Нова інформаційна революція

Нова інформаційна революція вже відбувається. Почалася вона у бізнесі, й почалася з інформації, що необхідна бізнесу. Проте вона, без сумніву, зачепила усі суспільні інститути. Вона радикально змінила смисл, який вкладають у поняття „інформація” підприємства та окремі робітники. Сьогодні революційні зміни відбуваються не у технологіях, механіці чи комп’ютерних програмах. Революційні зміни відбуваються не у сфері інформаційних технологій (ІТ) та не в адміністративних інформаційних системах (ІС). Причиною та приводом до початку нової інформаційної революції стала нездібність „інформаційної індустрії” – розробників ІТ та адміністративних ІС – задовольнити потребу у інформації.

До тепер, на протязі 55 років, у центрі уваги ІТ знаходилися дані – їх отримання зберігання, передача та представлення. В абревіатурі ІТ головною була буква Т (технологія). Нова інформаційна революція перенесла центр тяжіння на І (інформація). Головне питання цієї революції: „У чому смисл інформації та яке її призначення?” Така постановка питання веде до кардинального пере визначення задач, покладених на інформацію, а разом із тим й до реорганізації установ, що виконують ці задачі.

Піввіку тому, приблизно у 1950 році, майже усі були впевнені, що нове чудо, комп’ютер, знайде своє застосування лише в оборонній промисловості та точних науках, наприклад в астрономії з її найскладнішими розрахунками. Правда, вже тоді знаходилися сміливці, звісно, їх було не так багато, які стверджували, що головною областю застосування комп’ютера стане бізнес, на який ця технологічна новинка виявить сильний вплив.

Проте революційні зміни проявилися тільки там, де ніхто не їх очікував, - у щоденній рутинній роботі. Ніхто тоді не міг уявити собі воістину геніальне програмне забезпечення, що сьогодні існує у розпорядженні архітектора. Воно дозволяє у десятки разів скоротити час та витрати на проектування „начинки” величезних будівель – водопроводу і каналізації, електричного освітлення, систем опалення і кондиціонування, ліфтів та планування приміщень. Декілька років тому на цю роботу витрачалось дві третини робочого часу архітектора і дві третини суми, що він отримував за проектування муніципальних будівель, шкіл та лікарень.

Ніхто не міг навіть уявити комп’ютерні програми для хірургів-практикантів. Вони дозволяють виконувати „віртуальні операції”, що можуть навіть закінчитися „віртуальною смертю” пацієнта із-за помилки хірурга. До недавнього часу інтерну рідко вдавалося навіть продивитися всю операцію від початку до кінця, не кажучи, щоби самому її виконати.

Але комп’ютер та й ІТ, що на ньому базуються, поки що практично не впливають на прийняття рішення про необхідність будівництва нового адміністративного будинку, школи, лікарні або в’язниці та про характер функцій цих установ. ІТ не задіяні у розробленні рішення про термінове хірургічне втручання у ситуації, коли пацієнт знаходиться у критичному стані, а також у прийнятті рішення про специфіку операції. Коли виробник, скажемо, обладнання, вирішує, котрі ринки освоювати та які товари пропонувати, він обходиться без ІТ. ІТ не впливають на рішення крупного банку про поглинання конкурента. Серед задач, що входять у компетенцію вищого керівництва підприємств, ІТ до сих пір грають роль лише постачальника відомостей, а не джерела інформації, не кажучи вже про те, що ІТ ніколи не ставили нових та неочікуваних питань й не пропонували нових та унікальних стратегій. До речі, відомості, якими користуються сьогодні комерційні установи, усе ще базуються на уявленні про те, що більш низька собівартість служить диференційною відміною компанії й створює їй потужну конкурентну перевагу. Але це уявлення було сформульоване ще на початку ХІХ століття та сьогодні повністю загубило свою актуальність. Робота ІС призначена для комп’ютерного опрацювання даних, які відповідають цьому уявленню. Це традиційний бухгалтерський облік, створений (біля 500 років тому) для того, щоби компанія у випадку ліквідації мала дані, що дозволять із максимальною ефективністю перерозподілити активи. А обчислення собівартості, дитя 20-х років минулого століття, - найважливіше доповнення до бухгалтерського обліку ХV століття, - було добавлене тільки для бухгалтерського обліку у відповідність із економікою ХХ століття. Іншими словами, для того, щоби компанія могла отримувати інформацію про свої видатки та керувати потоком готівки. Ту ж саму мету переслідує, доречи, й загальне керування якістю – такий популярний нині вид обчислення собівартості. Але це звичайні задачі оперативного керування. Дійсно, відсутність серйозної цінової переваги здібна зруйнувати бізнес. Проте для успіху бізнесу вимагається дещо зовсім інше, а саме – створення споживчої цінності та матеріальних благ. Тут вже не обійтися без ризикованих рішень у таких сферах, як теорія та стратегія бізнесу, ліквідація старих та впровадження нових товарів, співвідношення рентабельності й долі ринку. Необхідні також стратегічні рішення, що основані на знанні таких нових реалій:

