Системне мислення

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМ ТА СИСТЕМНОСТІ

Лекція 2

Предмет системного дослідження виник у відповідь на вимоги практики, що поставила перед людством необхідність вивчати та проектувати складні системи, керувати ними в умовах неповної інформації, обмежених ресурсів та дефіциту часу. До тепер продовжуються суперечки, чи можна системні дослідження вважати наукою, мистецтвом або „технологічним ремеслом”. Особливо гостро дискутується їх застосування до проблем, що пов’язані з „соціальними” системами, де вирішальну роль відіграють люди.

З початком 70-х років минулого століття вже стало очевидним, що усі згадані вище теоретичні та прикладні дисципліни створюють як би єдиний потік, „системний рух”. Системність стала не тільки теоретичною категорією, але й аспектом практичної діяльності. Оскільки великі та складні системи по необхідності стали предметом вивчення, проектування та керування, стало вимагатися узагальнення методів дослідження систем та методів впливу на них. Повинна була виникнути деяка нова прикладна наука, що мала бути „містком” між абстрактними теоріями системності та живою практикою. Вона виникла спочатку у різних областях та під різними назвами та у 70-ті роки минулого століття оформилася у науку, що отримала завдяки англійському походженню назву „системний аналіз”. Хоча вона знаходиться у розвитку, сьогодні виступає вже як самостійна дисципліна, що має свій об’єкт діяльності, достатньо потужну теоретичну базу та значний практичний досвід.

Особливості системного дослідження витікають із самої природи складних систем. Маючи в якості мети ліквідацію проблеми, або, як мінімум, з’ясування її причин, системні дослідження залучають для цього широкий спектр засобів, використовують можливості різних наук та практичних сфер діяльності. Являючись по суті прикладною діалектикою, системний аналіз надає велике значення методологічним аспектам дослідження. З іншої сторони, прикладна направленість системних досліджень призводить до використання усіх сучасних засобів наукових досліджень – математики, кібернетики, комп’ютерів, моделювання. Зараз добре розуміють, що успіхи пов’язані з тим, наскільки системно підходять до рішення проблем, а невдачі - відхиленнями від системності.

Хибно вважати, що „мислення стало системним” тільки у другій половині ХХ століття. Мислення було системним завжди та й взагалі іншим бути не може. Системність – це не така якість, якою можна володіти або ні. Однак системність має різні рівні. Сигналом про недостатню системність існуючої діяльності є поява проблеми; а розв’язок існуючої проблеми виконується шляхом переходу на новий, більш високий рівень системності. Тому системність є не стільки стан, скільки процес.

Проблеми виникають тоді, коли є розходження між бажаним та дійсним, тобто це абстрактна категорія, що відображає розуміння людьми мотивів своєї діяльності. Проблеми породжуються та розв’язуються людьми, а тому поняття „проблема” має людські риси сприйняття, що породжує наступні труднощі:

§ неясність розуміння проблеми;

§ складнощі прогнозування проблеми на віддалену перспективу;

§ складнощі класифікації проблеми та, як наслідок, вибір неадекватних засобів її розв’язання;

§ спотворена оцінка проблеми (близькі, але дрібні складові проблеми затуляють великі, але віддалені);

§ неправильна оцінка значимості проблеми внаслідок вузькопрофесійної точки зору;

§ змішування цілей ліквідації проблеми із засобами їх реалізації.