Стратегічне планування

Стратегічне планування є процесом проектування імовірного або логічного майбутнього (узагальненого сценарію) та ідеалізованих бажаних майбутніх станів. Всі плани мають три компоненти – початковий стан, мету (або остаточний стан) та засоби, що зв’язують ці два стани. Мета процесу планування полягає у поєднанні цих процесів із найбільшою ефективністю.

Для ідентифікації початкового стану описують усі ресурси та обмеження, обирають момент початку реалізації плану. Мета ставиться за умов знання про сили, що діють та формують її. Мета повинна бути досяжною, а також переглядатися та змінюватися у залежності від обставин. Засоби – це, по суті, сам план, оскільки вони мають у собі метод, яким здійснюється перехід від початкового стану до мети. Ця компонента повинна мати: фактори, що діють на мету; зовнішні та внутрішні сили, що діють на ці фактори; цілі операції; свідому послідовність кроків та придатні для прийняття рішень імовірні стани, що потрібні для керування процесом. Фактори можуть бути економічними, екологічними, технологічними, політичними, культурними, соціальними, контрольованими або неконтрольованими.

Процес планування, що здійснюється у прямому та зворотному напрямках, ґрунтується на класичній теорії планування, що зумовлює наявність двох цілей планування.

Перша ціль – це ціль логічна, яка має бути досягнута, при постановці якої вважається, що припущення та фактори, що впливають на вихід, залишаються істотно незмінними відносно до наявного стану.

Друга ціль – бажана, досягнення якої потребує більших змін на входах. Ці зміни потрібні не лише здійснити, але й зробити незворотними, не дивлячись на початкову поведінку системи.

Більшість процесів планування скеровані лише в один бік. Це послідовність подій, що починаються у момент часу t = 0 та завершуються у момент t = T у майбутньому. Ця послідовність є прямим процесом, і у ній розглядаються релевантні фактори дійсності, дії та цілі, що призводять до логічних результатів та бажаних сценаріїв. В оберненій послідовності стани починають розглядати з бажаного останнього до першого, тобто обернений процес починається із бажаних сценаріїв, а потім досліджуються політики та фактори, за допомогою котрих можна реалізувати бажані сценарії. Прямий процес планування забезпечує оцінку стану імовірного результату, а обернений – засобами контролю та керування прямим процесом при русі у напрямку бажаного стану (рис. 7).

Ключем до розуміння цих процесів є сценарій як гіпотетичний результат, що сприймається та визначається за допомогою припущень про наявні та майбутні тенденції. Припущення не повинні виходити за межі природних обмежень, ліміту часу та технологій. Дослідницький сценарій йде від дійсності до майбутнього, реалізуючи логічну послідовність подій, що породжені компонентами системи, заставляючи звернути увагу на ті фактори, що ще не розглядалися.

Дослідницький сценарій

Попереджуючий сценарій

Рис. 7. Узагальнена структура процесу стратегічного планування

Попереджуючий сценарій починається від майбутнього стану і рухається до дійсності з метою виявлення впливів та дій для досягнення бажаної мети. Попереджуючий сценарій спочатку визначає множину цілей, що повинні бути досягнуті, а потім шлях їх реалізації.

Попереджуючий сценарій визначає як бажане майбутнє, так й те, що може бути досягнуте. Основною цінністю сценарію є те, що у ньому точно виділяються твердження, де наявні припущення про досяжність. Узагальнений сценарій формується на основі нормативного та попереджуючого і дозволяє синтезувати більш широкий спектр ідей.