спекулятивний характер. Однак, хоч теорії особистості не мають наукового обґрунтування, вони мають велике значення для практикуючих психологів, тому що дозволяють їм у більшій або меншій мері орієнтуватися в тих змінах, що відбуваються з особистістю в процесі психотерапевтичної і психокорекційної роботи з нею.

Подальший розвиток психологічної практики дійсно неможливо без теоретичної основи, що розкриває закономірності створення засобів психологічного впливу, їх упорядковування і можливості пророкування результатів їхнього використання. Однак, як вважають багато сучасних психологів, академічна наука не може виступити в даній ролі. Як указує Василюк Ф.Е., тут необхідна теорія особливого типу, яку можна назвати психотехнической. На думку Слободчикова, дана психотехнічна теорія може будуватися тільки на гуманітарній парадигмі, що виробляє інший - на відміну від природно наукового - цілісний погляд на людину.

Безумовно, сучасна психологічна практика вимагає створення фундаментальної концепції, що дозволяє психологові-практикові усвідомлено планувати свою роботу з клієнтом, підбирати найбільш адекватні способи роботи з ним. Ця концепція повинна відбивати основні закономірності існування й активності людини, що регулює роль психіки в ній.

Таким чином, подальший розвиток практичної психології зв'язано з розробкою її теоретичного аспекту, нової методології в підході до психічних явищ і тих змін, що відбуваються при використанні тих або інших засобів і способів впливу на психіку людини.

Рішення багатьох проблем практичного психолога (будь те психотерапія, психокорекція або психологічне консультування) зв'язано з необхідністю правильної оцінки індивідуальних особливостей особистості, її неповторної психічної специфіки. Це зажадало створення такого інструментарію, що дозволяло б визначати досить швидко й об'єктивно ці специфічні особистісні особливості клієнта. Цю задачу вирішує досить автономний напрямок практичної психології - психодіагностика. Психодіагностичні методики і проективні психотехнології дозволяють практичному психологові оперативно одержувати необхідну інформацію про психологічні особливості клієнта і відстежити ті зміни, що відбуваються в його психіки в процесі взаємодії психолог-клієнт.

4. В усіх перерахованих напрямках сучасної психології не вирішується однак проблема цілеспрямованого розвитку й удосконалювання психіки людини. Це зв'язано з тим, що в закордонній психології ведучої залишається представлення про генетичну заданість психічних особливостей людини і неможливості їхньої цілеспрямованої зміни, тим більше формування. Лише у вітчизняній психології розробляються концепції, що підкреслюють вплив зовнішніх умов на формування психіки людини і можливість її перетворення через цілеспрямовану їхню зміну. Це дозволяє говорити про психотехнології, тобто про такий розділ психології, що розробляє принципи і методи цілеспрямованого формування бажаних якостей і властивостей психіки людини. Це нове - четверте - напрямок сучасної психології.Її основна задача - розробка засобів для цілеспрямованої зміни або формування психіки людини, для її удосконалювання, забезпечення найбільш повної реалізації реальних і потенційних можливостей особистості, для її відновлення після негативних соціальних впливів або складних критичних життєвих ситуацій. Рішення основних задач даного напрямку вимагає аналізу й узагальнення накопичених культурою людства психотехнічних засобів, спрямованих на розвиток різних здібностей людини і способів регуляції його активності.

Таблиця 2.1.

ЛЕКЦІЯ 3.