Операції з торгівлі іноземною валютою на міжбанківському ринку
Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами — юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, які одержали ліцензію НБУ на торгівлю іноземною валютою.
Здійснювати операції на міжбанківському валютному ринку України можуть тільки суб'єкти цього ринку, до яких належать:
¾ Національний банк України;
¾ уповноважені банки — комерційні банки України, які мають ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями;
¾ інші фінансово-кредитні установи-резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські та інші компанії), які мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій;
¾ юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;
¾ кредитно-фінансові установи-нерезиденти (у тому числі іноземні банки), які одержали індивідуальний дозвіл НБУ.
Крім того, до структури міжбанківського валютного ринку входять також валютні біржі, валютні відділення товарних і фондових бірж, які мають відповідний дозвіл на торгівлю іноземною валютою.
Усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті з червня 1997 р. не підлягали обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України. Однак з вересня 1998 р. знову введено обов'язковий 50-відсотковий продаж валютної виручки експортерів.
Уповноважені банки зобов'язані викуповувати цю іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученнями (заявками клієнтів на продаж валюти) і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів.
Не підлягають обов'язковому 50-відсотковому продажу такі надходження на валютні рахунки резидентів:
¾ кошти, придбані на міжбанківському ринку України й УМВБ, протягом п'яти днів з часу їх придбання;
¾ надходження на адресу фізичних осіб, за винятком коштів від ведення підприємницької діяльності;
¾ кошти банків та інших фінансово-кредитних установ, які мають генеральні валютні ліцензії;
¾ кошти від реалізації продукції власного виробництва, на основі сертифіката Мінекономіки України;
¾ кошти, що надійшли на адресу посередника, — на основі розподілу ним валюти на власну й ту, що підлягає переказуванню власнику товарно-матеріальних цінностей;
¾ кошти, отримані від приватизації державного майна.
Після зарахування суми валюти, яка надійшла, банк повинен не пізніше наступного дня сповістити про це власника рахунку.
Протягом п'яти банківських днів обов'язковий продаж здійснюється за дорученнями клієнта уповноваженому банку. Якщо протягом указаного терміну доручення не надійшло, то на шостий робочий день обов'язковий 50-відсотковий продаж здійснюється уповноваженим банком у примусовому порядку.
Уповноважений банк також самостійно протягом п'яти банківських днів здійснює продаж тих валютних надходжень на адресу резидента, які згідно з нормативними документами НБУ підлягають продажу в повному обсязі на міжбанківському валютному ринку України, а саме:
¾ валюти, отриманої резидентом на території України без індивідуальної ліцензії НБУ на використання готівкової ВКВ як засобу платежу на території України;
¾ валюти, купленої на міжбанківському валютному ринку України, для виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентом, у разі, коли ці кошти повернулися назад від нерезидента.
Гривні, одержані від продажу валюти, мають бути зараховані на розрахунковий рахунок клієнта протягом двох робочих днів з моменту зарахування певних сум на баланс банку.
Окрім обов'язкового продажу резидентами іноземної валюти, в разі потреби клієнти можуть і добровільно продавати (а банки, відповідно, купувати) ті кошти, які залишаються на валютних рахунках у розпорядженні їхніх власників.
Уповноважені банки можуть продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за заявками клієнтів підприємницької діяльності, страхових і туристичних організацій, підприємств, які здійснюють продаж квитків на міжнародні пасажирські перевезення, підприємствам зв'язку і телекомунікацій, транспортним організаціям, державним патентним відомствам тощо.
Необхідними умовами для придбання клієнтами уповноважених банків іноземної валюти в Україні є:
¾ у відповідний спосіб оформлений контракт на імпорт товарів, робіт чи послуг;
¾ документи, що свідчать про правомірність переказування за кордон прибутку, отриманого іноземним інвестором від іноземних інвестицій в Україні;
¾ документи стосовно руху капіталу, проліцензійовані НБУ;
¾ документи, що свідчать про правомірність купівлі іноземної валюти для погашення і обслуговування резидентом кредиту, одержаного в іноземній валюті у встановленому порядку від нерезидента або в уповноваженому банку.
