У чому ж полягає специфіка виховання, які ж його основні характеристики?

Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно розвиненої особистості

Виховання — соціально і педагогічно організований процес фор­мування людини як особистості.

Процес виховання, його структура і рушійні сили

План

ТЕМА:Суть процесу виховання, його закономірності й принципи

Лекція 1

1. Процес виховання, його специфіка.

2. Рушійні сили процесу виховання.

3. Закономірності і принципи виховного процесу.

Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Вступаючи в життя через со­ціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ соці­ального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і стає основною школою становлення її як особистості.

Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кож­ної особистості. Зупинення цього процесу — катастро­фа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.-А. Коменський зауважував, що зневага до виховання є кроком до заги­белі людей, сімей, держав і всього світу. Тому вихован­ня з погляду суспільного розвитку с провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільно­ти. Завдяки йому людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку.

Виховання дітей шкільного віку здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерова-ний процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що пе­редбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони.

Ріднить навчання і виховання спільність багатьох методів, за допомогою яких вони здійснюються. Як у системі навчальної, так і виховної роботи широко використовуються методи пояснення, роз’яснення, переконання, вправ (привчання), контролю і т. ін.

Проте, єдність двох процесів – навчання і виховання не означає тотожності. Кожен із цих процесів специфічний, має свої особливості.

a) Процес виховання є процесом багатофакторним: на нього впливає сім’я, окремі вихователі, вся школа, все суспільство з його виховними інститутами. Проте, при всьому цьому повинна здійснюватись єдина лінія виховних впливів, які йдуть від суспільства, школи і сім’ї.

б) Процес виховання є довготривалим і, по суті неперервним процесом. Він починається ще до приходу дитини в школу, продовжується і після закінчення школи або інших навчальних закладів. При цьому змінюється тільки роль і співвідношення різних виховних факторів. До школи провідну роль відіграє сім’я, в роки навчання – школа, училище, вуз. А після початку трудової діяльності величезне виховне значення в житті людини починає набувати трудовий колектив.

в) Процес виховання є комплексним тому, що особистість людини формується в цілому, і розвиток у неї певних рис і якостей йде не почергово, а відразу, в комплексі, хоч це не виключає, що на будь-якому етапі може бути посилено увагу до вирішення тих або інших особистісних виховних завдань. Комплексне виховання інтегрує не тільки зміст виховного процесу, але передбачає необхідність використання всіх форм і методів виховання.

г) Для процесу виховання характерна віддаленість результатів від моменту надання безпосереднього виховного впливу. Може бути і неоднаковість результатів виховання, що пов’язано з різним досвідом їх соціального формування.

д) Важливою стороною процесу виховання є його двосторонність тобто, обов’язкова участь у ньому і взаємодія двох сторін – учителя-вихователя і школяра-вихованця. У процесі виховання учень завжди виступає і як об’єкт виховання, яким керують педагоги, і як суб’єкт виховання, який сам засвоює норми поведінки, сам визначає свої відносини з товаришами.

Процес виховання розглядається як процес активної взаємодії вихователів і вихованців при керівній і спрямовуючій ролі вихователя.

У процесі ж навчання цілеспрямованість дій вихователя більш детермінована, конкретизована цілями і завданнями уроку, вплив учителя на учнів, в основному, обмежений програмним матеріалом і рамками уроку.

е) Складність виховного процесу полягає в переплетенні більшості впливів, які відображаються на особистості: вплив широкого соціального середовища, в якому живе дитина, масових засобів комунікацій; вплив мікро середовища і особливо сім’ї з її укладом, вплив товаришів, що утворюють найближче оточення дитини; зовнішні навмисні, спеціальні впливи виховної системи; внутрішні фактори особистості (емоційно-вольова сфера, пізнавальний потенціал, мотиви, що спонукають до вчинків, потреби і т. ін. – всі ці стихійні і навмисні); внутрішні і зовнішні фактори в певних умовах можуть впливати на особистість і дуже сильно, і вкрай слабо.

ж) Нарешті, виховний вплив може починатися і проходити по-різному: в одних випадках – починається із дії на свідомість, потім до спонукання почуттів і від них до набуття навиків поведінки (с-п-п-); в інших, з вироблення навичок поведінки, впливу на відповідні почуття і до свідомості (п-п-с); у третіх від спонукання почуттів до свідомості, а потім формуванню навичок поведінки (п-с-п). Тобто ці три основних шляхи педагогічно цілеспрямованих впливів у процесі виховання знаходяться в постійному непреривному зв’язку, переплітаються в різних комбінаціях. Кожен раз практична потреба підказує в якому напрямку в більшій мірі повинен бути направлений наш вплив (переконань, почуттів або звичок).

Цей процес:

- двосторонній (взаємодія вихователя і вихованця);

- цілеспрямований (наявність конкретної мети);

- багатогранний за завданням і змістом;

- складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини;

- різноманітний за формами, методами і прийомами;

- неперервний (у вихованні канікул бути не може);

- тривалим у часі (людина виховується усе життя);

- ефективність залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.