1. Різке зниження народжуваності у розвинутих країнах.

2. Зміни у розподілі наявного прибутку.

3. Зміна визначення ефективності.

4. Глобалізація конкуренції.

5. Зростаюча невідповідність між економічними та політичними реаліями (економічною глобалізацією та політичною роздрібнюваністю).

Зараз вже розуміють, як використати інформацію в якості інструменту. Вже здібні визначити у загальних рисах основні складові ІС підприємства. Радикальніше всього змінюється найбільш традиційна із ІС – бухгалтерський облік. На практиці вже багато компаній перейшли від традиційних методів обчислення собівартості до більш сучасної системи – обчислення собівартості по об’єму господарської діяльності. Спочатку ця система було розроблена для промислового виробництва й саме там отримала найбільш широке розповсюдження. Але зараз вона усе ширше впроваджується у сферу послуг та навіть у некомерційних організаціях, зокрема у вузах. Обчислення собівартості по об’єму господарської діяльності являє собою одночасно зовсім нову концепцію процесу підприємницької діяльності та зовсім нову методику вимірювання.

Традиційне обчислення вартості вимірює витрати на виконання даної конкретної операції, наприклад, визначає вартість для підприємства нарізання різьби. Обчислення собівартості по об’єму господарської діяльності враховує ще й витрати на невиконання, наприклад, витрати від простою обладнання, витрати, що виникають під час вимушеної перерви в очікуванні потрібної деталі або інструменту; витрати із-за очікування відвантаження готового товару, а також витрати на виправлення або вибракування неякісних товарів. Це вартість того, що не було виконане, яку традиційний бухгалтерський облік не може зафіксувати й тому опускає; а, між іншим, вона часто дорівнює (а іноді навіть перевищує) вартість виконаних операцій.

Обчислення собівартості по об’єму господарської діяльності об’єднує в єдине ціле декілька раніш самостійних процедур: функціонально-вартісний аналіз, аналіз виробничого процесу, керування якістю та обчислення собівартості.

Однак одного знання витрат по кожній операції недостатньо. Щоби успішно діяти на теперішньому глобальному ринку, що характеризується безперервним посилення конкурентної боротьби, компаніям потрібно, по-перше, знати свої витрати по усьому економічному ланцюгу та, по-друге, разом із іншими учасниками економічного ланцюга регулювати ці витрати й добиватися оптимізація кінцевого результату.

Відмічають зміни в організаційній структурі існуючих виробничих систем із ІС (вдосконалення процесів керування виробництвом) із урахуванням розвитку ІТ.

Відомі „14 принципів керування” для реорганізації бізнес-процесів у будь-якому виробництві, включаючи галузь послуг та навчання, - підхід під назвою „Неперервне вдосконалення процесів” – СРІ (Continuous Process Improvement), що полягає у наступному:

ü ставиться мета постійного підвищення якості продукції та послуг;

ü трансформується та динамічно удосконалюється організація робіт;

ü критерії якості виходять від споживача;

ü у центр уваги ставиться не числовий показник результату тієї чи іншої виробничої функції або діяльності, а якість процесу її виконання;

ü досліджуються та усуваються недоліки виробничої системи у цілому, а не окремих працівників;

ü підвищується роль рішень та ініціативи кожного працівника;

ü знімаються бар’єри, встановлені виробничими підрозділами, організується групова („артільна”), командна робота;

ü на основі всього цього, як побічний, а не головний результат, знижуються затрати на виробництво.

Японські інженери опублікували та підтвердили на практиці, що при підвищенні якості продукції неминуче відбувається й збільшення продуктивності.

Ці принципи близькі до принципів BPR (Business Process Reengineering) та принципів тотального керування якістю (TQM – Total Quality Management).