Продаж уповноваженими банками іноземної валюти здійснюється як за умови фактично здійсненого імпорту товарів, робіт і послуг, так і на умовах попередньої оплати (авансовий платіж).
Можливий продаж іноземної валюти резидентам-посередникам, які здійснюють перерахування валютних коштів нерезидентам за реалізовані в Україні товари на підставі договорів комісії та консигнації.
Продаж іноземної валюти уповноваженими банками України здійснюється тільки за наявності необхідного еквівалента в гривнях на поточному рахунку клієнта на момент подання заявки на купівлю іноземної валюти. Це має бути підтверджено платіжними документами, які свідчать про списання суми грошей у гривнях. Якщо на поточному рахунку клієнта немає коштів у гривнях, банк може надати короткостроковий кредит.
Куплена клієнтом іноземна валюта має бути використана у повній відповідності з контрактом або іншими необхідними документами протягом п'яти банківських днів, інакше банк здійснить зворотну операцію.
Особливий порядок продажу уповноваженими банками іноземної валюти діє стосовно придбання її клієнтами:
¾ на операції з іноземною валютою згідно з індивідуальними ліцензіями НБУ;
¾ на придбання облігацій державних внутрішніх позик і відсотків за ними;
¾ для повернення інвестицій і прибутків, отриманих від них;
¾ для передання права вимоги боргів;
¾ на інші операції, що регламентуються окремими нормативними актами НБУ.
Придбання фізичними особами-резидентами іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України здійснюється:
¾ під відповідним способом оформлені угоди (контракти) і рахунки-фактури з юридичною особою-нерезидентом;
¾ для власного використання;
¾ тільки за наявності посередника — юридичної особи;
¾ у безготівковій формі;
¾ на суму не більше 8000 дол. США.
Фізична особа-резидент вступає у договірні відносини з нерезидентом тільки через посередника й укладає з останнім договір-доручення на здійснення від імені і за рахунок фізичної особи-резидента відповідних юридичних дій.
Фізична особа-резидент переказує або вносить готівкою кошти у валюті України на рахунок посередника для купівлі на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти з метою розрахунків з нерезидентом. Посередник здійснює розрахунки з нерезидентом протягом не довше п'яти днів, інакше валюта продається.
Заявки клієнтів на купівлю чи продаж безготівкової іноземної валюти разом з підтверджуючими документами надходять до операційного відділу банку, де вони перевіряються спеціалістами відділу на предмет відповідності всім тим вимогам і нормам, які були наведені вище. У разі позитивного рішення на заявках проставляються відмітки, і вони передаються до відділу конвертації валютного управління. Такі самі заявки від філій банку приймає відділ кореспондентських відносин валютного управління і після перевірки передає до відділу конвертації валют. Заявки, прийняті до 12.00 за київським часом, обслуговуються в той самий день.
Відділ конвертації валют (ділингу) складається з двох підрозділів — власне самого ділингу (фронт-офісу) та бек-офісу, тобто підрозділу, що оформляє всі укладені дилерами угоди. Саме бек-офіс спочатку зводить одержані заявки по всіх валютах, прораховує сальдо по кожній із них, виводить загальну суму клієнтського попиту повалютно і подає зведену інформацію начальнику відділу. Аналізуючи курси, що склалися на міжбанківському ринку, начальник відділу вирішує, як будуть виконуватися заявки клієнтів, і дає відповідні вказівки дилерам. Крім того, певна частка угод у разі потреби має здійснюватися з метою підтримання ліквідності банку по окремих валютах і також у діях дилерів.
