Принципи міжнародного повітряного права

На міжнародно-правове регулювання повітряних сполучень між державами поширюють свою дію всі загальновизнані принципи сучасного міжнародного права, передусім принципи jus cogens (імперативні).

У міжнародно-правовій практиці міждержавних повітряних сполучень склалися основні галузеві принципи міжнародного повітряного права: а) принцип поваги повного і виключного суверенітету держави над її повітряним простором у межах її території; б) принцип убезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації; в) принцип свободи польотів в міжнародному повітряному просторі[5].

Принцип повного і виключного суверенітету держави над її повітряним простором у межах її території. Цьому принципові належить центральне місце в міжнародному повітряному праві.

Цей принцип визначає сутність і зміст багатьох інших принципів та норм міжнародного повітряного права, а також характер та особливості конкретних правовідносин, які стосуються використання повітряного простору з метою здійснення міжнародних повітряних сполучень. Даний принцип вважається одним із загальновизнаних начал сучасного міжнародного повітряного права.

Вперше питання суверенітету держави над її повітряним простором було поставлено, як зазначалося вище, французьким ученим Полем Фошілем на Невшательській сесії Інституту міжнародного права в 1900 р., хоча право держави на повітряний простір проголошувалося й раніше. Але загальновизнаним цей принцип став лише після Першої світової війни.

Щоправда, і на початку Другої світової війни ще не існувало єдиного світового публічного повітряного права і міжнародно-правовий статус повітряного простору не був остаточно врегульований [6].

Друга світова війна стимулювала бурхливий розвиток авіації. Істотно змінилося співвідношення сил окремих капіталістичних держав, і США очолили весь капіталістичний світ. До США перейшла також ініціатива в боротьбі за різні “свободи повітря” та у сфері міжнародної організації й регламентації повітряних пересувань.

США так категорично виступали проти “небес на засуві”, “повітряних застав” та проти самого принципу “повітряного суверенітету”, що на перший погляд могло скластися враження, що настав перелом на користь відмови від принципу “суверенітету” та визнання “свободи повітря” (“відкритого неба”).

Та, незважаючи на всі намагання монополістичних кіл США, їм не вдалося добитися міжнародно-правового визнання “свободи повітря” (“відкритого неба”) на американський лад. Нова міжнародна конвенція про повітряне пересування, тобто Чиказька конвенція 1944 р., учасниками якої є більшість держав світу, в тому числі і США, знову проголосила, що “кожна держава має повний та виключний суверенітет над повітряним простором у межах своєї території” (ст. 1). Однак визнання міжнародною спільнотою за державами повного та виключного суверенітету над своїм повітряним простором не завадило агресивним колам США, які після закінчення Другої світової війни взяли курс на загострення міжнародної напруженості, грубо порушувати цю загальновизнану норму міжнародного права.

Суверенітет держави над її повітряним простором є загальновизнаним принципом сучасного міжнародного права, за яким держава здійснює права щодо регулювання повітряного пересування в межах території держави та комерційної діяльності повітряно-транспортних підприємств, які діють на території та в межах даної держави, а також свою адміністративну, цивільну, кримінальну та іншу юрисдикцію щодо повітряних суден, їх екіпажів, пасажирів та багажу, вантажу та пошти, що знаходяться на таких суднах.

У повітряному законодавстві пострадянських держав принцип повного і виключного суверенітету держави над своїм повітряним просторомдістав належне нормативне втілення. Зокрема, Повітряний кодекс України 1993 р. (ПК України) у ст. 1 “Суверенітет над повітряним простором України” закріпив, що “Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України”.

Принцип убезпечення безпеки цивільної авіації. Підвищення ролі цивільної авіації в міжнародних перевезеннях пасажирів, вантажів і пошти, зростання інтенсивності руху на міжнародних авіалініях, швидкий розвиток авіаційної техніки тощо вимагають особливої уваги до питань міжнародно-правового забезпечення безпеки будь-яких польотів у повітряному просторі, включаючи польоти так званої міжнародної цивільної авіації. Так, Преамбула Чиказької Конвенції 1944 р. проголошує, що держави зобов’язуються вживати всіх заходів, щоб “міжнародна цивільна авіація могла розвиватися безпечним і впорядкованим чином” (п. 3), а також “сприяти безпеці польотів у міжнародній аеронавігації” (підпункт “h” ст. 44).

Як уже зазначалося принцип убезпечення безпеки цивільної авіації має статус галузевого принципу міжнародного повітряного права.

Фахівці з міжнародного повітряного права (Ю.М.Малєєв, В.І.Рижий) висловлюють думку, що на часі - питання про визнання загальним принципом міжнародного повітряного права є принцип убезпечення безпеки польотів у повітряному просторі[7]. Йдеться про необхідність ліквідації наявного становища - окремого правового регулювання польотів цивільних і військових повітряних суден, а також космічних апаратів для виведення таких апаратів на космічну орбіту та їх спуску з орбіти, використовується повітряний простір.

Безперечно, склалися всі юридичні та інші підвалини для встановлення загального міжнародно-правового режиму відкритого повітряного простору на основі загальновизнаних принципів і норм сучасного міжнародного права зокрема для визнання за принципом убезпечення безпеки польотів у повітряному просторі статусу загальновизнаного .

Принцип свободи польотів у відкритому (міжнародному) повітряному просторі. Відповідно до приписів норм сучасного міжнародного права повітряний простір над відкритим морем, міжнародними морськими протоками та каналами й Антарктикою є вільним для польотів повітряних суден усіх держав, що дає всі підстави розглядати такий повітряний простір як відкритий (міжнародний), в основі правового режиму якого лежить принцип свободи польотів.

Свобода польотів над відкритим морем є складовою частиною загальновизнаного принципу відкритого моря. Женевська конвенція про відкрите море 1958 р., а також Конвенція ООН з морського права 1982 р. установлюють, що свобода відкритого моря охоплює свободу літати над ним літальним апаратам (державним і цивільним).

Однак свобода польотів не є необмеженою. Держава не може вдаватися до дій, які порушують права, що належать на підставі цього принципу іншим державам, або таких дій, які порушують інші загальновизнані принципи міжнародного права.

Відкритий повітряний простір виведено з-під влади будь-якої держави. На нього не поширюється суверенітет однієї або кількох держав. Такий повітряний простір не входить до складу державної території. Тому будь-які дії держав, спрямовані на поширення своєї влади на відкритий повітряний простір, є незаконними. Держави не мають права перешкоджати одна одній користуватися свободою польотів у відкритому повітряному просторі й повинна дотримуватися правил польотів, рекомендованих ІКАО[8];