На початку кожного дня торгівлі на міжбанківському валютному ринку України уповноважені банки отримують інформацію НБУ про офіційні курси валют. Після цього дилери банків за допомогою моніторів системи Рейтер та телефонів починають з'ясовувати курси купівлі-продажу окремих валют у різних інших банках. Якщо певний курс влаштовує якісь дві сторони, то та з них, котра ініціювала угоду (скажімо, купівлі валюти) надсилає телекс зі стандартними реквізитами, головними з яких є:
¾ код валюти;
¾ курс обміну;
¾ кількість валюти;
¾ тип угоди;
¾ дати валютування обох валют;
¾ номер кореспондентського рахунку банку (в цьому випадку; банку-покупця у банку-продавця).
Банк-контрагент має надіслати телекс-підтвердження угоди той самий день.
Укладені угоди дилери оформляють розпорядженнями на здійснення розрахунків (так званими «тікетами»). Усі розпорядження перевіряються і підписуються спочатку начальником відділу (старшим дилером), а потім особою, що має в банку право першого підпису. Після цього розпорядження отримує бек-офіс, котрий перевіряє всі реквізити угод і потім безпосередньо розподіляє їх між бухгалтерією (якщо банк повинен переказувати гривню) та відділом кореспондентських відносин (у разі переказування валюти).
Класифікація видів валютних угод наведена на рис. 8.4.
Рис. 8.4. Класифікація видів валютних угод
Звичайно валютні угоди поділяються на «касові» і «строкові». Якщо куплена валюта має бути надана у розпорядження покупця в день укладання угоди (today –– «TOD»), або на наступний день (tomorrow — «ТОМ»), то такі угоди називаються «овернайт» (overnight).
Угоди, які передбачають поставку валюти протягом двох робочих днів після їх укладання, іменуються угодами «спот» (spot).
Ці два види угод об'єднуються поняттям «касові» валютні операції. За такий короткий період обмінний курс, як правило, не встигає значно змінитися, і ризик практично не виникає або зводиться до мінімуму. Інша справа, коли здійснюються строкові («форвардні») угоди, які передбачають обмін валют у заздалегідь установлені строки (як правило, від одного тижня до року і більше), але за курсом, зафіксованим у момент укладання угоди, тобто «сьогодні».
До строкових належать також угоди типу «своп», що являють собою комбінацію операцій «спот» і простого «форварда». Тобто операція «своп» — це одночасна купівля і продаж іноземної валюти на приблизно рівні суми за умови розрахунків за них на різні дати (купівля або продаж валюти на ближчу дату з одночасною контругодою на визначений строк у майбутньому).
Операції «своп» майже повністю усувають валютний ризик. І хоча валюта купується і продається одночасно за умови розрахунків на різні дати і теоретично можна говорити, що кожна з цих операцій є окремою, однак на практиці ринок використовує «своп» саме як базу для строкових угод.
«Форвардний» курс звичайно відрізняється від того курсу, що застосовується при угодах «спот». Курс «форвард» — це ціна, за якою дана валюта продається чи купується за умови поставки її на визначену дату в майбутньому.
При «форвардних» угодах можуть бути додаткові ризики, що вимагає більшої обережності, ніж при операціях «спот». Наприклад, «форвардний» курс є не просто прямим відбитком сильних і слабких позицій валют, він також враховує різницю процентних ставок, чим і пояснюються його часом різкіші коливання порівняно з курсом «спот». З іншого боку, ці недоліки повністю покриваються низкою переваг. Передусім це можливість покриття ризиків на ринку «форвардних операцій», що допомагає визначити вартість майбутніх активів і пасивів.
У міжнародній практиці при котируванні валют для «форвардних» угод звичайно вказують не повний «форвардний» курс, а лише різницю відносно курсу «спот» (дисконт або премію). Для визначення «форвардного» курсу її необхідно відповідно відняти або додати до курсу «спот».
Розмір премії чи дисконту в перерахунку в річні проценти і, буде відповідати різниці у процентних ставках за кредити на ринку євровалют.
Вплив процентних ставок на валютний курс визначається тим, що для придбання необхідної валюти треба взяти позичку або зняти відповідну суму з банківського депозиту, заплативши або втративши в результаті цього проценти.